08 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3416/19 пров. № А/857/3022/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року в справі №140/3416/19 (суддя Лозовський О.А., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: а) визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) протиправною;
б) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 червня 2015 року по грудень 2018 року;
в) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.08.2019 по день постановлення судового рішення у справі.
Рішенням від 20 січня 2020 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року.
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період з 23 серпня 2019 року по 28 жовтня 2019 року; в частині невиплати індексації грошового забезпечення, за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року, по 20 січня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що виходячи з аналізу норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, індексація не входить до складу грошового забезпечення, є соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України. Отже, навіть при затримці її виплати, відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зазначає, що позивачу у 2015 році індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась в січні - травні 2015 року. Отже, з січня по червень 2015 року включно індексація грошового забезпечення позивачу нарахована та виплачена в повному обсязі.
Крім того, з аналізу статті 117 Кодексу законів про правцю України (далі - 116 КЗпП України) вбачається, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Однак, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним.
На думку відповідача, порядок проходження військової служби, права і обов'язки всіх військовослужбовців, статус військовослужбовців і порядок їх звільнення регулюється не нормами КЗпП України, а Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів та просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 24.01.1995 по 22.08.2019 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, що підтверджується довідкою відповідача від 18.10.2019 № 30/814.
Наказом начальника 6 прикордонного загону від 22.08.2019 №458-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка-начальника секції з ремонту автомобільної техніки групи з ремонту техніки відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно-технічного відділу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 15.08.2019 № 441-ОС за підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Вказаним наказом передбачено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік за 01 календарний день; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби в сумі 139249,50 грн.; надбавку за серпень 2019 року за особливості проходження служби у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років, премію за серпень 2019 року в розмірі 120% до посадового окладу (а. с. 15).
З наявних в матеріалах справи листів відповідача від 05.11.2019 №11/12450, №11/12453 та від 07.11.2019 №705/12546 слідує, що індексація здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. В кошторисах призначення Державної прикордонної служби України видатки були передбачені у 2015 році з січня по червень включно (нарахування та виплата за вказаний період здійснювалась у листопаді-грудні 2015 року). Починаючи з липня 2015 року та до грудня 2018 року, видатки на виплату індексації не передбачені, у зв'язку з цим нарахування та виплата індексації не здійснювалась.
Також додатково повідомлено, що відповідно до статті 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” дію частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них з 11.03.2000 було призупинено. Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в редакції чинній з 01.01.2008 норму, стосовно одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них, виключено. Грошову компенсацію за недоотримане речове майно проведено на банківський рахунок позивача платіжним дорученням №3217 від 28.10.2019.
Також з довідки відповідача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по серпень 2019 року, слідує, що в січні 2015 року нарахована та виплачена індексація в сумі 122,41 грн. При цьому, з лютого по жовтень 2015 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Разом з тим, в листопаді 2015 року нарахована та виплачена індексація в сумі 1163,19 грн., в яку входить виплата індексації за січень 2015 року в сумі 23,14 грн., за лютий 2015 року в сумі 183,11 грн., за березень 2015 року в сумі 222,29 грн., за квітень 2015 року в сумі 291,71 грн., за травень 2015 року в сумі 442,74 грн., у грудні 2015 року нарахована і виплачена індексація грошового забезпечення за червень 2015 року в сумі 657,11 грн.; у грудні 2018 року нарахована та виплачена індексація в сумі 71,08 грн. також проведена виплата індексації з січня 2019 року по серпень 2019 року (а. с. 21-27).
Отже, під час проходження позивачем військової служби індексація його грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 не нараховувалась та не виплачувалась. Вказане підтверджується довідками відповідача та особистими картками грошового забезпечення позивача.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач оскаржив її до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, яка проводиться у зв'язку зі зростанням споживчих цін, та є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної діяльності. Судом встановлено, що відповідач не надав належних доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Луцький прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні. Вказане підтверджує факт непроведення та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, що, на переконання суду першої інстанції, є протиправним. Крім того, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно, чим допустив протиправну бездіяльність.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон N2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається відповідно до посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ.
Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З аналізу наведених норм та відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Як правильно встановив суд першої інстанції з аналізу наявних у матеріалах справи доказів, позивач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, покликаючись на відсутність бюджетного фінансування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення, як належного доказу неможливості здійснення вказаних виплат.
Суд встановив також, що відповідач не надав доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Луцький прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення були відсутні. Відповідач також не надав суду доказів на підтвердження вжиття ним відповідних заходів для збільшення бюджетних асигнувань.
Колегія суддів також вказує на те, що відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації не впливає на обов'язок відповідача її нараховувати та виплачувати.
Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 є порушенням вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМ України №1078 від 17.07.2003, та порушує права позивача.
А тому, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, а у позовних вимогах про стягнення індексації грошового забезпечення за інший період відмовив, оскільки відповідно до матеріалів справи індексація грошового забезпечення не була нарахована та не виплачена не з червня 2015 року, а з липня 2015 року.
Щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Як правильно вказав представник Луцького прикордонного загону в апеляційній скарзі, правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425.
Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
При цьому, судом правильно враховано і правову позицію Верховного Суду України, викладену, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, відповідно до якої, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Як правильно встановив суд першої інстанції, згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 22.08.2019 № 458-ос позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що грошова компенсація за недоотримане речове майно була виплачена позивачу 28.10.2019, що підтверджується платіжним дорученням від 28.10.2019 № 3217.
Судом встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу виплачена не була за період з 01.07.2015 по 30.11.2018.
Таким чином, відповідач всупереч нормам чинного законодавства, не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.
Відтак, оскільки грошова компенсація за недоотримане речове майно проведена відповідачем 28.10.2019, тому фактично затримка у розрахунку склала з 23.08.2019 по 28.10.2019, а не по день постановлення судом рішення, як вказує позивач.
Враховуючи те, що відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум, а саме: в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно за період з 23.08.2019 по 28.10.2019, тобто по день проведення фактичного розрахунку, а в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018 - по день постановлення судом рішення.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року в справі №140/3416/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 17.09.2020.