16 вересня 2020 року № 320/6185/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо перерахунку та виплати недоплаченої пенсії ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії щодо ОСОБА_1 , відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 перераховану пенсію, відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 було, зокрема, зобов'язано пенсійний орган: здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" основної пенсії із розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 23.03.2011 з урахуванням вже виплачених сум; провести перерахунок та виплатити перераховану додаткову пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.10.2010 з урахуванням вже виплачених сум; здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 перераховану доплату, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 24.03.2011 з урахуванням вже виплачених сум.
Позивач пояснює, що відповідач здійснив перерахунок та виплачував пенсію позивачу до листопада 2011 року. З листопада 2011 року відповідач припинив виконувати постанову Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011, чим, на думку ОСОБА_1 , порушив її конституційні права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що предметом позову є протиправна бездіяльність пенсійного органу, вчинена в ході виконання постанови Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 з листопада 2011 року. Таким чином, пенсійний орган звертає увагу суду, що останній не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.01.2004 та вкладкою до вказаного посвідчення № НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії КИО-І №216698 від 24.12.2003 позивачу з 22.12.2003 - довічно встановлено другу групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплатити перераховану основну пенсію ОСОБА_1 з 23.03.2011 відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням проведених виплат; зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплатити перераховану додаткову пенсію відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1 з 01.10.2010 у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням проведених виплат; зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 з 24.03.2011 перераховану доплат, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням проведених виплат.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 постанову Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 залишено без змін.
Як убачається з письмових пояснень позивача, вищезазначене рішення суду виконувалось пенсійним органом до листопада 2011 року.
13.05.2020 представник позивача звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив поновити виплату пенсії позивачу відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011, здійснити перерахунок заборгованості та виплату з часу припинення виплат по теперішній час.
Розглянувши заяву, пенсійний орган листом від 20.05.2020 №2459-4861/К-02/8-1000/20 повідомив, що постанова Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 виконана, розмір пенсії перерахований, сума доплати становила 12271,15 грн. та була виплачена у травні 2011 року. Зазначені виплати у розмірах, визначених постановою суду, проводились до листопада 2011 року.
Крім того, в даному листі зазначено, що 19.06.2011 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, що у 2011 році положення, зокрема, ст. ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України в наступних роках. З огляду на що, пенсія позивачу виплачується відповідно до чинного законодавства, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету", яка набрала чинності 23.07.2011 та від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка набрала чинності 01.01.2012.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-XII (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до вимог ст. 39 Закону № 796-XII (в редакції що діла на момент призначення пенсії) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Приписами ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - Порядок №1210).
За правилами п.11 Порядку №1210 мінімальний розмір пенсії становить: 1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: I групи інвалідності - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; II групи інвалідності - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; III групи інвалідності - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. № 112 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення» п. 13 Порядку №1210 викладено в новій редакції, згідно якого щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у розмірі, у тому числі, особам, що належать до категорії 1: з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам ІІ групи у розмірі 379,6 гривні; та доповнено зазначений порядок п. 15-1, згідно якого особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.
У силу вимог п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомоги, зокрема постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписами ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до вимог ст. 39 Закону № 796-XII (в редакції що діла на момент призначення пенсії) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
У подальшому Законом України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2010 року № 2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким, зокрема, встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету ПФУ на 2011 рік (пункт 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»).
На виконання пункту 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та постанови № 745.
Таким чином, з 23 липня 2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм пенсійного законодавства після 23 липня 2011 року висловлена Верховним Судом України у постанові від 2 червня 2015 року у справі № 21-317а15.
В подальшому, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджету України на 2012 рік» (набрав чинності 1 січня 2012 р.), пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджету України на 2013 рік» (набрав чинності 1 січня 2013 р.), пунктом 6-7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджету України на 2014 рік» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31липня 2014 р. №1622-VII, які набрали чинності 3 серпня 2014 року, установлено, що норми і положення статі 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України, та у 2014 році виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 р. №79-VIII, пунктом 63 якого, зокрема розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення серед інших статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, визначення порядку і розмірів виплат вказаним категоріям осіб делеговано Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. № 112 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення» п. 13 Порядку №1210 викладено в новій редакції, згідно якого щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у розмірі, у тому числі, особам, що належать до категорії 1: з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам ІІ групи у розмірі 379,6 гривні; та доповнено зазначений порядок п. 15-1, згідно якого особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.
У силу вимог п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомоги, зокрема постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вимог абз. 8 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 частини першої ст. 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти КМУ, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Судом встановлено, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплатити перераховану основну пенсію ОСОБА_1 з 23.03.2011 відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням проведених виплат; зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплатити перераховану додаткову пенсію відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1 з 01.10.2010 у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням проведених виплат; зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 з 24.03.2011 перераховану доплат, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням проведених виплат.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 постанову Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 залишено без змін.
Суд зауважує, що відсутність у постанові Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 №2-а-3676/2011 кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у відповідача обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням.
Такий обов'язок відповідача припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат, оскільки судове рішення ґрунтувалось на попередніх нормах, які втратили чинність. Дія такого судового рішення не може бути поширена на правовідносини після зміни правового регулювання, скільки це б призвело до порушення положень частини 2 статті 19 Конституції України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 р. у справі №281/667/17.
При вирішенні справи, суд також враховує, що ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 р. Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У свою чергу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 383 КАС України особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені норми процесуального закону мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 686/23317/13-а, від 6 лютого 2019 р. у справі № 816/2016/17.
З аналізу предмета спору у цій справі суд дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення - постанови Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 у справі №2-а-3676/2011.
Суд зауважує, що саме невиконання постанови Іванківського районного суду Київської області від 14.04.2011 у справі №2-а-3676/2011 зазначено позивачем в якості підстави цього позову, у зв'язку з чим такі твердження не можуть бути не взяті судом до уваги чи на власний розсуд розтлумачені як такі, що не пов'язані з виконанням цього судового рішення.
За наведених обставин, позивачем у цій справі обрано спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача, вчиненої або не вчиненої на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Таким чином, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Ураховуючи вищевикладене суд зазначає, що якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 р. у справі №522/10140/17.
З огляду на наведене правове регулювання, встановлені обставини та те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, який не матиме наслідком їх поновлення, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.