іменем України
08 вересня 2020 року м. Кропивницький
справа № 404/3698/18
провадження № 22-ц/4809/1090/20
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Письменного О.А.,
за участю секретаря судового засідання Федоренко Т.О. ,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Орган опіки та піклування Міської ради м. Кропивницького, Орган опіки Соколівської сільської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2020 року у складі судді Павелко І.Л.,
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківський прав.
В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що відповідач протягом десяти років про сина не дбав, його вихованням не цікавився, аліменти не сплачував, тому просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку зустрічей і спілкування з дитиною.
В обґрунтування поданого зустрічного позову посилався на те, що ОСОБА_1 особисто протягом багатьох років чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, у спосіб багаторічного приховування від нього місця проживання та перебування сина ОСОБА_4 , безпідставних звернень до органів внутрішніх справ щодо нібито погроз застосування насильства та вбивством, недопущення його до спілкування з сином та до участі у вихованні сина тощо.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд встановити йому такий порядок зустрічей і спілкування з малолітньою дитиною - сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : періодичні побачення на території школи у робочі дні до 2 разів на місяць під час занять (з правом відвідування уроків у класі, де навчається син), а також безпосередньо після закінчення шкільних занять; відвідування дитиною місця мого проживання - до 2 разів на місяць тривалістю до 2 діб підряд цілодобово у І та III календарні вихідні дні місяця, зокрема, починаючи з 18-ї години п'ятниці і до 16-ї години неділі; можливість спільного відпочинку - не менше 2 разів на рік тривалістю до7діб підряд цілодобово під час зимових канікул у школі (у період з 01 січня до 07 січня поточного року) та до 30 діб підряд цілодобово під час літніх канікул у школі (у період з 01 липня до 25 серпня поточного року з урахуванням графіку відпусток)
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - орган опіки та піклування Міської ради м. Кропивницького, орган опіки Соколівської сільради, про позбавлення батьківський прав. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького, Орган опіки Соколівської сільської ради, про встановлення порядку зустрічей і спілкування з дитиною задоволено частково. Визначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом періодичних побачень: 2 рази на місяць І та III суботи місяця з 10:00 год. до 17:00 год.; в період літніх канікул 10 днів та в період зимових канікул 5 днів, за домовленістю сторін, з урахуванням бажання і згоди дитини, також режимом дня та стану здоров'я малолітнього ОСОБА_3 з відвідуванням публічних місць, культурно-розважальних закладів для дітей відповідного віку з перебуванням дитини за місцем проживання батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . При спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та участі у його вихованні батькові - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , створювати належні умови спілкування, що не перешкоджають нормальному розвитку дитини. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
ОСОБА_2 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити.
ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник Органу опіки Соколівської сільської ради Побережник М.Ю. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Орган опіки та піклування Міської ради м. Кропивницького свого представника у судове засідання апеляційного суду не направив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи при даній явці на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що з червня 2006 року по квітень 2008 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області (т.1 а.с.7).
14 липня 2010 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 , прізвище після укладення шлюбу - ОСОБА_7 (т.1 а.с.6).
Як убачається з довідки Виконавчого комітету Соколівської сільської ради від 23 лютого 2018 року №592 син проживає з позивачкою - ОСОБА_1 і знаходиться на її утриманні (т.1 а.с.9).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка разом з чоловіком - ОСОБА_6 займаються вихованням ОСОБА_4 , контролюють його навчання в школі, дбають про його здоров'я, фізичний, духовний розвиток та емоційний стан, піклуються про нього, на підтвердження чого надано характеристику Соколівського дошкільного навчального закладу «Струмочок» загального типу від 22 лютого 2018 року №09/01-14, згідно з якою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у вказаному закладі на вихованні з листопада 2010 року до серпня 2013 року. За час перебування у закладі дитина характеризується позитивно, її батько - ОСОБА_2 у закладі протягом вказаного періоду не з'являвся (т.1 а.с.25).
Як убачається з характеристик учня 5-го класу КЗ «Соколівське НВО» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23 лютого 2018 року №31 та від 26 лютого 2018 року №34, ОСОБА_4 характеризується позитивно, дитиною опікуються її мати та вітчим, а з рідним батьком ОСОБА_4 жодного разу у школі не зустрічався (т.1 а.с.26-27).
Відповідно до довідки від 13 квітня 2018 року №73, виданої Комунальним закладом «Соколівське навчально-виховне об'єднання «Загальноосвітня школа 1-3 ступенів, позашкільний центр» Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, ОСОБА_6 сплачені кошти за харчування його пасинка - ОСОБА_3 з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року (т.1 а.с.28).
Як свідчить відповідь Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 м. Кіровограда» від 05 березня 2018 року №493-03 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під наглядом медичних працівників АЗПСМ №10 КЗ «ЦПМСД№ 1 м. Кіровограда», займається лікуванням дитини мати - ОСОБА_1 (т.1 а.с.29).
Згідно з розрахунком заборгованості боржника ОСОБА_2 від 21 березня 2018 року №426 Фортечного відділу ДВС м. Кропивницького заборгованість відповідача по сплаті аліментів в період з серпня 2008 року по лютий 2018 року складає 91 971,62 грн (т.1 а.с.11-18).
Орган опіки та піклування міської ради м. Кропивницького Виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького надав висновок від 05 червня 2018 року №2573/49-05-24, яким вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.47-49).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позивачем вимог, оскільки наявність заборгованості по аліментам, на яку посилається позивач, сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову суд, враховуючи право батька спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні виходив з найкращих інтересів дитини, з метою дотримання розумного балансу участі обох батьків у її вихованні, визначив спосіб участі позивача у вихованні його малолітнього сина, шляхом установлення періодичних побачень батька ОСОБА_2 з малолітнім сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав та необхідності прийняття ним участі у вихованні дитини, проте вважає за доцільне змінити рішення суду в частині порядку зустрічі батька та дитини, виходячи з такого.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання ними обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч.1 ст.155 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав у разі, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу на те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року). Зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому звертає увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував заяву про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.
11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
За результатами оцінки наданих сторонами доказів і їх особистих пояснень в судовому засіданні суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність спілкування батька з сином і неприйняття ним участі у його вихованні викликано кількома причинами, основною з яких є складні відносини, які склалися між сторонами, оскільки встановлено, щоОСОБА_2 протягом 10 років не бачився з сином, участі у його вихованні не брав, що не спростовується самим відповідачем, оскільки він не мав інформації щодо місця проживання дитини. Вжитими ОСОБА_2 заходами убачається, що він не міг встановити місце проживання позивачки ОСОБА_1 та сина.
Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції послідовно заперечував проти задоволення позову про позбавлення його батьківських прав, зазначав, що для того, щоб син міг користуватися безоплатним харчуванням у школі він надав копію посвідчення учасника бойових дій. Відповідач пояснював, що має намір спілкуватися з сином та приймати участь в його вихованні.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що наявність заборгованості по аліментам, на яку посилається позивачка, сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Отже суд дійшов правильного висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
Також встановлено, що згідно з висновком Виконавчого комітету Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 25 лютого 2020 року №18 визначено громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом періодичних побачень: 2 рази на місяць І та III суботи місяця з 10:00 год. до 17:00 год., в період літніх канікул 10 днів підряд та в період зимових канікул 5 днів підряд, за домовленістю сторін, з урахуванням бажання і згоди дитини, також режимом дня та стану здоров'я малолітнього ОСОБА_3 з відвідуванням публічних місць, культурно-розважальних закладів для дітей відповідного віку з перебуванням дитини за місцем проживання батька - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на один рік. При спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та участі у його вихованні, батькові - ОСОБА_2 створювати належні умови спілкування, що не перешкоджають нормальному розвитку дитини (т.2 а.с.226-227).
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно зі ст.157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частиною другою ст.155 Сімейного кодексу України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Частиною першою ст.3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.8 ст.7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ст.ст.11,15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини, тому зустрічний позов є обґрунтованим.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При цьому батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Проте, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом періодичних побачень у період літніх канікул - 10 днів та в період зимових канікул - 5 днів з перебуванням дитини за місцем проживання батька - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з такого.
Колегія суддів, виходячи з балансу інтересів дитини, збереження психологічного стану дитину, враховуючи відсутність спілкування батька з дитиною понад десять років та необхідність поступового відновлення відношень між батьком, дідом та бабою, з якими проживає відповідач ОСОБА_2 , оскільки не має особистого окремого житла, приходить до висновку про зменшення визначеної судом першої інстанції кількості зустрічей, а саме у період літніх канікул протягом десяти днів та зимових канікул протягом п'яти днів.
Визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином судом першої інстанції в іншій частині є таким, що відповідає віковим потребам дитини та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов'язку є достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання сина. У випадку налагодження довірливих стосунків батька з дитиною останній не позбавлений можливості вирішувати питання про більш тривалий та стабільний графік зустрічей з нею, який буде враховувати їх спільні інтереси.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦПК України зазначене вище є підставою для часткового скасування судового рішення в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом періодичних побачень у період літніх канікул - 10 днів та в період зимових канікул - 5 днів з перебуванням дитини за місцем проживання батька - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2020 року скасувати в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом періодичних побачень у період літніх канікул - 10 днів та в період зимових канікул - 5 днів з перебуванням дитини за місцем проживання батька - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалити нове про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 вересня 2020 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Дуковський
О.А. Письменний