17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 640/1894/20
адміністративне провадження № К/9901/14917/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/1894/20
за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя: Файдюк В.В., судді: Земляна Г.В., Мєзєнцев Є.І.),
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича, в якому просив:
1.1. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного А.В. від 15 січня 2020 року у виконавчому провадженні №60980338 про стягнення основної винагороди в розмірі 230543400,00 грн., з урахуванням змісту постанови про внесення змін до процесуальних документів від 13 березня 2020 року про стягнення з боржника Aкціонерного товариства «Укртрансгаз» основної винагороди в розмірі 10 відсотків суми від вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 №17/32, - 10 відсотків вартості природного газу в кількості 305.000.000 куб.м.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року №17/32, який став підставою для здійснення приватним виконавцем заходів з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні №60980338 є виконавчим документом немайнового характеру, тому протиправним є визначення приватним виконавцем основної винагороди в розмірі 10 відсотків від вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно з цим наказом, а саме: 10 відсотків суми від вартості природного газу в кількості 305.000.000 куб.м.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року позов задоволено.
2.1. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича від 15 січня 2020 року у виконавчому провадженні №60980338 з урахуванням постанови про внесення змін до процесуальних документів від 13 березня 2020 року щодо стягнення з боржника Акціонерного товариства «Укртрансгаз» основної винагороди в розмірі 10 відсотків від вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року №17/32, - 10 відсотків вартості природного газу в кількості 305.000.000 куб.м.
3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року у справі № 17/32 є рішенням зобов'язального характеру, оскільки передбачає обов'язок ДК «Укртрансгаз» поставити газ у визначеному обсязі, який знаходився у газотранспортній системі, споживачам ЗАТ «Укренергзбут». Також суд першої інстанції врахував ті обставини, що в спірних правовідносинах фактично наявне неналежне виконання ДК «Укртрансгаз» договірних зобов'язань з поставки газу споживачам власника газу - ЗАТ «Укренергозбут»; в резолютивній частині рішення відсутнє зазначення суми стягнення; спір у справі мав немайновий характер. За цих обставин суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що приватний виконавець помилково визначив розмір основної винагороди, виходячи з вартості майна боржника, оскільки газ, який боржник зобов'язаний поставити за рішенням суду не є його власністю.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цього позову.
5.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час прийняття відповідачем спірної постанови щодо визначення суми основної винагороди існувала як така, що набрала законної сили і підлягала обов'язковому виконанню, в тому числі і приватним виконавцем, ухвала Господарського суду міста Києва від 09 січня 2020 року, якою змінено спосіб виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року в справі № 17/32 та стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «ФК «Фін-Інвест» 2305434000,00 грн. За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність спірної постанови відповідача в момент її прийняття останнім. Також зазначив, що судове рішення, безпосереднє виконання якого матиме наслідком зміну у складі майна учасника виконавчого провадження, слід визнати майновим. Вказав, що суд першої інстанції не мав законних підстав встановлювати кому саме належить на праві власності майно, яке має бути передане за таким судовим рішенням з огляду на юрисдикцію адміністративного суду.
ІІІ. Касаційне оскарження
2. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
2.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки Верховного Суду, висловлені в справах № 825/2083/17, № 462/2603/17, № 826/16466/16, № 803/1042/17, № 712/394/17-а. Також, на його думку, суд апеляційної інстанції порушив статті 27, 45 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 19 Порядку виплати винагороди державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643. Вважає мотиви, з яких суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову, необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи. Наголошує, що в спірних правовідносинах у боржника існує зобов'язання поставити природний газ з ресурсу ЗАТ «Укренергозбут» у визначеному в судовому рішенні розмірі третім особам (споживачам), тобто фактично здійснити доставку вантажу (товару) від однієї юридичної особи іншій юридичній особі/особам, яка/які мають право на одержання вантажу. Вказує, що в цьому випадку має місце виключно виконання рішення немайнового характеру з перевезення вантажу. Отже, вимоги за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року у справі № 17/32 є вимогами немайнового характеру та не підлягають вартісній оцінці. Також зазначає, що АТ «Укртрансгаз» як боржник за рішенням суду, який не є постачальником та не набуває у власність природний газ за договором транспортування, зобов'язаний його лише транспортувати (поставити) у визначеному обсязі з ресурсу стягувача та за його вказівками. За цих обставин вважає, що суд апеляційної інстанції, підмінюючи юридичні поняття, дійшов неправильного висновку по суті справи.
2.2. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення цього позову, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року у справі №17/32 визнано за Закритим акціонерним товариством «Укренергозбут» право власності на природній газ у кількості 305000000 куб.м, який знаходився в газотранспортній системі Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії Нафтогаз України; зобов'язано Дочірню компанію «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії Нафтогаз України поставити природній газ у кількості 305000000 куб. м. споживачам Закритого акціонерного товариства «Укренергозбут» за його вказівками.
4. З метою примусового виконання рішення Арбітражним судом міста Києва видано наказ від 12 липня 2000 року №17/32.
5. У зв'язку з втратою цього наказу 21 березня 2007 року у справі №17/32 Господарським судом міста Києва видано наказ.
6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 20 травня 2019 року, задоволено заяву ПАТ «Укренергозбут» про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року №17/32.
7. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 09 січня 2020 року у справі №17/32 задоволено заяву ПАТ «Укренергозбут» про зміну способу виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року у справі №17/32, а саме: змінено спосіб виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року у справі №17/32, стягнуто з АТ «Укртрансгаз» (ідентифікаційний код 30019801) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фін-Інвест» (ідентифікаційний код 42681905) 2305434000,00 грн, а також про заміну стягувача у виконавчому провадженні, яке відкрите на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року у справі №17/32, ПАТ «Укренергозбут» замінено на ТОВ «Фінансова компанія «Фін-Інвест».
8. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пишним А.В. прийнято постанову від 15 січня 2020 року на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року №17/32, якою відкрито виконавче провадження №60980338 щодо стягнення з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «ФК «Фін-Інвест» 2305434000,00 грн з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 09 січня 2020 року у справі №17/32.
9. Також приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пишним А.В. 15 січня 2020 року прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №60980338 у сумі 230543400,00 грн.
10. Постановами Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року у справі №17/32 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 09 січня 2020 року, якою змінено спосіб виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року у справі №17/32 та відмовлено в задоволенні заяви про зміну способу виконання рішення суду; скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 09 січня 2020 року в частині заміни стягувача у виконавчому провадженні.
11. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного А.В. від 13 березня 2020 року про внесення змін до процесуальних документів у виконавчому провадженні №60980338, внесено зміни до постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 15 січня 2020 року у виконавчому провадженні №60980338, якою викладено у наступній редакції пункт 1 резолютивної частини цієї постанови: «Стягнути з боржника Акціонерне товариство «Укртрансгаз» основну винагороду в розмірі 10 відсотків суми від вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно наказу від 21 березня 2007 року №17/32 Господарського суду міста Києва, а саме 10 відсотків від вартості природного газу у кількості 305000000 куб. м».
12. Не погоджуючись з визначеним приватним виконавцем розміром суми основної винагороди за примусове виконання рішення суду в цьому виконавчому провадженні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
17. Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними та приватними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
19. Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами(тобто звернення стягнення на майно боржника);
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
20. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
21. Частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
22. Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
23. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
24. Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша); виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга); за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
25. Пунктом 19 Порядку виплати винагороди державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643, встановлено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом (абзац перший). Приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, одержує основну винагороду в розмірі чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі вісьмох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року (абзац третій).
VI. Позиція Верховного Суду
26. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
27. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з прийняттям відповідачем - приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пишним А.В. - постанови від 15 січня 2020 року про стягнення з боржника у виконавчому провадженні №60980338 основної винагороди у сумі 230543400,00 грн.
29. Окрім цього, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного А.В. від 13 березня 2020 року про внесення змін до процесуальних документів у цьому виконавчому провадженні внесено зміни до вказаної постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 15 січня 2020 року, якою пункт 1 її резолютивної частини викладено у наступній редакції: «Стягнути з боржника Акціонерне товариство «Укртрансгаз» основну винагороду в розмірі 10 відсотків суми від вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно з наказом від 21 березня 2007 року №17/32 Господарського суду міста Києва, а саме 10 відсотків від вартості природного газу у кількості 305000000 куб. м».
30. Суть спору полягає у незгоді позивача з розміром основної винагороди, визначеної приватним виконавцем цією постановою, з урахуванням внесених до неї змін 13 березня 2020 року, а саме: позивач вважає, що приватний виконавець в порушення вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, безпідставно визначив розмір основної винагороди у відсотках від вартості майна, яке підлягало передачі за виконавчим документом. Помилка у правозастосуванні відповідача, на думку позивача, полягає у неправильній ідентифікації виконавцем рішення, що підлягало виконанню, як рішення майнового характеру. Позивач вважає, що рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року в справі № 17/32 є рішенням немайнового характеру, оскільки цим рішенням відповідача в справі - боржника у виконавчому провадженні - зобов'язано до вчинення певних дій, а не вирішено стягнути кошти в розмірі, визначеному судом.
31. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
32. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
34. Питання виконання судових рішень врегульоване Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
35. Так, частиною першою статті 5 Закону № 1404 визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
36. Суди попередніх інстанцій встановили, що виконавчий документ з виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року - наказ Господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року №17/32 - пред'явлено до виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Пишному А.В.
37. Питання порядку та строку звернення вказаного виконавчого документа до примусового виконання не є предметом спору в цій справі, а тому не підлягає перевірці судом касаційної інстанції.
38. Водночас, потребують надання оцінки Судом висновки суду апеляційної інстанції щодо правильності визначення приватним виконавцем в спірній постанові від 15 січня 2020 року, з урахуванням внесених до неї 13 березня 2020 року змін, розміру основної винагороди у вказаному виконавчому провадженні.
39. В контексті викладеного правового питання Верховний Суд враховує приписи статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», частиною третьою якої встановлено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
40. Таким чином, з визначенням розміру основної винагороди приватного виконавця нерозривно пов'язане питання встановлення того, які виконавчі дії підлягають вчиненню у виконавчому провадженні з примусового виконання кожного конкретного судового рішення.
41. Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами(тобто звернення стягнення на майно боржника);
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
42. Порядок застосування кожного заходу примусового виконання рішення має специфічні риси, які повинні враховуватись виконавцем у процесі виконавчого провадження.
43. Саме ці риси є орієнтиром для того, який захід слід обрати для примусового виконання кожного конкретного рішення, а також для визначення того, який спосіб обрахунку основної винагороди приватного виконавця в кожному конкретному випадку підлягає застосуванню з визначенням базової величини, на основі якої необхідно проводити цей обрахунок.
44. Суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року, зокрема його частини, що підлягає примусовому виконанню, суд зобов'язав ДК «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» поставити природній газ у кількості 305000000 куб.м споживачам Закритого акціонерного товариства «Укренергозбут» за його вказівками.
45. Отже, резолютивна частина цього судового рішення не містить вартісної оцінки зобов'язань боржника, натомість містить вказівку на його обов'язок щодо вчинення певних дій, а саме: передачу товару за договором про транспортування/перевезення газу.
46. З огляду на визначений статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» порядок правового регулювання, заходом примусового виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року, який підлягає застосуванню в спірних правовідносинах, є зобов'язання боржника передати споживачам за вказівкою стягувача предметів, зазначених у цьому рішенні (305000000 куб.м природного газу).
47. При вирішенні цього питання Верховний Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2019 року в справі № 462/2603/17.
48. Крім цього, Верховний Суд наголошує, що пункт 2 частини 3 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», так само як і її пункт 1, слід тлумачити у поєднанні з усіма правилами, що закріплені цією статтею в цілому, зокрема з положеннями її частин четвертої, шостої.
49. Відповідно до частин четвертої, шостої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання судового рішення.
50. Системний аналіз закріплених у цій статті норм дає підстави для висновку про те, що основна винагорода визначається у відсотках у разі, коли судовим рішенням присуджено стягнення певної суми коштів, а також, виходячи з вартості майна у тому випадку, коли судове рішення виконується шляхом звернення стягнення на майно.
51. Водночас, Верховний Суд бере до уваги, що стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає вчинення виконавцем дій щодо визначення вартості арештованого майна боржника лише для його подальшої реалізації, з метою стягнення заборгованості за виконавчим документом. Визначення вартості арештованого майна виключно для обрахунку розміру основної винагороди приватного виконавця Закон не передбачає.
52. Натомість, відсутність вартісного значення майна у виконавчому провадженні, що підлягає передачі за виконавчим документом, свідчить про неможливість визначення вартості майна через відсутність законодавчо визначеного механізму.
53. Оскільки, рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року не було присуджено стягнення певної суми коштів, а також не визначено спосіб виконання цього рішення шляхом звернення стягнення на майно, Верховний Суд констатує відсутність у приватного виконавця правових підстав для визначення суми основної винагороди у розмірі 10 відсотків від стягуваної суми - 230543400,00 грн та у відсотковому відношенні до вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно з наказом від 21 березня 2007 року №17/32 Господарського суду міста Києва, а саме 10 відсотків від вартості природного газу у кількості 305000000 куб.м.
54. Втім, суд апеляційної інстанції безпідставно не звернув увагу на означені норми права та дійшов помилкового висновку про правомірність спірної постанови відповідача з тих підстав, що на час її прийняття відповідачем існувала як така, що набрала законної сили ухвала Господарського суду міста Києва від 09 січня 2020 року, якою змінено спосіб виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року в справі № 17/32 та визначено стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фін-Інвест» (правонаступник ПАТ «Укренергозбут») 2305434000,00 грн.
55. Однак, Верховний Суд вважає неправильним врахування означеної ухвали суду про зміну способу виконання судового рішення в такому контексті, оскільки ця ухвала сама по собі лише визначає спосіб виконання судового рішення, у зв'язку з неможливістю його виконання встановленим у судовому рішенні способом з причини відсутності майна, яке підлягає передачі за ним. Проте, правова природа рішення Арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2020 року цією ухвалою суду не змінюється, рішення суду не припинило бути рішенням зобов'язального характеру.
56. Хибність таких його висновків, крім іншого, також засвідчує зміст прийнятої приватним виконавцем 13 березня 2020 року постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних, за якою він замість категорії стягнення «стягнення коштів» зазначив категорію стягнення «зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій».
57. Вказана обставина свідчить про обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо порушення відповідачем пункту 8 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, в частині визначення виконавчого документа в цьому виконавчому провадженні за категорією стягнення.
58. Проте, визначальною для цього спору залишається та обставина, що і після зміни (доповнень) реєстраційних даних та внесенні змін до процесуальних документів приватний виконавець Пишний А.В. не привів у відповідність до норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, визначений ним розмір основної винагороди, залишивши його величину у відсотковому значенні.
59. Крім цього, визначаючи розмір основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми від вартості майна боржника, що підлягає передачі згідно з наказом № 17/32 від 21 березня 2007 року Господарського суду міста Києва, а саме: 10 відсотків від вартості природного газу у кількості 305000000 куб.м, приватний виконавець не врахував також те, що майно, яке підлягає передачі, не є майном боржника та не належить йому і ніколи не належало. Натомість в спірних правовідносинах існує обов'язок боржника тільки протранспортувати (поставити) природний газ з ресурсу стягувача.
60. За цих обставин протилежний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
61. Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірна постанова відповідача з урахуванням внесених до неї змін 13 березня 2020 року є протиправною та підлягає скасуванню судом.
62. Отже, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, який правильно застосував норми матеріального права та дійшов правильного висновку по суті спору в цій справі.
63. Крім цього, у контексті оцінки доводів заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
64. Статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
65. Зважаючи на приписи статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року задовольнити.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року в цій справі скасувати.
3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
А.Г. Загороднюк