Справа № 344/3793/20
Провадження № 2/344/2538/20
08 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Бородовського С.О.,
секретаря Гругулецької Х.І.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського Управління Української Греко-Католицької церкви, державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудик Тараса Богдановича про визнання неповноважним приймати рішення про припинення релігійної організації, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, -
позивач звернувся до відповідачів з позовом про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне Управління УГКЦ в особі Архієпископа і Митрополита В.Війтишина приймати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення УГКЦ, шляхом ліквідації та створення ліквідаційної комісії у складі 5 осіб, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
В судове засідання, призначене на 08/09/2020 сторони не з'явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Так, позивачем складено позов про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне Управління УГКЦ в особі Архієпископа і Митрополита В. Війтиша приймати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення УГКЦ, шляхом ліквідації та створення ліквідаційної комісії у складі 5 осіб.
Однак відповідно до ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
При цьому в ст. 124 Конституції України вказано, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Таким чином не належить до юридичних спорів спір в частині визнання неповноважним Івано-Франківського Архієпального управління УГКЦ в особі Архієпископа і Митрополита приймати рішення про припинення релігійної організації, ліквідації, створення ліквідаційної комісії.
Крім цього згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Подання позову всупереч встановленій законом забороні щодо оскарження компетенції Архієпального управління УГКЦ здійснювати управління справами Української греко-католицької церкви, яка відокремлена від держави на підставі змісту Конституції України належить, до форм втручання в дискреційну сферу релігійної організації.
Однак втручання у діяльність релігійних організацій безпосередньо суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з цим за змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно правової позиції ВП Верховного Суду викладеної у постанові від 19 березня 2019 року справа № 826/16994/15 індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Таким чином, позов щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про припинення, ліквідацію юридичної особи, визнання протиправним та скасування реєстраційного запису належить до публічно-правового спору.
У свою чергу згідно п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч.1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Таким чином посилання позивача на наявність Постанови ВП Верховного Суду щодо визначення юрисдикції суду уповноваженого розглядати даний спір необґрунтовано належними правовими підставами, оскільки зазначена постанова містить форми тлумачення норм права та не встановлює преюдиційних обставин, так як справу не направлено судом касаційної інстанції за встановленою юрисдикцією, а позовна заява надійшла до суду як первинний позов.
Відповідно до зазначеного, провадження у справі підлягає закриттю, оскільки між сторонами відсутній предмет спору, оскільки вимога про визнання неповноважним приймати рішення про припинення релігійної організації не є юридичним спором, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за суб'єктним складом, відсутні похідні вимоги.
Практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.98 та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, закриття провадження у справі за ч. 1 ст. 255 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до зазначеного суд, -
провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського Управління Української Греко-Католицької церкви, державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудик Тараса Богдановича про визнання неповноважним приймати рішення про припинення релігійної організації, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Бородовський С.О.