17 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2899/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 встановити, для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.12.2015 року базовий місяць січень 2008 року, а з 01.03.2018 року фіксовану суму індексації в розмірі 4 258,75 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та фіксованої суми індексації в розмірі 4 258,75 грн., на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року в сумі 133 043,30 грн.
В обґрунтування вимог представник позивача зазначив, що відповідачем протиправно взагалі не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року, а тому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити, з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця та фіксованої суми індексації в розмірі 4 258,75 грн., на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 133 043,30 грн.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні вимог зазначивши, що:
- позивачем, всупереч вимог ч.1 ст. 72, ч.1 ст. 77 КАС України, не доведено ті обставини, на яких гуртуються його позовні вимоги, зокрема не надано до позовної заяви копію роздруківки нарахувань та утримань за зазначений ним період;
- з огляду на встановлені Законами України про державний бюджет на відповідні періоди бюджетні асигнування на фонд оплати праці, у Міністерства оборони України, у межах наявного фінансового ресурсу, не було можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року;
- з грудня 2018 року по 31.01.2019 (по день звільнення позивача з військової служби), відповідно до чинного законодавства, було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 142, 16 грн.;
- не погоджується з розрахунком позивача індексації грошового забезпечення та наголошує, що виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям належить виключно суб'єкту владних повноважень, який здійснює таке нарахування відповідно до вимог чинного законодавства в межах бюджетного ресурсу(а.с.32-42).
Представником позивача подано відповідь на відзив в якому просив задовольнити позовні вимоги вказавши, що:
- відсутність бюджетного фінансування не є підставою для порушення прав громадян, зокрема на отримання індексації грошового забезпечення;
- виходячи з того, що посадовий оклад за посадою, яку займав позивач до березня 2018 року востаннє підвищувався 01 січня 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294, то відповідно до статті 10-2 Постанови №1078 обчислення індексу споживчих цін здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної панки (окладу), за посадою, яку займає працівник, а саме - з лютого 2008 року;
- посилання відповідача на те, що з 01.03.2018 року позивачу виплачувався індексація грошового забезпечення в повному обсязі та те що розрахунок доданий до позовної заяви не враховує березень 2018 року, як місяць у якому відбулося підвищення посадових окладів є необґрунтованим;
- відносити питання розрахунку належної позивачу суми індексації грошового забезпечення до дискреційних функцій відповідача с неможливим, оскільки уже у відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив відсутність розуміння бюджетного процесу та порядку нарахування індексації (а.с.46-51).
Представником відповідача подано заперечення в якому зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки:
- в зв'язку з набранням чинності з 1 березня 2018 року постанови Кабінету міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року;
- відповідно до п.10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 року №1078 ( в редакції чинній на момент прийняття позивача на військову службу) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу, а тому базовим місяцем для нарахування індексації є лютий 2015 року (місяць прийняття позивача на військову службу);
- посилання позивача на листи міністерств щодо нарахування та виплати індексації є необґрунтованими, оскільки листи мають рекомендаційний та інформаційний характер ( а.с. 53-57).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , з 12.02.2015 року по 31.01.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( ВЧ НОМЕР_1 )(а.с11, 58).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 31.01.2019 року №24 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.12).
Згідно відомостей військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2020 року №631/973 у період з лютого 2015 року по січень 2019 року, позивачу нараховано індексацію: липень 2015 року - 26,80 грн.; серпень 2015 року - 11,80 грн.; грудень 2018 року - 71,08 грн.; січень -2019 року 71,08 грн. (а.с.14).
Доказів виплати позивачу нарахованої індексації відповідачем до суду не надано.
Представник позивача зазначає, що в період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року відповідачем взагалі не здійснювалось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.
Доказів звернення позивача до відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, фіксованої суми індексації в розмірі 4 258,75 грн. та відмови відповідача у здійсненні нарахування та виплати, позивачем до суду не надано
Вважаючи дії відповідача незаконними та протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон або ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм показав, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов'язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року.
При цьому задля відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 встановити, для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.12.2015 року базовий місяць січень 2008 року, а з 01.03.2018 року фіксовану суму індексації в розмірі 4 258,75 грн.; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та фіксованої суми індексації в розмірі 4 258,75 грн., на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року в сумі 133 043,30 грн., суд зазначає таке.
Судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Так, на момент звернення до суду з даним позовом, порушене виключно право позивача на отримання індексації, відповідач взагалі заперечував обов'язок нараховувати індексацію, отже спору щодо суми індексації між сторонами не було.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача встановити, для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу базовий місяць та фіксовану суму індексації; зобов'язання нарахувати і виплатити розраховану самім позивачем суму індексації грошового забезпечення, задоволенню не підлягають, оскільки як встановлено судом, у спірний період відповідачем індексацію доходу позивача не проводилась, що позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Щодо посилання представника відповідача на недоведеність позивачем обґрунтованості вимог, всупереч положенням ч.1 ст. 72, ч.1 ст. 77 КАС України, то суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов'язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.
Керуючись статей 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - не відомий, адреса для листування - АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.01.2019 року.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. Сагун