01 вересня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/1956/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , військова частина) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 14 лютого 2019 року по день прийняття рішення суду по суті спору в справі за цією позовною заявою;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , військова частина) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 14 лютого 2019 року по день прийняття рішення суду по суті спору в справі за цією позовною заявою.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №41 від 14.02.2019 року позивача звільнено у запас Збройних сил України та виключено зі списків особового складу частини та проведено остаточний розрахунок. Разом з тим, у день звільнення відповідачем не проведено остаточного розрахунку за недоотримане речове майно, а саме не було виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно, у зв'язку з чим рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. по справі №340/2620/19 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Позивач зазначає. що на день звернення до суду військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.39-43). Відповідач з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.12.2019 р. у справі №815/2681/17, від 22.01.2019 р. у справі №620/1982/19 та пп.13 п.3 розділу VI Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 р. №475, вказує на те, що позивачем порушено строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.122 КАС України. Відповідач наголошує на тому, що грошова компенсація за неотримане речове майно не відноситься до грошових коштів належних військовослужбовцю при звільненні, так як підстава для її виплати (заява) може з'явитися і після звільнення, натомість ст.117 КЗпП України може бути застосована виключно до грошових коштів, належних працівникові при звільненні. Відповідач акцентує увагу на тому, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є своєрідною «штрафною санкцією», котра повинна стимулювати роботодавця до здійснення своєчасної виплати заробітної плати, а період звернення до суду з метою її отримання обмежується 3 місяцями з моменту звільнення або з моменту, коли працівник дізнався про факт наявного належного розрахунку при звільненні. Відповідач припускає, що у разі наявності іншого розуміння дії вимог статей 116 - 117 КЗпП України можлива ситуація, коли у день звільнення працівникові помилково виплачено заробітну платню на 1 копійку менше за стягненням якої він звертається до суду через 3-5 років, разом з вимогою сплати середнього заробітку за час затримки при звільненні, що призведе до безпідставного збагачення, шахрайства та інших протиправних дій, а не до адекватної «санкції», котра спонукає до правомірних дій.
Позивачем подано відповідь на відзив та зазначено, що позовна заява подана в строки визначені КАС України, а позиція відповідача є помилковою.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомленням (виклику) сторін.
10.07.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
21.07.2020 року позивачем подано відповідь на відзив.
Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Позовні вимоги у даній справі стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Позовна заява подана до суду з дотриманням строку звернення до суду.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 14.02.2019 р. №41 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини т а всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , начальника повітряно-вогневої і тактичної підготовки, звільненого з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 13.02.2019 р. №20 о/с; а також з 18.02.2019 р. виключено зі списків особового складу частини та з 19.02.2019 р. з усіх видів забезпечення.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 р. у справі №340/2620/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - задоволено; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №04 від 14 лютого 2019 року; стягнуто з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 102 183,98 грн. (а.с.24-29).
На час звернення до суду Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 р. у справі №340/2620/19 грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачена.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011).
Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст.12 Закону №2011 у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 1 статті 10 Закону 2011 визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).
Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №178 (далі за текстом - Порядок №178).
Відповідно до п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Таким чином, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 р. у справі №340/2620/19 встановлено, що 30.09.2019 р. позивач звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_2 з проханням надати письмову відповідь щодо отримання грошової компенсації за неотримане майно (а.с.26).
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що у зв'язку з неподанням ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
Також суд враховує, що положення статей 116 та 117 КЗпП України структурно відносяться до глави VII «Оплата праці». Тобто, зазначені норми встановлюють обов'язок роботодавця виплатити компенсацію у разі затримки виплати, пов'язаних саме з оплатою праці.
Суд бере до уваги, що за своєю природою компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців, не пов'язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу.
Таким чином, приписи статей 116, 117 КЗпП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, викладеної в постановах від 27 червня 2018 року по справі №810/1543/17 та від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 14.02.2019 р. по день прийняття рішення суду по суті спору в справі за цією позовною заявою та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 14 лютого 2019 року по день прийняття рішення суду по суті спору в справі за цією позовною заявою, задоволенню не підлягають.
VI. Судові витрати.
Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат понесених позивачем. Натомість відповідачем не надано доказів понесення судових витрат у даній справі.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859, м. Олександрія, Кіровоградська область, вул. Діброви, 77/95) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 01.09.2020 року.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук