16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 540/2443/19
адміністративне провадження № К/9901/21720/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №540/2443/19 за позовом ОСОБА_1 до Білозерського районного відділу Управління ДМС у Херсонській області про визнання протиправною відмову і зобов'язання вчинити дії,
І. Суть справи
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Білозерського районного відділу Управління ДМС у Херсонській області, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_1 та його дітям паспортів громадянина України для виїзду за кордон у відповідності до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, яке затверджено Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, у виді зшитої нитками обрізної книжечки без контактного електронного носія та зобов'язати Білозерський районний відділ Управління ДМС у Херсонській області оформити та видати ОСОБА_1 та його дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 паспорти громадянина України для виїзду за кордон у відповідності до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, яке затверджено Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, у виді зшитої нитками обрізної книжечки без контактного електронного носія.
Херсонський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 14 квітня 2020 року, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.
Суди встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою Білозерського районного відділу Управління ДМС у Херсонській області видати ОСОБА_1 та його дітям паспортів громадянина України для виїзду за кордон у відповідності до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, яке затверджено Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, у виді зшитої нитками обрізної книжечки без контактного електронного носія.
Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що листом №14/319 від 27 лютого 2019 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у оформленні йому та його дітям паспортів громадян України для виїзду за кордон за приписами постанови Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.
7 травня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №152 (у редакції зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року №1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» У рішенні про відмову в оформленні або видачі паспорта для виїзду за кордон, яке доводиться до відома заявника в порядку і строки, встановлені законодавством, зазначаються підстави відмови (пункт 83 Порядку №152). Тобто, в разі відмови в оформленні паспорта для виїзду за кордон на підставі Порядку №152 приймається рішення про відмову.
Такого рішення відповідач не приймав, оскільки позивач не подавав на його адресу необхідних документів. Таким чином, подання заяви невстановленої форми без сплати адміністративного збору не дають підстав заявнику для отримання рішення відповідача, передбаченого пунктом 83 Порядку №152.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №540/2443/19.
Ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, за пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не оскаржуються у касаційному порядку судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції вирішив здійснювати розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі судові рішення не оскаржуються у касаційному порядку, за винятком зазначених вище випадків.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес, або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення для відповідача, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння і застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №540/2443/19 за позовом ОСОБА_1 до Білозерського районного відділу Управління ДМС у Херсонській області про визнання протиправною відмову і зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду