16 вересня 2020 року № 320/6209/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №103230000507 від 01.06.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 26 лютого 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після досягнення 45-річного віку та маючи загальний трудовий стаж не менше 15 років, з яких не менше 7 років 6 місяців на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, та з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але відповідач протиправно, на її думку, відмовив у призначенні вказаної пенсії, чим позбавив передбачених законом гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах для окремих категорій працівників визначено статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», положення якої неконституційними не визнавались та якою передбачено поетапне підвищення пенсійного віку для жінок для виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу за Списками №1, №2. Як зазначено у відзиві, згідно з положеннями зазначеної правової норми позивач матиме право на пільгове пенсійне забезпечення після досягнення нею віку 49 років. Зважаючи на те, що на момент звернення за призначенням пенсії на пільгових умовах позивач не досягла вказаного віку, пенсійним органом правомірно, на думку відповідача, відмовлено позивачу у призначенні пільгової пенсії. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач подала до суду відповідь на відзив. В обґрунтування заперечень проти відзиву зазначила, що після прийняття Конституційним судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме пункт "а" статті 13 Закону №1788-ХІІ від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017. Як убачається із відзиву, пенсійний орган вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватись саме стаття 114 Закону №1058-ІV від 09.07.2003, при цьому останній не наводить достатніх аргументів на обґрунтування своєї позиції, що, на думку позивача, дає підстави для висновку про визначення відповідачем на власний розсуд порядку застосування пенсійного законодавства, що регулює право громадян на пільгову пенсію, зокрема жінок, які працювали за Списком №1. Просила суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Славутицьким МВГУМВС України в Київській області 05.02.1996.
26.02.2020 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області через Славутицький відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, як жінці після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, відповідно до пункту «а» етапі 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020.
На підтвердження спеціального трудового стажу позивач додала до заяви: паспорт; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; трудову книжку серії НОМЕР_2 ; диплом про навчання серії НОМЕР_3 , виданий Чернігівським середнім професійно-технічним училищем; довідку про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення; уточнюючі довідки: №231 вих. № 10-20/104 від 21.01.2003 (форма №122), видану Комунальним підприємством «Славутич-Чорнобильторг»; № 30945 вих. № 47-30945 від 20.02.2020 ( форма №122) та № 6756 вих. № 47-6756 від 20.02.2020 (додаток №5), видані Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС».
За результатами розгляду заяви позивача та вказаних документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області прийнято рішення від 26.02.2020 №703, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Підставою відмови зазначено, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту право па пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, які народилися у період з 01 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року, після досягнення ними 49 років. Крім того у рішенні визначено, що загальний страховий стаж позивача становить 39 років, в тому числі роботу за Списком №1 - 13 років 10 місяців.
Не погоджуючись з визначеним відповідачем у вищевказаному рішенні загальним страховим стажем та стажем роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, з урахуванням раніше поданих документів, позивач 01.06.2020, повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області через Славутицький відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з проханням визначити її загальний страховий стаж та стаж роботи по Списку №1 та призначити пенсію на пільгових умовах з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
На підтвердження спеціального трудового стажу позивач додала до заяви: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт; трудову книжку серії НОМЕР_2 ; диплом про навчання серії НОМЕР_3 , виданий Чернігівським середнім професійно-технічним училищем; архівну довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 вих. № 05-04/52 від 04.03.2020; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах: №231 вих. № 10-20/104 від 21.01.2003 (форма №122), видану Комунальним підприємством «Славутич - Чорнобильторг»; № 30945 вих. № 47-30945 від 20.02.2020 ( форма №122) та № 6756 вих. № 47-6756 від 20.02.2020 (додаток №5), видані Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС»; документи, що підтверджують атестацію робочого місця за умовами праці: копію висновку державної експертизи умов праці №42 від 25.03.2011; копію наказу ДСП «Чорнобильська АЕС» №189 від 24.03.2011 про затвердження переліку робочих місць, професій та посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1; копію Переліку робочих місць, професій і посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1 (додаток до наказу №189 від 24.03.2011); копію наказу Державного підприємства «УЗФО Чорнобильської АЕС» №21 від 20.03.2012 про затвердження переліку робочих місць, професій та посад працівників ДП УЗФО ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1, з 11.01.2012; копію Переліку робочих місць, професій і посад працівників ДО УЗФО ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1 (додаток 1 до наказу №21 від 20.03.2012); копію висновку державної експертизи умов праці №30 від 22.03.2012; копію наказу Державного підприємства «УЗФО Чорнобильської АЕС» № 66 від 14.03.2016 про затвердження переліку професій і посад працівників ДП УЗФО ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове забезпечення по Списку №1; копію Переліку професій і посад працівників ДП «УЗФО Чорнобильської АЕС», яким підтверджено право на пільгове забезпечення за Списком №1 ( додаток до наказу №66 від 14.03.2016); копію наказу Державного підприємства «УЗФО Чорнобильської АЕС» №02 від 09.01.2018 про затвердження Переліку професій і посад працівників ДП «УЗФО Чорнобильської АЕС», яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; копію переліку виробництв, професій і посад працівників ДП «УЗФО Чорнобильської АЕС», яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 (додаток до наказу №02 від 09.01.2018; копію листа Головного управління Держпраці у Київській області №42/4634 «Про результати проведення атестації робочих місць); копію наказу ДСП «Чорнобильська АЕС» №837 від 26.06.2019 про введення в дію доповнення до Переліку професій та посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; копію Доповнення №10 до Переліку професій та посад працівників ДСП ЧАЕС, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 (додаток до наказу №837 від 26.06.2019; копію довідки Головного управління Держпраці у Київській області про стан дотримання законодавства про працю № КВ/75/88Д.
З наданих документів убачається, що загальний трудовий стаж позивача становить 49 років 03 місяців 00 днів, з яких пільговий - 28 років 11 місяців 17 днів.
За результатами розгляду заяви позивача та вказаних документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 01.06.2020 №103230000507, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В рішенні зазначено, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 01.06.2020, позивач матиме після досягнення 49 років.
Вважаючи рішення пенсійного органу протиправним та таким, що порушує її конституційне право на соціальний захист, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення « від 02.03.2015 року №213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
При цьому, згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції після прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VІІІ раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок було збільшено із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких, зокрема, припадали на 01 жовтня 1973 року - 31 березня 1974 року набували право на пенсію по досягненню 49 років.
Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (Закон №1058) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII (Закон №2148) який набрав чинності 11.10.2017 було доповнено текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, статтею 114, згідно з частини першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Так, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений пункт другий розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Таке правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до п. 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, вимоги вищевказаних законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 48 років 6 місяців за частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Ураховуючи вищезазначене, та беручи до уваги положення частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд дійшов висновку, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Так, у вказаних рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, в даному випадку необхідно надати перевагу саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування вказаних вище норм права, на думку суду створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи на момент первинного звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, 26.02.2020, останній виповнилось 46 років 03 місяці.
При цьому, пенсійним органом у спірному рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 49 років 03 місяці 0 днів, в тому числі стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, становить 28 років 11 місяців 17 днів.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 позивач досягла необхідного віку та у неї був наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії, що в свою чергу є підтвердженням обґрунтованості позовних вимог.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі №802/2236/17-а.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу ч. 6 ст. 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 06.07.2020 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Бабич Наталею Сергіївною укладено договір про надання правової допомоги №2-07-20, за умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу Клієнту зі зверненням до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ у Київській області про визнання протиправним рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а Клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Пунктом 4.4 зазначеного договору визначено, що за надання правової допомоги, відповідно до цього договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у сумі 3000 (три тисячі) гривень.
Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. додано копію договір про надання правової допомоги від 06.07.2020 №2-07-20, розрахунку вартості робіт (послуг), акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 17.07.2020, рахунку-фактури №2-07-20 від 17.07.2020, товарного чеку №12 від 17.07.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000763 від 07.06.2019, видане на ім'я Бабич Наталі Сергіївни , детальний опис робіт (наданих послуг).
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Відповідачем не було спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №103230000507 від 01.06.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 26 лютого 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.