Провадження № 22-ц/803/514/20 Справа № 205/6695/17 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
16 вересня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору нікчемним та застосування наслідків недійсності правочину, -
В жовтні 2017 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору нікчемним та застосування наслідків недійсності правочину.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору нікчемним та застосування наслідків недійсності правочину - задоволено частково.
Визнано договір про наміри (попередній договір) купівлі-продажу земельної ділянки від 23 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені якого підписантом виступила ОСОБА_1 за довіреністю, посвідчений 22 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лопатою О.О. реєстровий № 425 - нікчемним.
Застосовано наслідки недійсності правочину, стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) аванс за оспорюваним договором про наміри від 23 серпня 2016 року у розмірі 26000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1797.60 грн.
В іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року по справі №205/6695/17 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2016 року між ОСОБА_4 , від імені якого на підставі довіреності від 22 серпня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Лопатою О.О. за реєстровим №425, діяла ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено договір наміру купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого сторони зобов'язались в строк до 01 жовтня 2016 року укласти в письмовій формі та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с. 6-7 т.1).
На виконання п. 2.2 Договору позивачем було здійснено передачу грошових коштів ОСОБА_1 в сумі 26000 грн., еквівалент 1000 доларів США в якості авансової суми.
У встановлений в договорі про наміри від 23 серпня 2016 року термін основний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено не було.
В жовтні 2016 року позивач довідалась, що ОСОБА_4 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8 т.1).
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_3 (а.с. 63-97 т.1).
21 вересня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено попередній договір, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався продати ОСОБА_5 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 40-41 т.1).
Також, судом першої інстанції встановлено, що договір про наміри від 23 серпня 2016 року укладено в простій письмовій формі, а основний договір між сторонами так і не було укладено.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Частинами 1 та 2 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За вимогами частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що договір про наміри від 23 серпня 2016 року був укладений у простій письмовій формі, а тому є нікчемним в силу закону, а отже підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України, а саме, передані за цим договором кошти в сумі 26000 грн. підлягають поверненню.
Посилання апелянта, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що порушення прав позивача за спірним договором взагалі не було, оскільки другий попередній договір щодо одного й того ж майна, саме і був укладений 21.09.2016 року для того, щоб усунути можливість такого порушення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки підтвердженням укладення основного договору між сторонами.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не була стороною (сторонами) договору про наміри від 23.08.2016 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при укладанні договору 23 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 22 серпня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Лопатою О.О. за реєстровим №425, діяла ОСОБА_1 .
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
О.В.Свистунова