справа№380/3395/20
17 вересня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування ОСОБА_1 періоду навчання на військовій кафедрі у Харківському державному університеті радіоелектроніки до загальної вислуги років;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок загальної вислуги років ОСОБА_1 , враховуючи період навчання на військовій кафедрі у Харківському державному університеті радіоелектроніки з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року до загальної вислуги років та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заборгованості з усіх видів грошового забезпечення, починаючи з 05.08.2019 року, яка виникла внаслідок зарахування до загальної вислуги років періоду навчання на військовій кафедрі у Харківському державному університеті радіоелектроніки з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не зараховує позивачу у вислугу років період навчання на військовій кафедрі Харківського державного університету радіоелектроніки в період з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року, оскільки законодавство, чинне на момент звернення до відповідача передбачало таке зарахування. Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив у такому зарахуванні, виходячи із конституційного принципу, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Карп'як О.О.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 10 червня 2020 року запропоновано відповідачу надати пояснення разом з доданими до них доказами щодо клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 02 липня 2020 року клопотання відповідача про продовження строку на подання пояснень задоволено - продовжено відповідачу строк для надання пояснень щодо клопотання представника позивача про витребування доказів у справі.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Копію вказаної ухвали суду надіслано відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 . До суду повернулося повідомлення про вручення № 7901827598189 з відміткою про отримання представником відповідача вищезазначеної ухвали 21 травня 2020 року.
Відповідач подав до суду відзив на позовну, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. В архівних довідках, долучених до позовної заяви, зазначено, що ОСОБА_1 проходив навчання в зазначеному ЗВО в статусі студента денної форми навчання. Крім того не зазначено, що під час навчання позивач змінював статус студента на статус курсанта. Цей факт є визначальним для вирішення справи по суті. Також, відповідно п. 2 Розділу IV Положення про військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства оборони України від 15.08.2018 № 910/412, визначено, що студенти, які навчаються за програмами підготовки військових фахівців для проходження військової служби за контрактом, мають такий самий статус, що й інші студенти ЗВО. Початком проходження військової служби є день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для громадян, які не проходили військову службу та військовозобов'язаних. Позивач під час навчання статус студента денної форми навчання на статус курсанта не змінював. ОСОБА_1 перед навчанням на військовій кафедрі Харківського державного університету радіоелектроніки військову присягу не приймав та контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах не укладав. Враховуючи вище викладене, можна констатувати, що навчання ОСОБА_1 в статусі студента за програмою підготовки військових фахівців для проходження військової служби за контрактом та офіцерів запасу у вищих військових навчальних закладах є військовою підготовкою. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивач подав відповідь на відзив, де зазначив наступне. Наказом Міністра оборони України № 72 від 28.02.1996 року ОСОБА_1 отримав військове звання по запасу «лейтенант», що підтверджується архівною довідкою № 27/19-287 від 14.12.2018 року. Відтак, навчання позивача на військовій кафедрі є видом військової служби. Відразу після завершення навчання у ВУЗі ОСОБА_1 був скерований для продовження проходження військової служби у військову частину № НОМЕР_1 , де проходить службу по сьогодні, що підтверджується довідкою № 12 від 21.04.2020 року.
Представник відповідача подав заперечення наступного змісту. Твердження представника позивача щодо законодавчого прирівняння студентів та курсантів у своєму статусі, необхідності здійснити перерахунок загальної вислуги ОСОБА_1 , враховуючи період навчання на військовій кафедрі у Харківському державному університеті радіоелектроніки в статусі студента з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року до загальної вислуги років та здійснити перерахунок та виплату позивачу заборгованості з усіх видів грошового забезпечення, починаючи з 05.08.2019 року, яка виникла внаслідок зарахування до загальної вислуги років періоду навчання на військовій кафедрі у Харківському державному університеті радіоелектроніки з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року є законодавчого необґрунтованими як з позиції чинного на момент навчання законодавства, так і з позиції сучасного чинного законодавства України про що військовою частиною доведено у відзиві на позову заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Відповідно до довідки від 21.04.2020 №12, виданій ОСОБА_1 військовою частиною № НОМЕР_1 про те, що з 05.08.1996 по теперішній час він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до архівної довідки від 14.12.2018 №27/19-287, у документах архівного фонду Харківського національного університету радіоелектроніки у наказах з особового складу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться студентом денної форми навчання, який навчався у Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки (нині Харківський національний університет радіоелектроніки, наказ Міністерства освіти і науки України №605 від 22.08.2001р.; наказ №84 від 04.09.2001 р. по університету) з 01.09.1991 (наказ №354-ст від 02.08.1991р.) до 01.08.1996 р. (наказ 226-ст від 28.06.1996 року). ОСОБА_1 за період навчання в Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки пройшов повний курс військової підготовки з 1993/1994 навчального року (з 01.9.1993 року по 31.08.1994) по 1994/1995 навчальний рік (з 01.09.1994 по 31.08.1995) з ВОС - 491100. Наказом Міністра оборони України № 72 від 28.02.1996 року ОСОБА_1 присвоєно військове звання по запасу «Лейтенант».
Відповідно до архівної довідки від 02.04.2020 №27/17-341, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був зарахований до Харківського інституту радіоелектроніки (нині Харківський національний університет радіоелектроніки, наказ МОН України №605 від 22.08.2001; наказ №84 від 04.09.2001 по університету) на 1 курс денної форми навчання 01.09.1991 згідно з наказом №354-Ст від 02.08.1991року. ОСОБА_2 був виданий диплом з відзнакою НОМЕР_3 від 14.06.1996 року, р.н №480.
07.02.2019 позивач звернувся до відповідача з рапортом, просив долучити до його вислуги років повного курсу військової підготовки (ВОС-491100) з 1993 по 1995 навчальні роки під час здобуття вищої освіти у Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки. До рапорту долучено довідку Харківського державного технічного університету радіоелектроніки та довідку про перейменування ЗВО з моменту його навчання.
Відповідачем відмовлено позивачу у зарахуванні зазначеного періоду до вислуги років.
Мотивами відмови відповідно до доповідної записки слугувало те, що відсутні достатні правові підстави для зарахування навчання на посаді студента у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів в порядку проходження військової підготовки військових фахівців та офіцерів запасу до вислуги років, що дає право на виплату відповідної надбавки, передбаченої пунктом 1 розділу IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Служби зовнішньої розвідки.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XI).
Статтею 2 Закону №2232-ХІІ в редакції, яка була чинна на час навчання позивача в університеті, було встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відносилась: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.
В редакції статті 2 Закону №2232-ХІІ, що була чинна на момент звернення позивача з рапортом, до видів військової служби відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Положеннями ст.24 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час вступу позивача до Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки, тобто станом на 01.09.1993 року) передбачалося, що початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину - для призовників і офіцерів, призваних із запасу; день від'їзду до місця служби, вказаний у розпорядженні, виданому військовим комісаріатом, - для військовозобов'язаних і жінок; день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
В редакції ст.24 Закону №2232-ХІІ, що була чинна на момент звернення позивача з рапортом, початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Здійснення підготовки громадян України для проходження військової служби визначена ст.25 Закону №2232-ХІІ.
Статтею 25 Закону №2232-ХІІ в редакції, яка була чинна на час навчання позивача в університеті, було встановлено, що громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба. Громадянам, які не мали військового звання до вступу у військово-навчальний заклад, після зарахування на навчання присвоюється військове звання рядового чи матроса. Інші військові звання, присвоєні до вступу у військово-навчальний заклад, зберігаються. Курсантам, випускникам вищих військово-навчальних закладів і кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки), світських вищих навчальних закладів з рівнем підготовки бакалавра присвоюється первісне офіцерське звання молодшого лейтенанта, а з рівнем магістра - лейтенанта.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» затверджено перелік вищих навчальних закладів, в яких здійснюватиметься військова підготовка студентів.
Харківський інститут радіоелектроніки (Харківський державний технічний університет радіоелектроніки), в якому навчався позивач, наявний у вказаному переліку.
Згідно довідки від 02.04.2020 №27/17-343, 06.08.1962 Харківський гірничий інститут (ХГІ) перейменовано в Харківський інститут гірничого машинобудування, автоматики і обчислювальної техніки (ХІГМАОТ) Наказ №562 від 06.08.1962 МВССО УРСР. 13.06.1966 ХІГМАОТ перейменовано в Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ). Наказ №367 від 13.06.1966 МВССО УРСР. 13.08.1993 на базі ХІРЕ створено Харківський державний технічний університет радіоелектроніки наказом №200-к від 27.08.1993 та Постановою КМ України №646 від 13.08.1993 року. 07.08.2001 Харківському державному технічному університету радіоелектроніки надано статус національного згідно указу Президента України №591/2001 від 07.08.2001 та наказу №84 від 04.09.2001 по університету. Нова назва - Харківський національний університет радіоелектроніки.
Наказом №35 від 28.02.2006 року Харківського національного університету радіоелектроніки ліквідовано кафедру військової підготовки.
Також, як вбачається судом з матеріалів справи після закінчення цивільного вищого навчального закладу позивачу було присвоєно офіцерське (спеціальне) звання «лейтенант», що дає підстави зарахувати таке навчання до вислуги років військовослужбовцю.
Щодо долучених до матеріалів справи листів №5/2/165дск від 11.09.2019 та №5/2/86дск від 21.01.2020, то такі судом не беруться до уваги з огляду на положення ч.2 ст.74 КАС України та оскільки є рекомендаційними.
Відтак, строк навчання позивача у Харківському державному університеті радіоелектроніки з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст.2 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги є обгрнутованими та підставними, тому позов слід задоволити.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.
07.09.2020 на адресу суду представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, які складаються із судового збору в сумі 1681,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, відтак в порядку ст.139 КАС України слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1681,60 грн. (квитанція №41 від 29.04.2020.)
Між Адвокатським об'єднанням «Лемеха та Партнери» (виконавець) та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги від 20.03.2020 №1305, за яким домовились, що адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво та надати іншу правову допомогу другій стороні - Клієнту за певну винагороду (гонорар) та з відшкодуванням певних витрат, необхідних для виконання договору. Відповідно до п.2.1 договору, за дорученням замовника, виконавець зобов'язується дотримуючись «Правил адвокатської етики» та чинного законодавства України, надати клієнту зазначену нижче правову допомогу по адміністративній справі про зобов'язання зарахувати стаж для вислуги років, а замовник зобов'язується виплатити виконавцю гонорар та відшкодувати витрати необхідні для виконання договору. Відповідно до п.5.1 договору, вартість послуг обумовлені в додатку №1 до договору.
Відповідно до додатку №1 до договору, сторони погодили вартість 1 години роботи адвоката 1000 грн., розмір завдатку за надання правових послуг по даній справі становить 7000 грн.
Адвокатським об'єднанням і позивачем підписаний акт виконаних робіт №1 від 03.09.2020 на загальну суму 7000 грн.
За виконану роботу, обумовлену додатковою угодою, адвокатським об'єднанням складено рахунок №1305/1 від 20.03.2020.
Згідно меморіального ордеру №@2PL686374 від 2.03.2020 перераховано АО «Лемеха і Партнери» 7000грн. - плата за юридичні послуги згідно договору - доручення №1305 від 20.03.2020 ОСОБА_1 .
Позов до суду подано представником адвокатом Туз Б., повноваження якого підтверджуються ордером серії ВС №1019914, виданий АО «Лемеха і Партнери», копією свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.
Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову відсутня, оскільки існує спір немайнового характеру. Справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд, враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціну позову, та, керуючись, принципами справедливості та верховенства права, встановив, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, в зв'язку з чим вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246,255,293, 295, пп.15.5 п. 15 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування ОСОБА_1 періоду навчання у Харківському державному університеті радіоелектроніки до загальної вислуги років.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок загальної вислуги років ОСОБА_1 , враховуючи період навчання у Харківському державному університеті радіоелектроніки з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення та виплатити недоотриману різницю грошового забезпечення, яка виникла внаслідок зарахування до загальної вислуги років періоду навчання у Харківському державному університеті радіоелектроніки з 01.09.1993 року по 31.08.1995 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1681,60 грн. сплаченого судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено 17.09.2020 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна