16 вересня 2020 року № П/320/485/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяв від 20.11.2019 та 16.12.2019 щодо визначення правильної дати призначення пенсії за вислугу років та здійснення на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп перерахунку раніше призначеної пенсії в розмірі 60% заробітної плати без обмеження максимального розміру;
- скасувати рішення відповідача від 16.12.2019 та 08.01.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяв від 20.11.2019 та 16.12.2019 щодо правильного встановлення дати призначення пенсії та здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії;
- встановити дату призначення пенсії ОСОБА_1 - 13.07.2015;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , згідно із довідкою Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп, у розмірі 60% заробітної плати без обмеження максимального розміру, починаючи з 20.11.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що має всі правові підстави для призначення пенсії саме з 13.07.2015 - з дати звернення з відповідною заявою до Управління Пенсійного фонду. Позивач зазначила, що вказані дії та рішення відповідача є протиправними та такими, що порушують її права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Учасникам справи було запропоновано вчинити певні процесуальні дії.
20 лютого 2020 року від представника відповідача через службу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Стверджує, що позивач не має правових підстав на отримання пенсії саме з 13.07.2015, оскільки вона перебуває на обліку та одержує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.03.2016. Крім того відповідач зазначив про відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії по довідці № 18-138 від 21.10.2019, виданої Генеральною прокуратурою України.
Від позивача в межах встановленого судом строку 24.02.2020 надійшла відповідь на відзив, за результатом вивчення змісту якої судом встановлено, що позивач позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просила суд його задовольнити.
05 березня 2020 року від учасників справи надійшли письмові заяви про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 05.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
12 травня 2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
12 травня 2020 року суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 (а.с. 11-12) та перебуває на обліку в Васильківському відділі обслуговування громадян Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Судом встановлено, що з 07.04.1997 по 29.10.2019 позивач працювала в органах прокуратури на різних посадах, а саме:
з 07.04.1997 - призначена на посаду помічника прокурора м. Дзержинська;
з 07.05.1997 - призначена на посаду помічника прокурора м. Дзержинська;
з 18.09.1997 - призначена на посаду старшого помічника прокурора м. Дзержинська;
з 20.05.2000 - переведена на посаду прокурором відділу підтримання державного обвинувачення в судах прокуратури області;
з 12.07.2002 - у зв'язку із зміною структури прокуратури Донецької області вважається прокурором відділу управління підтримання державного обвинувачення та захисту інтересів громадян і держави в судах прокуратури області;
з 26.07.2002 - переведена на посаду виконуючою обов'язки заступника начальника відділу участі прокурорів при розгляді справ Маріупольським Апеляційним судом управління підтримання державного обвинувачення та захисту інтересів громадян і держави в судах прокуратури області;
з 31.10.2002 - призначена на посаду заступника начальника відділу участі прокурорів при розгляді справ Маріупольським Апеляційним судом управління з питань підтримання державного обвинувачення і представництва в судах прокуратури області;
з 18.04.2003 - у зв'язку зі зміною структури прокуратури Донецької області переведена на посаду заступником цього відділу управління з питань підтримання державного обвинувачення і представництва в судах та нагляду за виконанням судових рішень прокуратури Донецької області;
з 27.05.2003 - переведена на посаду заступником начальника відділу участі прокурорів у кримінальному судочинстві цього управління;
з 05.02.2004 - у зв'язку із змінами у структурі та штатному розписі прокуратури області переведена на посаду заступником начальника відділу участі прокурорів у кримінальному судочинстві управління підтримання державного обвинувачення прокуратури Донецької області;
з 26.08.2004 - призначена на посаду начальником відділу участі прокурорів у кримінальному судочинстві управління підтримання державного обвинувачення прокуратури області;
з 03.02.2011 - прийнята присяга працівника прокуратури;
з 23.11.2012 - у зв'язку з частковою зміною структури та штатного розпису органів прокуратури Донецької області призначена на посаду начальником відділу організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді першої інстанції управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді;
з 11.12.2012 - звільнена з посади в порядку переведення до Генеральної прокуратури України;
з 11.12.2012 - призначена на посаду заступником начальника управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні в порядку переведення з прокуратури Донецької області;
з 09.07.2014 - призначена на посаду заступником начальника другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні;
з 25.08.2015 - у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису переведена прокурором першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Департаменту нагляду у кримінальному провадженні;
з 20.11.2015 - у зв'язку зі зміною структури переведена на посаду прокурором першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні. Продовжує працювати.
Вищевказані обставини підтверджені даними трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.09.1982, копія якої наявна в матеріалах справи.
Також, позивач обіймала посаду судді в період з 22.11.1995 по 31.07.1996, навчалася у вищому навчальному закладі з 11.09.1985 по 27.04.1990 та перебувала у відпустці по догляду за дитиною в період з 24.05.1986 по 28.12.1987.
З Генеральної прокуратури України позивач була звільнена 29.10.2019 відповідно до наказу № 1245ц від 28.10.2019.
21 жовтня 2019 року Генеральною прокуратурою України позивачу було видано довідку № 18-138 зп про її заробітну плату для пред'явлення в Пенсійний фонд України.
З матеріалів справи встановлено, що 20.11.2019 позивач звернулася до Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою, в якій просила внести зміни до її пенсійної справи та вважати дату призначення пенсії з 13.07.2015, а не з 01.03.2016.
Васильківським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 06.12.2019 надано відповідь № 2087/Б-01 на вищевказане звернення позивача, з якої вбачається, що позивач перебуває на обліку та одержує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.03.2016.
Зазначено також, що у зв'язку із скасуванням у відповідності до положень частини п'ятої розділу ІІІ Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, з 01.06.2015 органами Пенсійного фонду України пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не призначаються, а призначені до 01.06.2015 - не перераховуються.
У зв'язку з викладеним, законні підстави для перерахунку пенсії по довідці № 18-138 від 21.10.2019 виданої Генеральною прокуратурою відсутні.
16 грудня 2019 року позивач звернулася до начальника Васильківського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Поскурні Г.І. з відповідним зверненням, в якому зазначила, що їй пенсія призначена за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 60% від заробітної плати (11216, 38 грн.) на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19.02.2016. Зазначила, що пенсійне забезпечення працівників прокуратури здійснюється відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)2019 положення частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», якою передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, визнано неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення цього рішення. Отже, частина двадцята статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», на думку позивача, підлягає застосуванню в такій редакції: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
З урахуванням того, що пенсія позивачу призначена на підставі Закону України «Про прокуратуру» і на час подання звернення від 16.12.2019 вона звільнена з органів прокуратури, ОСОБА_1 просила зробити перерахунок розміру її пенсії відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп.
08 січня 2020 року Васильківським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надано відповідь № 2689/Б-01, відповідно до якої було запропоновано для проведення перерахунку пенсії надати нову довідку про заробітну плату, яка відповідає вимогам чинного законодавства у зв'язку з ти, що довідка видана до дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)2019.
Не погоджуючись з діями та рішенням відповідача щодо відмови у задоволенні її заяв та правильного встановлення дати призначення пенсії, а також здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції,чинній на момент виникнення спірних правовідносин - далі Закон № 1058-ІV), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
З позовної заяви вбачається та підтверджено даними трудової книжки, що у грудні 2012 року позивач була переведена з прокуратури Донецької області до Генеральної прокуратури України на посаду заступника начальника управління.
Будучи зареєстрованою в м. Донецьку, ОСОБА_1 тимчасово проживала в Деснянському районі м. Києва та у зв'язку із подіями в зоні антитерористичної операції в 2014 році набула статус внутрішньо переміщеної особи.
На підставі статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (в редакцій, чинній на момент звернення із заявою про призначення пенсії), 13.05.2015 позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва із заявою про призначення пенсії за вислугу років та надала всі необхідні для обчислення пільгового стажу документи.
Листом Управління від 20.07.2015 № 4581/09/Б-423 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. Вищевказане рішення було оскаржено в судовому порядку.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.02.2016 у справі № 754/848/16-а, що набрала законної сили 08.06.2016, позов задоволено. Зокрема серед іншого, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва перерахувати ОСОБА_1 пільговий стаж час навчання у вищому юридичному закладі 1 рік 6 місяців 11 днів та перебування у відпустці по догляду за дитиною з 24.05.1986 по 28.12.1987 (1 рік 4 місяці 7 днів), призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_3 ), пенсію за вислугу років.
Відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 83 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:
а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності:
б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Враховуючи викладене та те, що з відповідною заявою про призначення пенсії позивач звернулася до територіального Управління Пенсійного фонду 13.07.2015, а також те, що неправомірність дій Пенсійного органу щодо відмови у призначені їй пенсії та наявність станом на 13.07.2015 у ОСОБА_1 необхідного пільгового стажу - вислуги років 22 роки 30 днів встановлена постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.02.2016 у справі № 754/848/16-а, що набрала законної сили 08.06.2016, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не визначення правильної дати призначення пенсії за вислугу років, якою є 13.07.2015 (день звернення за пенсією з відповідною заявою).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначати таке. Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789-ХІІ).
Згідно з частинами першою-третьої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою від 13.07.2015), прокурори і слідчі з вислугою років не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Частиною дванадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ передбачено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною сімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівниками виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Отже, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах 12 та 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
Разом з тим, згідно з частинами тринадцятою та вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Надалі, Законом України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ) до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ внесено зміни, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у наступній редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ), який набрав чинності з 15.07.2015.
Відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону № 1697-VІІ, попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.
Крім того, Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІ) знову внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а саме в частину п'ятнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, згідно з якою визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».
Таким чином, з моменту призначення позивачу пенсії згідно з Законом України № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ неодноразово вносились зміни.
Водночас, нова редакція статті 50-1 Закону України №1789-ХІІ «Про прокуратуру» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності цими законами (Законами № 76-VІІІ, № 213-VІІ).
Законом № 1697-VІІ взагалі визнано таким, що втратив чинність Закон України № 1789-ХІІ, в тому числі частини статті 50-1, окрім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої цієї статті.
Відповідно до частин другої, третьої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Під час судового розгляду справи судом встановлено та підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років з 01.03.2016. Проте, у відповідності до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 19.02.2016 у справі № 754/848/16-а датою призначення пенсії позивачу мало бути 13.07.2015.
Як уже зазначалось, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах дванадцятій та сімнадцятій статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, якими передбачалось, зокрема, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за таким призначенням або перерахунком.
Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Крім того, Законом № 213-VІІ внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Про дію вказаної норми для прокурорів з 01.01.2016 також зазначає Закон України від 24.12.2015 № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень якого дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що застосування нових положень до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, суперечить вимогам частини першої статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
Враховуючи те, що позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії 13.07.2015, тобто до 01.01.2016, дія положень щодо визначення максимального розміру пенсії не може бути застосовано до позивача у спірних правовідносинах.
Крім того, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Новий порядок призначення та виплати пенсій, встановлений Законами України від 02.03.2015 № 213-VІІ, від 28.12.2014 № 76-VІІІ та від 14.10.2014 № 1697-VІІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання ними чинності, а тому до даних спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення позивача з відповідною заявою та призначення пенсії), оскільки редакції вказаних законів звужують права позивача в частині розміру пенсії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що нездійснення перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному в законі, чинному на момент виникнення спірних правовідносин, є втручанням у її майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму рішенні від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Відповідно до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якою особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
При цьому, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
У свою чергу, із заявами від 20.11.2019 та від 16.12.2019 щодо перерахунку пенсії за вислугою років, визначенням правильної дати призначення пенсії та долученою довідкою Генеральної прокуратури України № 18-138 зп від 21.10.2019, позивач звернулася до Пенсійного органу 22.11.2019 (дата реєстрації відповідно до штампу вхідної кореспонденції) та 16.12.2019.
Поряд з тим, обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії виникли 22.11.2019 та з урахуванням зазначених вище норм, відповідний перерахунок необхідно здійснювати саме з 22.11.2019.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача від 20.11.2019, документів пенсійної справи, довідки Генеральної прокуратури України №18-138 зп від 21.10.2019 та у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що діяла станом на 13.07.2015, з розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру, а тому рішення відповідача про відмову їй у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
За приписами статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
В той же час, частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині скасування рішення відповідача від 16.12.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви від 20.11.2019 щодо правильного встановлення дати призначення пенсії та здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії, оскільки судом встановлено, що таке рішення відповідача датоване 06.12.2019, а не 16.12.2019, а також щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , згідно із довідкою Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп, у розмірі 60% заробітної плати без обмеження максимального розміру, починаючи з 22.11.2019, оскільки подана позивачем заява від 20.11.2019 зареєстрована в органі Пенсійного фонду саме 22.11.2019, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (а.с. 18).
За таких обставин, враховуючи вищенаведені положення, суд вважає за необхідне з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 06.12.2019 та 08.01.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяв від 20.11.2019 та 16.12.2019 щодо правильного встановлення дати призначення пенсії та здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії, встановити дату призначення пенсії ОСОБА_1 - 13.07.2015 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , згідно із довідкою Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп, у розмірі 60% заробітної плати без обмеження максимального розміру, починаючи з 22.11.2019.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій та рішень.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не було спростовано відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій та рішень відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840, 80 грн. згідно з квитанцією № 37977 від 19.01.2020.
Суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 840, 80 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяв від 20.11.2019 та 16.12.2019 щодо визначення правильної дати призначення пенсії за вислугу років та здійснення на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп перерахунку раніше призначеної пенсії в розмірі 60% заробітної плати без обмеження максимального розміру.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.12.2019 та 08.01.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяв від 20.11.2019 та 16.12.2019 щодо правильного встановлення дати призначення пенсії та здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії.
Встановити дату призначення пенсії ОСОБА_1 - 13.07.2015.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , згідно із довідкою Генеральної прокуратури України від 21.10.2019 № 18-138 зп, у розмірі 60% заробітної плати без обмеження максимального розміру, починаючи з 22.11.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) судовий збір у сумі 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення рішення суду 16.09.2020
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.