Постанова
Іменем України
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 587/1918/18
провадження № 51-75км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Зарічного районного суду міста Суми від 03 квітня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тростянця Сумської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 309, частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Зарічного районного суду міста Суми від 03 квітня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 309 КК та виправдано.
Цим же вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 12 квітня 2018 рок о 14 год 30 хв, незаконно, з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, представившись працівником газової служби, проник до будинку АДРЕСА_2 , належного потерпілій ОСОБА_8 , та, з метою з'ясування місця збереження грошових коштів, наніс останній більше 20 ударів руками у різні ділянки тіла, чим спричинив їй середньої тяжкості тілесні ушкодження. Після чого заволодів грошовими коштами потерпілої у сумі 1000 грн, якими у подальшому розпорядився на власний розсуд.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями, просить їх змінити з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 на частину 1 статті 187 КК та призначити йому покарання, із застосуванням статті 69 цього Кодексу.
На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що вину її підзахисного у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, не доведено «поза розумним сумнівом», оскільки ОСОБА_6 проник до житла потерпілої не з метою здійснення нападу на потерпілу, а з метою таємного викрадення грошових коштів, при цьому удари почав наносити лише через деякий час, коли не відшукав їх у кімнаті.
Крім того, стверджує, що покарання, призначене ОСОБА_6 не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є явно несправедливим через суворість.
На переконання скаржника, суди належними чином не врахували обставин, передбачених статтею 66 КК, які пом'якшують покарання, даних про особу засудженого, який має на утримані матір похилого віку, позитивні характеристики, його молодий вік, та не призначили йому покарання, з огляду на приписи статті 69 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просила касаційну скаргу задовольнити за доводами, викладеними у ній, а судові рішення змінити. Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу свого захисника, наполягав на незаконності судових рішень.
Прокурор у судовому засіданні посилався на безпідставність доводів, викладених захисником, у поданій на адресу суду касаційній скарзі, а відтак і відсутність підстав для її задоволення.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, засудженого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам вчиненого злочину не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, а саме у вчиненні розбою, тобто нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, з проникненням у її житло. З такими висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Доводи захисника про невмотивованість судових рішень та недоведеність поза розумним сумнівом вини засудженого судами першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає безпідставним враховуючи наступне.
В основу рішення про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину судами покладено показання потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , даніпротоколів слідчого експерименту від 27 травня 2018 року (аркуші справи 44-46, 58, том 2), аудіо,- відеоконтролю від 06 червня 2018 року (аркуші справи 68-70, том 2), пред'явлення особи для впізнання від 11 червня 2018 року (аркуші справи 224-227, том 1) та висновок судово - медичного експерта від 31 травня 2018 року №295 (аркуші справи 228-230, том 1).
Ці докази перевірені судами з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, з огляду на приписи статті 94 КПК, кожен з них оцінено з точки зору належності, достовірності та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло», а відтак і неправильної кваліфікації його дій за частиною 3 статті 187 КК, аналогічні наведеним у апеляційній скарзі сторони захисту, належним чином перевірено судом апеляційної інстанції та визнано їх такими, що не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Як обґрунтовано зазначено апеляційним судом, ОСОБА_6 потрапив до будинку потерпілої під приводом фіксування показів газового лічильника, представившись їй працівником підприємства «Сумигаз», тобто формально безперешкодно, з дозволу ОСОБА_8 увійшов до її житла. При цьому, засуджений не заперечував, що мав умисел на заволодіння майном потерпілої, стверджуючи, що опинився в її будинку не з метою здійснення на неї нападу, а з метою таємно викрасти грошові кошти, і лише коли ОСОБА_8 фактично не відходила від нього, вчинив на неї напад.
Викладене свідчить про те, що засуджений проник до житла потерпілої, маючи умисел на заволодіння її майном, а способом доступу до майна обрав обман, тобто проник до нього незаконно. При цьому, він усвідомлював, що, заходячи до будинку разом з потерпілою, він не матиме можливості за її присутності вчинити саме таємне викрадення майна.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права (кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК), висловленого у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, проникнення, як кваліфікуюча ознака розбою, передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому, незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.
Вищезазначені обставини доводять правильність кваліфікації дій засудженого за частиною 3 статті 187 КК та спростовують доводи касаційної скарги захисника у цій частині.
Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як убачається із судових рішень, призначаючи покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, який відповідно до статті 12 КК, є особливо тяжким злочином, обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочину щодо особи похилого віку, а також відсутність обставин, які в силу статті 66 КК, пом'якшують покарання.
Водночас суд врахував дані про особу засудженого, який є не судимою молодою особою, не одружений, офіційно не працює, позитивно характеризується за місцем мешкання.
Судом надано оцінку, що засуджений неодноразово просив пробачення у потерпілої як під час досудового розслідування, так і під час судових засідань в суді першої інстанції, але ОСОБА_8 такі його пробачення не приймала, мотивуючи це тим, що під час події вона його просила не бити, бо вона і так в силу свого віку безпорадна, проте, ОСОБА_6 тоді на її благання не звертав уваги і продовжував жорстоко себе поводити по відношенню до неї. Крім того, вона і на момент розгляду справи судом першої інстанції відчувала наслідки такого побиття і погано себе почуває.
Крім того, суд прийшов до правильного висновку про відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а саме повного визнання вини та щирого каяття, оскільки ОСОБА_6 не визнавав ряду суттєвих обставин у справі.
Посилання захисника на врахування судами не у повній мірі даних про особу засудженого є безпідставними, оскільки саме вони слугували приводом для призначення ОСОБА_6 покарання наближеного до мінімальної санкції частини 3 статті 187 КК.
З таким рішенням погоджується і колегія суддів, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_6 , справедливим та домірним вчиненому, при цьому підстав для його пом'якшення з урахуванням положень статті 69 КК, не вбачає.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, є законною та обґрунтованою.
Істотних порушень норм процесуального права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень під час перевірки провадження в порядку касаційної процедури, не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни судових рішень за доводами захисника, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Зарічного районного суду міста Суми від 03 квітня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3