Справа № 752/11811/18
Провадження № 2/752/852/20
іменем України
01 вересня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності,-
у червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 , та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивував тим, що перебуває з відповідачем у шлюбі з 12.09.2012 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_3 .
24.12.2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» в інтересах і на потреби їх сім'ї було укладено договір № 19-2412/2013-3 про участь у фонді фінансування будівництва, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал'прийняла від ОСОБА_2 в управління грошові кошти в розмірі 381 500,00 з метою фінансування будівництва об'єкта будівництва - житлового будинку по АДРЕСА_1 з подальшим наданням житла ОСОБА_2 у цьому будинку.
05.08.2014 року за актом прийняття-передачі об'єкту інвестування № 127 забудовником об'єкта будівництва ДПАТ «БК «Укрбуд» було передано ОСОБА_2 квартиру № 192 загальною площею 43,6 м 2 та житловою площею 15,2 м 2 в будинку АДРЕСА_1 .
З моменту отримання ОСОБА_2 вказаної квартири, вони всі однією сім'єю почали проживати в ній та й продовжують жити і в даний час.
Проте, ОСОБА_2 вважає, що вказана квартира належить виключно їй одноосібно на праві власності і заперечує його право власності на частину у цій квартирі, тому, користуючись своїм правом, визначеним ст. 71 СК України, змушений звернутись до суду з вимогою про поділ майна, яке набуте за час перебування у шлюбі.
Ухвалою від 14.09.2018 року відкрито провадження у справі (а.с. 54-55).
Ухвалою від 28.01.2019 року справу прийнято до провадження суддею Хоменко В.С. та призначено підготовче засідання на 27.03.2019 року (а.с. 78-79).
27.03.2019 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 23.07.2019 року (а.с. 86).
Ухвалою від 23.07.2019 року підготовче провадження у справі закрито, судовий розгляд справи призначено на 21.10.2019 року (а.с. 106).
21.10.2019 року судове засідання відкладено на 03.02.2020 року (а.с. 103).
03.02.2020 року у справі оголошено перерву до 13.05.2020 року (а.с. 117).
13.05.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 01.09.2020 року (а.с. 123).
20.11.2018 року до суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому остання просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з посиланням на те, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, була придбана за її власні особисті кошти і не в інтересах сім'ї, а з метою забезпечення майбутнього дитини. Вказала, що позивач не мав постійного джерела доходу, в той час як на придбання квартири нею було витрачено особисті кошти її депозитного рахунку та кошти, котрі вона отримала в якості заробітної плати за період з 30.10.2006 року по 31.08.2012 року від ПАТ «Креді Агріколь Банк» (а.с. 64-74).
10.07.2019 року позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в котрій зазначив про безпідставність та недоведеність тверджень відповідача, викладених у відзиві.
Вказав про те, що працював неофіційно, оскільки перебував у декретній відпусті із восьми місяців доглядав за донькою, оскільки відповідач відмовилась виходити в декретну відпустку. Зазначив, що на придбання та ремонт спірної квартири також надавались кошти його батьками. Також, посилався на пояснення відповідача, подані останньою у справі за її позовом до нього про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів, в котрих вказала про те, що під час шлюбу в рівних частинах була придбана квартира (а.с. 90-101).
В судовому засіданні 01.09.2020 року позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні 01.09.2020 року проти позову заперечила, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись також на те, що в спірній квартирі зареєстрована дитина, визнання по 1/2 частини за кожним з подружжя порушить права останньої.
Заслухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони у справі 12.09.2012 року зареєстрували шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис № 1068 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 5).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька - ОСОБА_3 (а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» укладено договір № 19-2412/2013-3 про участь у фонді фінансування будівництва, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» прийняла від ОСОБА_2 в управління грошові кошти в розмірі 381 500,00 з метою фінансування будівництва об'єкта будівництва - житлового будинку по АДРЕСА_1 з подальшим надання житла ОСОБА_2 у цьому будинку.
05.08.2014 року за актом прийняття-передачі об'єкту інвестування № 127 забудовником об'єкта будівництва ДПАТ «БК «Укрбуд» було передано ОСОБА_2 квартиру № 192 загальною площею 43,6 м 2 та житловою площею 15,2 м 2 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 7-26).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку за ним зареєстровано 28.10.2015 року на підставі свідоцтва про право власності 26947749, виданого 17.09.2014 року (а.с. 28-31).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У ч. 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норму ст. 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 року у справі № 6-399цс17.
Разом з тим, аналіз ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.
Однак, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 667/6240/15-ц.
Так, посилаючись на те, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідач вказала на те, що остання була придбана за рахунок її власних коштів, отриманих ще до укладення шлюбу з позивачем за рахунок її депозитного рахунку та коштів, котрі вона отримала в якості заробітної плати за період з 30.10.2006 року по 31.08.2012 року від ПАТ «Креді Агріколь Банк».
На підтвердження своєї позиції надала копії виписок №№ 1, 2, 4 від 01.06.2011 року, 01.07.2011 року та 03.04.2012 року відповідно на її ім'я по рахунку: вклад до запитання EUR на суму 1 000,00 євро, довідки ПАТ «Креді Агріколь Банк» про отримані доходи за 2006-2012 роки на загальну суму 320 044,89 грн. (а.с. 66-74).
Однак, з довідки № 106 від 02.06.2014 року, виданої ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал», вбачається, що відповідачем як управителем внесені до ФФБ кошти у розмірі 381 500,00 грн. (а.с. 26).
Крім того, допитаний в ході розгляду свідок ОСОБА_4 показала суду про те, що дійсно нею та її чоловіком ОСОБА_5 були надані грошові кошти у розмірі 140 000,00 грн. на перший внесок для придбання квартири АДРЕСА_1 . В подальшому вони також матеріально допомагали, надаючи кошти на ремонт придбаної квартири., зокрема, були надані 2 000,00 євро, 4 000,00 доларів США та біля 47 000,00 грн.
Допитаний в ході розгляду свідок ОСОБА_5 показав суду про те, що давав своєму синові грошові кошти у розмірі 4 000,00 доларів США та 11 000,00 грн. на квартиру та ремонт у ній.
У суду відсутні підстави для неприйняття до уваги показів свідків, котрі є логічними й послідовними, до того ж, стороною відповідача доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на спростування їх показів в розпорядження суду не надано.
Так само, стороною відповідача не спростовані твердження позивача про те, що квартира була придбана в інтересах сім'ї, він мав неофіційній дохід, оскільки не був працевлаштований через те, що здійснював, догляд за дитиною.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до п. п. 4 п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).
Зважаючи на те, що суду не подано достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя (недостатність утримання спільної дитини, витрати майна на шкоду інтересам сім'ї тощо) в розумінні ст. 70 СК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності особистої приватної власності дружини, чоловіка в розумінні положень ст. 57 СК України, а також, що жодна із сторін не заявила вимог про реальний поділ спільного майна, відсутність даних про технічну можливість такого поділу, суд приходить до висновку, що таке майно слід поділити в межах заявлених вимог, визначивши за кожним із сторін по рівній частці у спільній власності, а саме: по 1/2 частці у праві спільної власності на вказану квартиру.
Доводи відповідача про безпідставність визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, оскільки зазначене майно придбано їй за особисті кошти, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними вище обставинами. Тому, на думку суду, з боку відповідача доказами в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане за час шлюбу, а презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя не спростована.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259, 352, 354 ЦПК України, суд,-
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності, - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 953,75 грн. (дев'ятсот п'ятдесят три гривні 75 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко