Провадження № 22-ц/803/3147/20 Справа № 185/4002/17 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
16 вересня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.10.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу було надано кредитні кошти у сумі 84 760,00 грн, строком до 01.10.2016 року.
Відповідач повинен був здійснювати погашення суми заборгованості шляхом внесення щомісячних платежів, розмір та строки сплати яких визначені договором та графіком.
Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконує, в зв'язку з чим, за ним виникла заборгованість, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та штрафу.
У зв'язку з зазначеним, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 59 945,38 грн та судові витрати, понесені ним при зверненні до суду.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року позов публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства « Кредобанк» суму заборгованості за договором № 1Ф-2931 від 24.10.2011 року в розмірі 54 945 гривень 38 копійок.
Вирішено питання щодо судового збору (а.с.44-45).
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення від 16.11.2017 року залишено без задоволення (а.с.79).
Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що неможливість виконувати умови кредитного договору сталося внаслідок настання на території , де мешкає відповідач, непереборної сили - бойових дій та проведення АТО.
15.06.2020 року апелянт подав до суду зміни та доповнення до апеляційної скарги. В якій просив скасувати заочне рішення від 16.11.2017 року та закрити провадження у справі. Зазначає, що предмет спору у справі відсутній, оскільки відповідач борг сплатив у повному обсязі.
Вказані зміни та доповнення до апеляційної скарги повернуті апелянту.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.10.2011 року між ПАТ « Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір №1Ф-2931 .
За умовами вказаного договору банк надав відповідачу кредиті кошти у сумі 84760,00 грн. на умовах забезпеченості, повернення, платності з встановленням процентної ставки на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії у розмірі 13,99% річних.
Відповідач взяв на себе зобов'язання по поверненню заборгованості до 01.10.2016 року, шляхом внесення щомісячних платежів, строки сплати яких визначені договором та графіком. (а.с.4-6).
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику обумовлену договором суму кредитних коштів.
В порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків, внаслідок чого станом на 03.03.2017 року за ним утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 945 грн.38 коп., з яких: 45653,81 грн. - неповернута сума кредиту, 9291,57 грн. - прострочені відсотки, 0,00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту ( а.с. 8-10 ).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання - кредитні кошти не повернув, тому дійшов до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 54 945 грн.38 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Встановлено, що 24.10.2011 року між ПАТ «Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір №1Ф-2931 .
У пункті 2.1 кредитного договору передбачено, що Банк видає Позичальнику кредит у сумі 84760,00 грн на строк до 01.10.2016 року.
У пункті 3.2 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом Позичальник сплачує Банку: 12,99% річних протягом першого повного року; - 13,99% річних протягом другого і наступних повних років.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику обумовлену договором суму кредитних коштів, що не заперечується відповідачем.
В порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків, внаслідок чого станом на 03.03.2017 року за ним утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 945 грн.38 коп., з яких: 45653,81 грн. - неповернута сума кредиту, 9291,57 грн. - прострочені відсотки, 0,00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту ( а.с. 8-10 ).
Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції на підставі наведених вище положень закону та укладеного правочину дійшов правильного висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то у позивача є право вимагати повернення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом в судовому порядку.
Посилання апелянта на неможливість виконувати умови кредитного договору внаслідок АТО, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Отже, аналіз даної норми дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Щодо посилання на відсутність предмету спору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Колегія суддів роз'яснює, що логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необхідності захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь основного боргу в розмірі 45653,81 грн, в якості суми кредиту та 9291,57 грн, в якості прострочених відсотків за користування кредитом. Вказана сума заборгованості нарахована в межах строку кредитування. Розрахунок заборгованості колегія суддів вважає вірним.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: