Справа № 344/11565/20
Провадження № 1-кс/344/4169/20
15 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , про зобов'язання органу досудового розслідування вчинити дії,-
в скарзі вказано, що 26/08/2020 ОСОБА_4 , подано заяву (повідомлення) від 26/08/2020 про вчинення дій, що містять ознаки злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Заява-повідомлення була подана 26/08/2020 та зареєстрована 27/08/2020 Івано-Франківським ВП ГУ НП в Івано-Франківській області за № 33307, що підтвержується наданим талоном-повідомленням та відміткою посадової особи про її прийняття. В поданій заяві йшлося про те, що особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (жительки міст Києва та Новомиргорода, що у Кірвоградській області), шляхом обману ОСОБА_7 , при цьому, зловживаючи її довірою заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , шляхом спонукання ОСОБА_8 через вигадані обіцянки та залякування (обману, шахрайські дії) до підписання договору довічного утримання підписаного 05.11.2014 року, за результатами якого відбулась перереєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_6 . Перелічені у заяві повідомленні про вчинення кримінального правопорушення, обставини, свідчать про те, що у діях осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_9 та можливо інших осіб містяться ознаки кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 190 КК України. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється рідною сестрою покійної ОСОБА_7 та відповідно до довідки від 19.08.2020 року № 10/01-16 виданої приватним нотаріусом, є спадкоємцем за законом, а тому заволодівши шляхом протиправних дій (обманом) квартирою АДРЕСА_1 приблизною вартістю 15 000 доларів США, особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , завдали ОСОБА_4 моральної та матеріальної шкоди. Після подання заяви жодних дій, спрямованих на внесення наданих відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового слідства посадовими особами Івано-Франківського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області до моменту подання даної скарги не вчинялося.
Представник скаржника в судовому засіданні просив скаргу задовольнити з підстав викладених в ній, надав пояснення про те, що між спадкодавцем, яка є родичкою скаржника та третіми особами було укладено договір довічного утримання, набувач не виконала умови договору, таким чином спадкодавця введено в оману, в діях вказаних в заяві-повідомленні осіб наявні ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Представник органу досудового розслідування в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань щодо реалізації прав суду не подано.
Відповідно до п. 10 ст. 290 КПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду клопотання.
Учасники спору, які не прибули в судове засідання не надали суду доказу наявності поважних причин для оголошення в судовому засіданні перерви.
26/08/2020 ОСОБА_4 подано заяву-повідомлення про кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст. 190 КК України.
Згідно талоном-повідомленням №46 прийнято вказану заяву повідомлення та зареєстровано за №33307.
Згідно копії Договору довічного утримання від 05/11/2014 посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 , зареєстрованого в реєстрі за №993 його укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від імені якої діє ОСОБА_5 за умовами якого ОСОБА_7 передає у власність, а ОСОБА_6 отримує у власність квартиру номер АДРЕСА_2 , взамін чого ОСОБА_6 зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах вказаних в договорі.
Відповідно до п. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Однак, в п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Павлюлінець проти України» (Заява N 70767/01) від 6 вересня 2005 року вказано, що Суд повторює, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97).
Відповідно до ст. 214 КПК України відомості про особу та попередню кваліфікацію її дій вносяться до ЄРДР слідчим або прокурором. Отже скаржнику не належить право на порушення кримінальної справи проти певної особи, в тому числі і внесення відомостей до ЄРДР щодо вчинення злочину певною особою, а також у нього відсутнє право на реєстрацію повідомлення про злочин за бажаною ним кваліфікацією дій особи за диспозицією КК України. Отже право на кримінально-правове переслідування конкретної третьої особи із обраною самостійно кваліфікацією скаржнику не гарантується положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини. Кримінально-правова кваліфікація обставин вчинення злочину особою є підставою для оголошення про підозру і здійснюється виключно відповідним компетентним державним органом.
При цьому відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Баглай проти України» (Baglay v. Ukraine), № 22431/02, п. 31, рішення від 8 листопада 2005 року, та «Стоянова та Недельку проти Румунії» (Stoianova and Nedelcu v. Romania), № 77517/01 та № 77722/01, п. 20) право на кримінально-правове переслідування належить саме органу державної влади, який наділений компетенцією щодо проведення кримінально переслідування чи його припинення.
В свою чергу відповідно до п. 52 рішення від 26/07/2011 р. Європейського суду з прав людини в справі «Georgel and Georgeta Stoicescu проти Румунії» (скарга № 9718/03), якщо не встановлено безпосереднього заподіяння тілесного ушкодження то позитивне зобов'язання держави щодо «ефективності судової системи» не вимагає порушення кримінальної справи, достатнім є дисциплінарний, цивільний чи адміністративний спосіб правового захисту потерпілому (наприклад, постанова Європейського суду з прав людини в справі «Во проти Франції» (Vo v. France), скарга № 53924/00, § 90, ECHR 2004-VIII, і постанова в справі «Мастроматтео проти Італії" (Mastromatteo v. Italy), скарга № 37703/97, §§ 90 и 94-95, ECHR 2002-VIII).
Таким чином у органу досудового розслідування є правові підстави для самостійного прийняття рішення щодо внесення повідомлення в ЄРДР чи відмову в цьому.
Безпосередньо в заяві скаржника вказано, що між спадкодавцем та третіми особами укладено нотаріально посвідчений Договір довічного утримання, таким чином між скаржником, яка є спадкоємцем за законом та третіми особами, з якими спадкодавцем було укладено договір існує цивільно-правовий спір з приводу порядку спадкування майна, що не створює складу злочину за вказаною кримінально-правовою кваліфікацією в відповідній заяві.
В п. 3 ст. 26 КПК України вказано, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вайт та Кенеді проти Німеччини» (Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, п. 54, ЕСПЛ 1999-I Суд повторює, що саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам.
Отже вирішення питання щодо порушення прав скаржника належить до компетенції суду.
Таким чином не внесення органом досудового розслідування в ЄРДР відомостей, які за змістом не складають повідомлення про злочин не спростована скаржником. Кримінально-правове переслідування особи задля забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за вчинення злочину не забезпечується за бажанням будь-яких осіб, а здійснюється у порядку, що визначений законом.
Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Таким чином обов'язок доказування обставин, що складають предмет судового розгляду законом покладено на відповідну заінтересовану сторону.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Гарантії незалежності слідчого, що вказані в ст. 36 КПК України в тому числі забезпечуються і диспозицією ст. 343 КК України, в якій передбачено неправомірність впливу у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу, з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків, добитися прийняття незаконного рішення.
В ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено заборону зловживати правами, що гарантовані положеннями Конвенції.
Тому і суд не є засобом для будь-яких учасників кримінальних процесуальних відносин у зловживанні правами, не толерує таких дій та не сприяє цьому.
В заяві про вчинення злочину повинно бути однозначно вказано на фактичні обставини, які відповідають будь-якій із диспозицій особливої частини КК України, а не про припущення таких дій, сумніви у їх здійсненні.
Таким чином суду не надано доказів на обґрунтування обставин за скаргою.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
в задоволенні скарги відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 5 днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1