17 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2958/20 пров. № А/857/7583/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року (суддя першої інстанції Махаринець Д.Є., м. Рівне, повний текст складено 27.01.2020),
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, оформлені листами від 26.03.2020 №4404-4844/Б-02/8-1700/20 та від 07.04.2020 №4822-5002/Б-02/8-1700/20, зобов'язання призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) з 25.03.2020, виходячи із розрахунку 88 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, визначеного у довідці прокуратури м.Києва від 28.02.2020 №18/115 без обмеження її максимального розміру.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, оформлені листами від 26.03.2020 №4404-4844/Б-02/8-1700/20 та від 07.04.2020 №4822-5002/Б-02/8-1700/20. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 25.03.2020, виходячи із розрахунку 88 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, визначеного у довідці прокуратури м.Києва від 28.02.2020 №18/115 без обмеження її максимального розміру. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за вислугу років, в зв'язку з її призначенням за рішенням суду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи незгоду, апелянт вказав, що станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратури» №1789-ХІІ в редакції від 26 липня 2001 року позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратури» №1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. Зазначає, що поза увагою суду залишено, що на момент звернення стаж позивача орієнтовно становив 23 роки 7 місяців 5 днів, а необхідно 24 роки 6 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 14 років 1 місяць 29 днів. Відтак, підстав для призначення пенсії не було.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу у якому заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим.
Судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що згідно даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , з 16.08.1996 по 20.01.2006 позивач працював в органах внутрішніх справ безперервно, а саме ГУМВС України в м.Києві і стаж вказаної служби становить 09 років 05 місяців 04 дні, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 17).
З 30.01.2006 ОСОБА_1 був призначений в органи прокуратури України на прокурорську посаду, де працює по даний час, та станом на час звернення до органів Пенсійного фонду України тобто на 25.03.2020 його стаж роботи на прокурорських посадах становить 14 років 1 місяць 29 днів, що підтверджується копією трудової книжки та не заперечується сторонами (а.с. 17-21, 49). Крім того, станом на 25.03.2020 загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 23 роки 7 місяців 5 днів, що також підтверджується копією трудової книжки та не заперечується сторонами (а.с. 17-21, 49).
25.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення та виплату пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№1789-ХІІ), виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи відповідно до довідки прокуратури міста Києва № 18/115 від 28.02.2020 без обмеження її максимального розміру.
Листами вих. №4404-4844/Б-1700/20 від 26 березня 2020 року та вих. № 4822-5002/Б-1700/20 07 квітня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії зазначивши, що станом на час звернення до органів Пенсійного фонду України вислуга років позивача становить 23 роки 7 місяців 5 днів, а також те, що відсутні підстави для призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 №2663-ІІІ).
Не погодившись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач оскаржив їх до суду.
Апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про підставність позовних вимог з урахуванням наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з'ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ).
Зокрема, статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12 липня 2001 року N 2663-III), зокрема, було визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), відповідно до пп. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів).
Отже, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.
Разом з цим, відповідно до положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року) вислуги років не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, та є діючою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ є помилковим.
Аналогічна правова позиція у справах цієї категорії, висловлена Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 686/17309/17), у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 березня 2020 року (справа № 501/2467/16-а).
Судом встановлено, що на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії (25.03.2020), стаж його роботи складав 23 роки 7 місяців 5 днів за необхідних не менше 24 років 6 місяців, а стаж роботи на прокурорських посадах становив 14 років 1 місяць 29 днів за необхідних не менше 14 років 6 місяців.
Таким чином, оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про той факт, що у спірних правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не порушило права позивача на пенсію.
Щодо покликання позивача на той факт, що Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII суттєво звужене його право на пенсію за вислугу років, суд зазначає наступне.
У період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції від 26.07.2011 (діяла до 01.10.2011) пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
Разом з тим, станом на 30.09.2011 у позивача стаж роботи складав 15 років 1 місяць 6 днів за необхідного на той час - 20 років, та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури складав 5 років 8 місяців 2 дні за необхідного на той час - 10 років.
Відтак, у період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції, яка діяла до 01.10.2011, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав ОСОБА_1 .
Аналогічна правова позиція у справах цієї категорії, висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2020 року (справа № 554/5582/17) та у постанові від 24 травня 2016 року в справі №33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17, №752/19006/16-а.
Колегія суддів також зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, апеляційну скаргу слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, прийнявши нову про відмову у задоволенні позову.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити, скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року.
Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Качмар
О. І. Мікула