Провадження № 11-кп/803/2906/20 Справа № 184/2612/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
10 вересня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні № 12019040000000776 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Покров, Дніпропетровської області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , мешкає у АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,-
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2020 року задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше 60 діб, тобто до 04 жовтня 2020 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання, оскільки ОСОБА_7 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна, а також продовжувати злочинну діяльність, оскільки обвинувачений не має постійного місця роботи та законних джерел доходів, та впливати на потерпілих, свідків. Також судом врахована тяжкість злочину, у вчиненні якого ОСОБА_7 обвинувачується, а саме у вчиненні особливо тяжкого злочину, будучи у стані алкогольного сп'яніння. Також судом враховується й те, що до обвинуваченого ОСОБА_7 вже застосовувався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, однак його умови він порушив і був оголошений у розшук, а також відсутність у обвинувачених законного джерела доходу та роботи, що може стати причиною вчинення ними нових злочинів. Тому, на думку суду першої інстанції, застосування інших більшого м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти встановленим ризикам.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду першої інстанції скасувати в частині продовження ОСОБА_7 строків тримання під вартою на 60 діб, тобто до 04.10.2020 року, а також змінити ухвалу, замінивши ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки жодних доводів, які б свідчили про можливість впливу на потерпілих чи свідків не надано та свідків безпосереднього вчинення кримінального правопорушення немає, а потерпілі наразі перебувають за межами м. Покрова, і постійно проживають у м. Тернополі, тому будь-яким чином на них вплинути у ОСОБА_7 можливості немає. Захисник вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду, продовження злочинної діяльності поряд із наявністю місця проживання, соціальних зв'язків, є малоймовірним.
Дійсно, ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2019 було надано дозвіл на затримання ОСОБА_7 , якого було оголошено в розшук на підставі постанови слідчого від 15.08.2019 року, однак, на стадії досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений наголошував на тому, що на його адресу поступали пропозиції та умовляння від друзів та знайомих ОСОБА_9 , щоб взяти частину провини на себе, а у випадку відмови, ці ж особи погрожували фізичною розправою над його дружиною та малолітньою донькою, саме з цих причин ОСОБА_7 порушив умови запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Крім того, у ОСОБА_7 є сім'я: дружина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на даний момент є малолітньою, а дружина наразі потребує допомоги у догляді за дитиною, оскільки має намір влаштуватися на роботу і зможе забезпечувати, на даний час, свою сім'ю всім необхідним, а також у обвинуваченого у м. Покрові проживає його бабуся - ОСОБА_12 , яка також зможе, у випадку необхідності, надати матеріальну допомогу своєму онукові, що свідчить про наявність сталих соціальних зв'язків.
Крім того, сама по собі тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для тримання особи під вартою.
Захисник також зазначає, що ОСОБА_7 неодноразово повідомляв суду на той факт, що і зараз він отримує погрози вже від ОСОБА_9 , який також перебуває під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4».
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу і з підстав, зазначених у ній просили її задовольнити, скасувати ухвалу суду про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 .
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилався на її безпідставність, а ухвалу суду вважав законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін, а скаргу без задоволення.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думки сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України: - вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; - незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до матеріалів справи, в провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000776 за обвинуваченням ОСОБА_7 , за ч. 3 ст. 187 КК України.
Відповідно до матеріалів провадження, до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції, яке розглядалось 06.08.2020 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з тих підстав, що обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не змінилися, а застосування до обвинувачених жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний ОСОБА_7 запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинуваченого від суду, ризик чого є реальним та дійсним. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченому під вартою, судом правильно встановлено, що воно є доцільним, а підстави для заміни цього запобіжного заходу менш обтяжливим відсутні, зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за його вчинення, усвідомлюючи невідворотність покарання, є ризики того, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду, без поважних причин не з'являтись, впливати на потерпілих, свідків, а також буде продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_7 не має постійного місця роботи та законних джерел доходів.
Крім того, колегія суддів враховує, що до обвинуваченого ОСОБА_7 вже застосовувався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, однак його умови він порушив і був оголошений у розшук.
Будь-який більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування його на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є беззаперечною підставою для продовження раніше обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, який є особливо тяжким злочином, та за який передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, який він вчинив в стані алкогольного сп'яніння, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Крім того, у справі “Москаленко проти України”, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_7 , та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд при продовженні тримання його під вартою, не врахував, що у ОСОБА_7 є сім'я: дружина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на даний момент є малолітньою, а дружина наразі потребує допомоги у догляді за дитиною, оскільки має намір влаштуватися на роботу і зможе забезпечувати на даний час свою сім'ю всім необхідним, а також у обвинуваченого у м. Покрові проживає його бабуся - ОСОБА_12 , яка також зможе у випадку необхідності надати матеріальну допомогу своєму онукові, що свідчить про наявність сталих соціальних зв'язків, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки апеляційний суд вказані обставини та особу обвинуваченого враховує в сукупності з іншими обставинами, однак з метою запобігти вищезазначеним ризикам, беручи до уваги тяжкість злочину, у вчиненні якого ОСОБА_7 обвинувачується, можливу міру покарання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано продовжено щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 отримує погрози вже від ОСОБА_9 , який також перебуває під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4» не є слушними, оскільки будь-якими документами вказані дані не підтверджуються, а також колегія суддів вважає їх такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2020 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4