Справа № 752/2694/20
Провадження № 2/752/4255/20
іменем України
(заочне)
01 вересня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Євгена Вікторовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача АТ «Банк Форвард», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є.В., в якому просила суд визнати виконавчий напис, вчинений 01.11.2019 року приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є.В., зареєстрованим у реєстрі за № 6524, про стягнення з неї на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 48 000,42 грн., таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивувала тим, що вказана у заяві та виконавчому написі заборгованість по кредитному договору не узгоджена із позивачем, вона не визнавала, жодних повідомлень вона не отримувала, а тому заборгованість не є безспірною, та виконавчий напис вчинено без підтверджуючих документів поза межами строку позовної давності.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 10.02.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 18.05.2020 року (а.с. 67-68).
Ухвалою суду від 10.02.2020 року забезпечено позов шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом, вчиненим 01.11.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем, реєстровий номер № 6524 (а.с. 69-71).
Ухвалою від 18.05.2020 року розгляд справи відкладено на 01.09.2020 року (а.с. 77).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачі відзиви на позовну заяву не подали.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом установлено, що 01.11.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. було вчинено виконавчий напис за реєстраційним номером 6524, за яким стягнуто на користь АТ «Банк Форвард» із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 95048817 від 01.02.2012 року, укладеним між ним та ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», за період з 14.11.2017 року по 12.02.2018 року в сумі 48 000,42 грн. (а.с. 14).
Із вказаного виконавчого напису вбачається, що він вчинений на підставі ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
06.12.2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. відкрито виконавче провадження № 60807351 за виконавчим написом № 6524 від 01.11.2019 року (а.с. 55-56).
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
За ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.
Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595.
У відповідності зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 3 гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п.2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11. 2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.
Як встановлено судом, укладений між банком та позивачем кредитний договір не був посвідчений нотаріально.
Враховуючи викладені положення законодавства, а також правові позиції Верховного Суду України, на думку суду, вбачається, що нотаріус не мав повноважень на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі в силу відсутності у нього таких повноважень.
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.
В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Перед вчиненням виконавчого напису, стягувач зобов'язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов'язання.
Матеріали справи не мітять даних про те, що повідомлення було надіслано боржнику, так і було отримане останньою.
Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Доказів того, що при вчиненні напису нотаріус отримував від банку первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), відповідачем також не надано, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріус при вчиненні спірного напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
Позивач при зверненні до суду оспорює факт наявності безспірності заборгованості. Крім того, позивач заперечує факт отримання нею будь-якого повідомлення про порушення зобов'язання за кредитним договором, що є обов'язковою умовою для вчинення виконавчого напису.
На спростування зазначених обставин будь-яких доказів в порушення вимог ст. 81 ЦПК України з боку відповідачів надано не було.
До того ж, з урахуванням того, що кредитний договір був укладений позивачем строком по 02.05.2013 року, зі змісту виконавчого напису вбачається, що стягувач звернувся до приватного нотаріуса з заявою про стягнення з боржника заборгованості за період з 14.11.2017 року по 12.02.2018 року, тобто поза межами встановленого трирічного строку, коли у банку виникло право вимоги до боржника.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, та дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами, здійснив виконавчий напис на правочині, на підставі якого законодавство не дає можливості вчинення такої нотаріальної дії.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Відповідачами не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відповідачами не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідачі також не скористались, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляли.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги стосовно визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач при зверненні до суду також просила стягнути з відповідачів в рівних частинах витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 600,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 261,20 грн.
Відповідно до ч. ч. 1-2, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 8 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 14/2/19 (а.с. 11-13).
Договором № 1 про заміну правонаступником сторони у договорі про надання правничої допомоги від 27.07.2020 року внеснено зміни до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 14/2/19 від 23.12.2019 року та замінено сторону виконавця на АО «Амбрела».
Відповідно до умов вказаних договорів вартість послуг становить 11 600,00 грн., котрі позивачем були сплачені, й на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду меморіальні ордери від 26.12.2019 року та 03.01.2020 року на суми 3 000,00 грн. та 3 300,00 грн. відповідно, а також платіжне доручення від 31.07.2020 року на суму 5 000,00 грн.
До того ж, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 261,20 грн.
Так, як позовні вимоги позивача були задоволені, відповідачі зобов'язані відшкодувати позивачу витрати на правову допомогу та суму сплаченого судового збору.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заяви відповідачів про зменшення розміру витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять, а тому у суду відсутні підстави робити висновок про неспівмірність витрат на правову допомогу без відповідної заяви відповідачів.
За таких обставин, суд вважає необхідним стягнути з АТ «Банк Форвард», та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є.В. на користь ОСОБА_1 в рівних частинах 11 600,00 грн. вартості надання правничої допомоги, тобто по 5 800,00 грн. з кожного, та згідно ст. ст. 141, 142 ЦПК України та судовий збір в розмірі 1 261,20 грн., тобто по 630,60 грн. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 263-265, 270-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Євгена Вікторовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 01.11.2019 року приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є.В., зареєстрованим у реєстрі за № 6524, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 48 000,42 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Форвард» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 800,00 грн. (п'ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок) та судовий збір в розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень 60 копійок).
Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального Незнайка Євгена Вікторовича на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 800,00 грн. (п'ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок) та судовий збір в розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень 60 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідачі:
- Акціонерне товариство «Банк Форвард», код ЄДРПОУ 34186061, адреса: вул. Саксаганського, буд. 105, м. Київ, 01032;
- приватний нотаріус Київського міського нотаріального Незнайко Євген Вікторович, адреса: АДРЕСА_2 ;
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко