Провадження № 11-кп/803/2824/20 Справа № 214/5093/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
10 вересня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні №12019040750001441 від 01.08.2019 року за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 365 КК України,-
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів до 08 жовтня 2020 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що враховуючи тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, суворість покарання за кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_8 , можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, продовжити злочинну діяльність, на думку суду, є підставою для продовження останньому саме виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не забезпечать виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків і їх належну поведінку.
Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчинення тяжких злочинів, за якими згідно санкції за ч. 1 ст. 121 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років та згідно санкції ч. 3 ст. 365 КК України- передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та враховуючи, що ОСОБА_8 є працівником поліції, має відповідну вищу освіту, усвідомлює імовірність наслідків у виді засудження до реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін. Також, будучи працівником правоохоронного органу, а саме оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 обізнаний в питаннях розшуку злочинців та відповідних способів та заходів переховування та уникнення від розшуку. А отже ОСОБА_8 , може використати наявні знання для переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінального покарання, що на думку суду, не забезпечить його належну процесуальну поведінку і виконання ним процесуальних обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду першої інстанції скасувати у частині відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, клопотання прокурора залишити без задоволення, задовольнивши клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, та змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачуваного ОСОБА_8 на запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що по-перше, матеріали справи взагалі не містять доказів того, що саме ОСОБА_8 причетний до вказаного кримінального правопорушення, адже будь-які матеріали службової перевірки, висновки балістичної та інших експертиз тощо відсутні, тобто підозра ґрунтується виключно на поясненнях свідків сторони потерпілого, що свідчить про необґрунтованість підозри відносно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121, ч. З ст. 365 КК України, а тому підстави тримання під вартою відсутні. При цьому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження №12019040750001441 було винесено лише 01.08.2019 року, тобто майже через рік після нібито події кримінального правопорушення.
Захисник звертає увагу суду, що ОСОБА_8 був обізнаний про можливість обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 12.06.2020 року (дата отримання копії клопотання та матеріалів до нього), проте ОСОБА_8 16.06.2020 року добровільно з'явився разом із захисником у судове засідання до Октябрського районного суду м. Полтави для розгляду клопотання від 12.06.2020 року, що свідчить про наміри співпрацювати із органами досудового розслідування та суду, та відсутність ризику переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду.
Крім того, під час досудового розслідування не встановлено фактів намагання ОСОБА_8 будь-яким чином перешкоджати встановленню істині по справі та впливати на потерпілого та/або свідків, жодні докази, як то документи чи пояснення (скарги) потерпілого та/або свідків, які б підтверджували, що ОСОБА_8 шляхом погроз, вмовлянь або будь-яким іншим шляхом примушує сторону потерпілого свідків давати показання на його користь відсутні та не надані стороною обвинувачення суду.
Разом з тим, ОСОБА_8 є особою молодого віку (40 років), має постійне місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , а також з 2004 року постійне місце мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де характеризується виключно з позитивної сторони, має міцні соціальні зв'язки з огляду на те, що він одруженим з громадянкою України ОСОБА_9 , та має від шлюбу на своєму утриманні двох малолітніх дітей, з якими фактично проживає за вищевказаною адресою з 2004 року, мати ОСОБА_8 є особою похилого віку, непрацездатною, а отже потребує допомоги від сина, а також ОСОБА_8 допомагає своїй матері доглядати за бабусею ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
А також ОСОБА_8 з 04.03.2002 по 10.06.2020 проходив службу в МВС та з 10.06.2020 наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 09.06.2020 року звільнений за власним бажанням, де характеризувався виключно з позитивної сторони, раніше не судимий, на обліку в психоневрологічному диспансері та у лікаря-нарколога не перебував і не перебуває.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу і з підстав, зазначених у ній просили її задовольнити, скасувати ухвалу суду в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 .
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилався на її безпідставність, а ухвалу суду вважав законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін, а скаргу без задоволення.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думки сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України: - вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; - незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до матеріалів справи, в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження № 12019040750001441 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 365 КК України
Відповідно до матеріалів провадження, до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції, яке розглядалось 10.08.2020 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 з тих підстав, що обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не змінилися, а застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинуваченого від суду, ризик чого є реальним та дійсним. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлено, що воно є доцільним, а підстави для заміни цього запобіжного заходу менш обтяжливим відсутні, зважаючи на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 365 КК України, які відповідно до статті 12 КК України, відносяться до тяжких злочинів. Усвідомлюючи ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за його вчинення, усвідомлюючи невідворотність покарання, є ризики того, що ОСОБА_8 може впливати на потерпілого та свідків, може переховуватись від суду, зважаючи на те, що будучи працівником правоохоронного органу, а саме оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 обізнаний в питаннях розшуку злочинців та відповідних способів та заходів переховування та уникнення від розшуку, а отже ОСОБА_8 , може використати наявні знання для переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення призначеного покарання, а також буде продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, що є ризиками, передбаченими ч. 1 ст. 177 КПК України.
Будь-який більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування його на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є беззаперечною підставою для продовження раніше обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про те, що відсутні або перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинення тяжких злочинів, за якими згідно санкції за ч. 1 ст. 121 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років та згідно санкції ч. 3 ст. 365 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Крім того, у справі “Москаленко проти України”, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Посилання захисника на те, що матеріали справи взагалі не містять доказів того, що саме ОСОБА_8 причетний до вказаного кримінального правопорушення, є безпідставними, оскільки при вирішенні питання про застосування чи продовження запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на суд під час ухвалення вироку, відповідно до вимог ст. 368 КПК України і на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування щодо особи запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що ОСОБА_8 є особою молодого віку, має постійне місце реєстрації та мешкання, де характеризується виключно з позитивної сторони, міцні соціальні зв'язки та має позитивну характеристику з місця роботи, раніше не судимий, на обліку в психоневрологічному диспансері та у лікаря-нарколога не перебував і не перебуває, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки апеляційний суд вказані обставини та особу обвинуваченого враховує в сукупності з іншими обставинами, однак з метою запобігти вищезазначеним ризикам, беручи до уваги тяжкість злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_8 обвинувачується, можливу міру покарання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано продовжено щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, позитивні характеристики обвинуваченого не можуть бути визнані судом самостійною підставою для пом'якшення обраного запобіжного заходу та не спростовують наявність встановлених судом ризиків, що також спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 365 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4