Іменем України
17 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2701/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міловського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про зобов'язання вчинити певні дії, -
15 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міловського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії, в якому позивач просить:
- зобов'язати відповідача нарахувати позивачу грошову винагороду за безпосередню участь в проведенні Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення в період часу з 09.08.2014 по 31.12.2014;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову винагороду за безпосередню участь в проведенні Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення в період часу з 09.08.2014 по 31.12.2014, що повинно становити 17501,59 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 05.08.2001 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 в Міловському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області. Наказом начальника ГУНП України в Луганській області від 23.01.2020 № 52 о/с звільнений, з 24.01.2020, зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. Позивач зазначає, що під час звільнення зі службі в Національній поліції відповідач не виплатив йому винагороду за безпосередню участь в АТО з 09.08.2014 по 31.12.2014, що підтверджується довідкою про нараховане грошове забезпечення за період проходження служби у Міловському РВ ГУМВС України у Луганській області з 01.08.2014 по 31.12.2014 від 07.07.2020 року №10/2020, що, на думку позивача, є порушенням законодавства та його прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду після усунення її недоліків, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (арк. спр. 15-16).
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав відзив на адміністративний позов від 16.09.2020 б/н (арк. спр. 22-28), у якому зазначив, що наказом АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач був включений до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення, з 01.10.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 17.11.2015 № 321 позивач був виключений зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення, з 07.11.2015. У свою чергу виплата винагороди за безпосередню участь в АТО у 2014 році була передбачена постановою КМУ від 4 червня 2014 року № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету». На виконання цієї постанови МВС України було розроблено наказ від 23.07.2014 № 719 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України (зареєстрований в МЮУ 08.08.2014 № 939/25716) .Відповідно до абзацу першого пункту 2 наказу МВС від 23.07.2014 № 719 винагорода виплачується за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ. Вказані накази стосовно ОСОБА_1 у період з 09.08.2014 по 31.12.2014 у Міловському РВ ГУМВС України у Луганській області відсутні. Також відповідач зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази участі ОСОБА_1 у заходах, зазначених у пункті 2 постанови КМУ № 158 від 04.06.2014 та пункті 1 наказу МВС № 719 від 23.07.2014. Як на докази безпосередньої участі в антитерористичній операції позивач вказує на довідки ГУМВС України у Луганській області про безпосередню участь в антитерористичній операції. З огляду на зміст зазначених довідок вбачається, що підставами для їх видачі є накази АТЦ при СБУ (по стройовій частині). У свою чергу накази АТЦ при СБУ (по стройовій частині) свідчать про прибуття (включення) та вибуття (виключення) позивача до (зі) складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, тобто, на думку відповідача, зазначені накази АТЦ при СБУ вказують лише про можливість залучення позивача до проведення антитерористичної операції, а не про участь у заходах, зазначених у пункті 2 постанови КМУ від 04.06.2014 № 158 та пункті 1 наказу МВС від 23.07.2014 № 719. З огляду на зазначене довідки ГУМВС України у Луганській області свідчать лише про можливість залучення позивача до проведення антитерористичної операції на території Луганської області у період часу з 09.08.2014 по 31.12.2014. А тому, на думку відповідача, аргументи позивача про те, що він брав безпосередню участь в антитерористичній операції з 09.08.2014 по 31.12.2014 повинні бути відхилені, оскільки вказаний період часу є загальним періодом, що визначає лише можливість залучення позивача до проведення антитерористичної операції. Відповідач зазначив, що для виплати винагороди були виділенні кошти з резервного фонду із зазначенням сум, які виділяються для проведення виплат, тобто кошти були наданні за окремою бюджетною програмою.
Відповідач зазначив, що наказ АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 був виданий вже по закінченню бюджетного періоду, а тому ГУМВСУ було позбавлено можливості зареєструвати кредиторську заборгованість щодо виплати коштів за участь в АТО за період з серпня по грудень 2014 року.
Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, судом встановлено таке.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України).
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з 17.08.2010 по 06.11.2015 проходив службу в Міловському РВ ГУМВС України у Луганській області на посадах середнього начальницького складу (арк. спр. 6, 33).
Позивач дійсно в період з 09.08.2014 брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, забезпечення її проведення, що підтверджується інформацією, зазначеною в довідці про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 18.06.2015 № ВДЗ/5761/А, наказів Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) 07.06.2015 № 158 (арк. спр. 8, 40-42).
Відповідно до інформації, зазначеній у довідці ЛК Міловського РВ ГУМВС України у Луганській області від 07.07.2020 № 10/2020 у період з серпня 2014 року по грудень 2014 року грошове забезпечення позивача складало у серпні 2014 року - 2700,12 грн, у вересні 2014 року - 3100,56 грн, у жовтні 2014 року - 3000,65 грн, у листопаді 2014 року - 4100,96 грн, у грудні 2014 року - 7100,74 грн (арк. спр. 39).
Згідно з інформацією, зазначеною у довідках від 15.09.2020 № 14, № 15 № 17 позивач у період з серпня 2014 року по грудень 2014 року у відпустках чи на лікарняному не перебував, грошову винагороду за участь в антитерористичній операції не отримував, рапорти на виплату особовому складу Міловського РВ ГУМВС України в Луганській області винагороди за безпосередню участь в АТО не складались, накази про нарахування грошової винагороди за безпосередню участь в АТО за період часу з 09.08.2014 по 31.12.2014 особовому складу, в тому числі позивачу, не видавались (арк. спр. 29, 30, 32).
Згідно з інформацією, зазначеною у довідці від 15.09.2020 № 16 накази командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку участі ОСОБА_1 у проведенні АТО (в тому числі у чергуваннях в добових нарядах щодо реагування на протиправні дії з боку незаконно озброєних формувань та диверсійно-розвідувальних груп, можливі прояви тероризму і сепаратизму, інші правопорушення, у відрядженнях тощо) та дату фактичного завершення такої участі за період з 09.08.2014 по 31.12.2014, в Міловському РВ ГУМВС України в Луганській області відсутні (арк. спр. 31).
Згідно з довідкою Міловського РВ ГУМВС у Луганській області від 15.09.2020 № 19 у відповідача наявні накази начальника за 2014 пік про відрядження особового складу, в т.ч. ОСОБА_1 на блокпости (арк. спр. 34). Згідно з наказами від 21.11.2014 № 110, від 31.10.2014 № 96 з 22.11.2014 по 29.11.2014 та з 01.11.2014 по 08.11.2014 відряджено співробітників Міловського РВ ГУМВС до Сєвєродонецького МВ ГУМВСУ для несення служби на блокпосту, зокрема, позивача (арк. спр. 34, 37, 38).
Спірним у справі є наявність підстав для нарахування та виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 12.08.2014 по 30.11.2014.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про міліцію» форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Статтею 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.
За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.
Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.
У спірний період (серпень - грудень 2014 року) питання виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції було врегульовано пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету», відповідно до якого за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць, а також виданим на виконання цієї постанови наказом Міністерства внутрішніх справ України № 719 від 23 липня 2014 року.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2014 року № 158 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ № 719 від 23.07.2014, яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), за останньою займаною штатною посадою на час участі в зазначених операціях і заходах.
Пунктом 2 наказу № 719 від 23.07.2014 встановлено: «Винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ».
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах.
При цьому безпосередня участь в АТО на території Донецької та Луганської областей має бути обов'язково підтверджена наказами Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) та довідкою, виданою безпосередньо органом, в якому особа проходила службу.
Отже, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який свідчить про залучення особи до виконання заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою тощо та, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №805/2723/17-а, від 29 травня 2020 року у справі №360/2138/19, від 21 травня 2020 року у справі № 812/1853/17, від 24 квітня 2020 року у справі №812/1511/17, від 20 березня 2020 року у справі №360/3264/18, від 24 січня 2020 року у справі №812/1487/17, від 22.08.2019 у справі № 360/412/19, від 31.07.2019 у справі № 812/1962/17, від 30.01.2019 у справі №805/4523/16-а, від 02 липня 2019 року у справі № 805/1189/16-а, від 03 серпня 2018 року у справі №805/1751/15-а, від 14 березня 2018 року у справі № 812/787/16.
Як встановлено судом, безпосередня участь позивача з 09.08.2014 в проведенні антитерористичної операції території Луганської області підтверджена довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 18.06.2015 № ВДЗ/5761/А (арк. спр. 8).
Відповідачем будь-якої інформації та доказів, які б свідчили про те, що позивач виконував завдання керівництва штабу АТО, і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції у період з 09 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року до суду не надано.
Суд приймає до уваги те, що наданими доказами підтверджується, що керівництвом позивача не видавались накази про залучення позивача до виконання заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою тощо.
Отже докази на підтвердження фактичної участі позивача у проведенні антитерористичної операції, в матеріалах справи відсутні.
Відсутність відповідних наказів про залучення позивача до безпосередньої участі у виконанні заходів АТО у період з серпня 2014 по грудень 2014 року унеможливлює вирішення питання про нарахування позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО за визначений період.
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження доводів позивача щодо виконання ним завдань, пов'язаних з участю в АТО, за період з серпня по грудень 2014 року, а також беручи до уваги те, що виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення АТО, в даному випадку у м. Сєвєродонецьку Луганської області, де позивач проходив службу, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні АТО, суд приходить до висновку про необхідність відмовити позивачу позовних вимог.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 30 січня 2019 року у справі № 805/4523/16-а від 02 липня 2019 року у справі № 805/1189/16-а.
Щодо посилання відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду суд зазначає таке.
Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.
Правову позицію, що винагорода за безпосередню участь в АТО відноситься до складу грошового забезпечення осіб, які беруть участь в АТО постійно з часу її запровадження, і має щомісячний характер висловлено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 420/1232/16-а (реєстраційний № в ЄДРСР 74941648).
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яка є складовою грошового забезпечення) застосовні положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини третьої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Міловського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова