Справа № 629/1575/17
Номер провадження 1-кп/629/22/20
17 вересня 2020 року м. Лозова
Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі колегії суддів: головуючого судді - ОСОБА_1 , суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_4 , за участю прокурора- ОСОБА_5 , обвинуваченого- ОСОБА_6 , захисника - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Катеринівка Лозівського району Харківської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, із середньо-спеціальною освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України,-
В провадженні суду перебуває дане кримінальне провадження.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовженого ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.07.2020 р., строком до 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Захисник та обвинувачений заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, тривалим триманням під вартою, наявністю міцних соціальних зв'язків, та заявили клопотання про заміну запобіжного заходу на домашній арешт.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження в рамках заявлених клопотань, приходить до наступного висновку.
Згідно ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Зокрема, згідно п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта та спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдов軧58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує те, що ОСОБА_6 обвинувачується за ч.2 ст. 187 КК України у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна, та за ч.4 ст. 187 КК України у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, також суд враховує вік обвинуваченого та стан його здоров'я, міцність соціальних зв'язків, а саме те, що він, зокрема, не одружений, має двох неповнолітніх дітей, за місцем реєстрації не мешкає, офіційно не працює, а відтак, з урахуванням наведених даних суд вважає, що обставини регламентовані п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177, п. п. 1-3 ч. 1 ст.194 вказаного Кодексу є дійсними.
Суд приходить до висновку, що вказані ризики, на цей час є реальними, враховуючи зміст пред'явленого обвинувачення, а також тяжкість кримінальних правопорушень, характер та обставини протиправних дій, в яких ОСОБА_6 обвинувачується.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України. Суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується.
Вказані обставини судом враховані при розгляді клопотання прокурора.
А відтак розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, продовжують існувати.
Щодо доводів обвинуваченого та захисника про необґрунтованість клопотання прокурора, суд вважає також необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винним, з огляду на вірогідність переховування від суду та можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, спростовують доводи обвинуваченого та захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
За таких обставин клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу на більш м'який, а саме- домашній арешт, суд залишає без задоволення. Оскільки термін дії обраного запобіжного заходу спливає 19.09.2020 року, закінчити розгляд справи до вказаного строку не є можливим, підстави для обрання запобіжного заходу обвинуваченому, зазначені судом, продовжують існувати на даний час, враховуючи особу обвинуваченого, який може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи обставини злочинів, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, вчинених із застосуванням насильства, суд, відповідно до п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст.177, 183, 331 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою-задовольнити.
У задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про заміну запобіжного заходу на домашній арешт-відмовити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 залишити без зміни, - у виді тримання під вартою, продовживши строк дії цього запобіжного заходу до двох місяців, а саме до 15 листопада 2020 року, включно, без визначення застави.
Копію ухвали направити начальнику ДУ "Харківська установа виконання покарань (№ 27)" - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді : ОСОБА_2
ОСОБА_3