17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 640/17957/18
адміністративне провадження № К/9901/197/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Скочок Т.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді: Епель О.В., Степанюк А.Г.)
у справі №640/17957/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в місті Києві
про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в місті Києві від 28 лютого 2018 року № 193 о/с в частині звільнення зі служби в поліції;
- поновити на службі в Національній поліції України на посаді поліцейського сектору превенції відділу поліції на станції Київ-Пасажирський Солом'янського управління поліції;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2018 року.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сам факт висунення проти нього звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не може бути підставою для висновку про наявність в діях дисциплінарного проступку, оскільки це є санкції різних рівнів і вчинення дисциплінарного проступку також необхідно довести.
3. Також звернувся з заявою про поновлення строку звернення до суду, у обґрунтування якої посилався, що з червня 2018 року відділ кадрів повідомляв що він відсторонений від службових обов'язків, а 24 жовтня 2018 року видав трудову книжку та 31 жовтня 2018 року - витяг з наказу про звільнення. Отже вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними.
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року клопотання представника Головного управління Національної поліції у місті Києві задоволено, залишено без розгляду позов.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року ухвалу суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині, в решті - залишено без змін.
6. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати, визнати причину пропуску строку звернення до суду поважною, позовні вимоги задовольнити.
IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Залишаючи без розгляду позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивача було ознайомлено з наказом про звільнення 27 березня 2018 року, що підтверджується написом на його копії «ознайомлений, від підпису відмовився», засвідченим молодшим інспектором Київського слідчого ізолятора. Позивача було ознайомлено з оскаржуваним наказом у слідчому ізоляторі виходячи з фактичного місця його перебування 27 березня 2018 року.
8. Змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що датою, з якої позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є не 27 березня 2018 року, а 10 червня 2018 року - перший робочий день після звільнення зі слідчого ізолятора, оскільки саме з цього дня він мав би приступити до виконання службових обов'язків як працівник поліції якого не звільнено чи не відсторонено від виконання обов'язків.
9. Позивач з 10 червня 2018 року вже був не під вартою, в денний час мав можливість вільно пересуватися, звертатися до відповідача з листами-вимогами про надання наказів про відсторонення чи звільнення, чи за отриманням правової допомоги.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає що після звільнення з-під варти 8 червня 2018 року прибув на місце несення служби, проте у відділі кадрів та керівництво повідомили що він відсторонений від виконання службових обов'язків. При цьому з наказом про відсторонення чи про звільнення не ознайомили, пообіцяли в телефонному режимі повідомити, здати атрибути працівника поліції не запропонували.
11. З метою з'ясування фактичних обставин відсторонення та зважаючи на тривалий час відсутності інформації, 9 серпня 2018 року звернувся з заявою про видачу копії відповідного наказу та копії висновку службового розслідування, на що отримав листа з повідомленням про обставини та підстави свого відсторонення. Інформація про звільнення у даному листі відсутня.
12. Зазначає, що судами було проігноровано норми статті 233 Кодексу законів про працю України та не враховано, що місячний строк необхідно обраховувати з кінця жовтня 2018 року - дати отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення.
13. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
15. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
17. Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
18. Статтею 123 КАС України встановлено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
19. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України.
20. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
21. Визнаючи вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду неповажними, апеляційний суд виходив з того, що позивач з 10 червня 2018 року мав би дізнаватися про ймовірне порушення своїх прав, свобод чи інтересів, і саме з цієї дати обчислюється строк звернення до суду.
22. Проте в рішенні апеляційного суду відсутній висновок щодо посилань позивача що він після звільнення зі слідчого ізолятора прибув на місце несення служби, усно контактував з керівництвом та представниками відділу кадрів, які не повідомляли його про звільнення, трудову книжку не видавали. Незважаючи на те, що відповідач знав про зміну запобіжного заходу позивачу з тримання під вартою на домашній арешт на певний період доби відповідно до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 7 червня 2018 року, він не повідомив позивача про звільнення, належні докази таких дій не надав та про них не повідомляв.
23. 9 серпня 2018 року позивач звернувся з заявою про видачу копії наказу про відсторонення від службових обов'язків. Листом від 30 серпня 2018 року відповідач повідомив про підстави такого відсторонення та можливість ознайомитися з висновком службового розслідування. Проте і тоді відповідач не зазначив, що наказом від 28 лютого 2018 року позивача було звільнено зі служби та йому необхідно звернутися до управління для ознайомлення з наказом та отриманням трудової книжки.
24. Зробивши висновок, що з 10 червня 2018 року - перший робочий день після звільнення зі слідчого ізолятора, позивач мав би приступити до виконання службових обов'язків як працівник поліції, якого не звільнено, чи не відсторонено від виконання обов'язків, апеляційний суд при цьому не перевірив, відсутні з цього приводу висновки, чи вчиняв позивач активні дії щодо продовження служби після звільнення з-під варти.
25. Змінюючи ухвалу окружного суду в частині мотивування, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що датою, з якої позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є не 27 березня 2018 року, оскільки відсутні належні докази ознайомлення позивача з копією наказу саме в цей день, зокрема відсутній акт про відмову від підпису про ознайомлення, який може бути складено у подібних випадках відмови.
26. Верховний Суд у своїй постанові від 20 лютого 2020 року у справі №520/3809/19 виходив з того, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Тобто, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
28. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
29. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
30. Згідно положень частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, тобто є публічною службою в розумінні пункту 15 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (пункту 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
31. Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів по працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
32. Суди попередніх інстанцій, залишаючи без розгляду позовну заяву, не перевірили можливість застосування до спірних правовідносин положення статті 233 Кодексу законів про працю України та дотримання встановленого даною статтею строку.
33. Також не перевірили чи знав позивач про обставини прийняття оскаржуваного рішення і чи не було перешкод щоб дізнатися про це.
34. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
35. За таких обставин, оскільки оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють права оскарження дій чи бездіяльності відповідача під час виконання судового рішення, а також не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, то вони підлягають скасуванню.
36. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
37. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
38. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних ухвал судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
39. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 353, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року у справі №640/17957/18 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
В.М. Соколов