08 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006312 пров. № А/857/5636/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.,
суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.006312 (головуючий суддя Сасевич О.М., час ухвалення 11: 16 год., м. Львів, повний текст складений 30 березня 2020 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення, податкової вимоги,-
28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27 лютого 2020 року просив: а) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311;
б) визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 про результати розгляду скарги;
в) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 08.10.2019 року №121306-57.
Рішенням від 23 березня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням усіх обставин справи.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що майнові комплекси не використовуються за функціональним призначенням, а тому застосування підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є можливим.
Промислові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві спільної часткової власності НАК ,,Надра України” (37/100 частко) та йому - ОСОБА_1 (63/100 часток).
Національна акціонерна компанія ,,Надра України” не сплачує податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки всі будівлі відносяться до будівель промисловості.
Таким чином, він, як співвласник будівель промисловості також не зобов'язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З огляду на викладене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ГУ ДПС у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи позивача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального права.
Представники сторін в судове засідання апеляційного суду не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, місце та час розгляду справи.
Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 760 продовжено карантин на усій території України з 01 вересня по 31 жовтня 2020 року у зв'язку з пандемією ,,COVID-19”.
Колегія суддів визнає клопотання таким, що не підлягає задоволенню, оскільки сторони надали усі наявні у них докази, клопотання про надання чи витребування нових доказів відповідач не надав, позиції сторін висвітленні у позовній заяві, запереченнях на позов, апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, а тому явка сторін в судове засідання не є обов'язковою.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.04.1998 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за №733, НАК ,,Надра України” продала, а Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Квадрига-4” купило 63/100 частин будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року та у відповідності до статей 328, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, до ТзОВ ,,Квадрига-4” перейшло право власності на 63/100 частин вказаного нерухомого майна, а також право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.
Згідно договору купівлі-продажу від 13 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №1931, ТзОВ ,,Квадрига-4” продало, а ОСОБА_1 купив вищезазначені 63/100 частин будівель та споруд, які розташовані за цією ж адресою: АДРЕСА_1 .
За цим договором ТзОВ ,,Квадрига-4” передало ОСОБА_1 63/100 частини будівель та споруд, які складаються з: контори бази з підвалом (літ. «А-1») площею 374,7 кв.м.; прохідної для охорони ,,ВОХР” (літ. «Б-1») площею 24,2 кв.м.; вагової (літ. «В-1») площею 19,8 кв.м.; складу матеріального з підвалом (літ. «Г-1») площею 636,8 кв.м.; контори під навісом (літ. «Д-1») площею 20,1 кв.м.; будівлі обеззаражування води (літ. «Є-1») площею 8,7 кв.м.; столярної майстерні (літ. «Ї-1») площею 85,4 кв.м.; складу сипких матеріалів (літ. «И-1»); побутових приміщень (літ. «Н-1») площею 158,6 кв.м.; насосної (літ. «О-1») площею 53,4 кв.м.; слюсарної майстерні (літ. «П-1») площею 45,9 кв.м.; компресорної з побутовими приміщеннями (літ. «Р-1») площею 126,5 кв.м.; складу для зберігання матеріалів (літ. «Т-1») площею 218,1 кв.м.; вбиральні (літ. «С»), огорожі (1), огорожі (9), огорожі (12), воріт (10), воріт (11), складу №4 для матеріалів (незавершене будівництво 71% готовності) (літ. И-1), ємкостей сипучих матеріалів (№13-15), ємкостей сипучих матеріалів (№17-19), ємкостей сипучих матеріалів (№25-27), ємкостей сипучих матеріалів (№30-32), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (вісімнадцять), а саме: «А-1», «Б-1», «Г-1», «Д-1», «Й-1», «Н-1», «О-1», «П-1», «Р-1», «Т-1», які складають 63/100 (шістдесят три сотих) ідеальних часток. Про це стверджує договір купівлі-продажу 63/100 часток будівель та споруд від 13 липня 2011 року, який зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 грудня 2011 року.
Таким чином, з 05 грудня 2011 року, тобто з моменту державної реєстрації зазначеного договору купівлі-продажу від 13 липня 2011 року, до ОСОБА_1 перейшло право власності на 63/100 частин нерухомого майна, а саме: право власності на 63/100 часток будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів та є платником податків. Згідно листа ГУ ДПС України у Львівській області (Стрийська ДПІ Стрийського управління) від 19.03.2020 року, ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець у період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року здійснював господарську діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування та сплачував єдиний податок.
20 липня 2019 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311, відповідно до якого ГУ ДПС у Львівській області повідомляє, що згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (18010300) за податковий період 2018 року у сумі 20783,39 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач оскаржив таке в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 від 21.10.2019 року про результати скарги було залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
У подальшому, контролюючий орган надіслав позивачу податкову вимогу форми «Ф» №121306-57 від 08.10.2019 року щодо сплати суми податкового боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 20783,39 грн. (за основним платежем).
Вважаючи протиправними податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області, рішення Державної податкової служби України та податкову вимогу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що
позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження факту використання майнових комплексів (частини будівель та споруд), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо неможливості застосування до спірних правовідносин податкової пільги, передбаченої у підпункті ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.
Так, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 січня 2015 року набув чинності Закон України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 Податкового кодексу (ПК) України.
Так, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.2 пункту 266.2).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток(підпункт 266.3.1 пункту 266.3).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
У постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 (адміністративне провадження № К/9901/23672/18) Верховний Суд системно проаналізував поняття ,,будівлі промисловості промислових підприємств”, нормативно-правову базу, яка регулює спірні правовідносини, та дійшов висновку, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Верховний Суд також зазначив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
При цьому Верховний Суд сформував правовий висновок, відповідно до якого застосування підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Суд першої інстанції ретельно дослідив надані сторонами докази та встановив, що у фізичної особи ОСОБА_1 наявне у власності нерухоме майно, яке підлягає оподаткуванню за правилами ст. 266 ПК України.
При цьому суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для застосування податкової пільги у відповідності до підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки ні позивач, ні його представник не підтвердили належними доказами факт використання вказаних об'єктів нерухомого майна у своїй підприємницькій діяльності з виробництва власної продукції.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311 та відсутності підстав для задоволення цих позовних вимог.
Решта позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 та податкової вимоги Головного управління ДПС у Львівській області від 08.10.2019 року №121306-57 є похідними від позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, а тому також задоволенню не підлягають.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
07 вересня 2020 року до Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява про приєднання доказів до матеріалів справи, в якій позивач ОСОБА_1 зазначає, що 23 червня 2020 року отримав рекомендованим листом від 19.06.2020 податкове повідомлення-рішення від 17.03.2020 року № 0014933-5706-1311, яке він 23.07.2020 оскаржив до Державної податкової служби. На даний час відповіді він не отримав, а тому вважає, що його скарга вважається повністю задоволеною на його користь, а податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 17.03.2020 року № 0014933-5706-1311 - скасованим.
Предметом позову у даній справі є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 23.04.2019 року №0053526-5413-1311, рішення Державної податкової служби України від 21.10.2019 року №1044/П/99-00-08-05-04-14 про результати розгляду скарги, податкова вимога Головного управління ДПС у Львівській області від 08.10.2019 року №121306-57.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Оскільки наведені у заяві позивача обставини не були предметом розгляду судом першої інстанції, колегія суддів залишає подану заяву без розгляду.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.006312 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 17.09.2020.