16 вересня 2020 року № П/320/599/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому позивач просить суд скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 59183975 від 11.09.2019 у зв'язку з невиконанням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2019 по справі №320/5363/18.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вищевказана постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 11.09.2019 року про закінчення виконавчого провадження № 59183975 є незаконною та передчасною. Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду (справа №320/5363/18) від 11.03.2019 не виконана боржником в повному обсязі. Так, згідно розпорядження про перерахунок пенсії позивача з розрахунком заробітку від 25.02.2019, показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, що застосований для обчислення пенсії ОСОБА_1 , обчислений як середній показник за 2014-2016 роки. При цьому, за наслідками виконання рішення суду цей показник мав бути обчислений за 2016-2017 роки, також боржник повинен був провести доплату до пенсії за період з 18.07.2018. Однак, в даному випадку, боржником не змінено ні показник середньої заробітної плати, ні проведено відповідної доплати до пенсії. Таким чином висновок відповідача про повне виконання судового рішення є безпідставним.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.
Відповідач не скористався визначеним статтею 162 КАС України правом на подачу відзиву на позову заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду у Київській області.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
За приписами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Згідно із ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року по справі №320/5363/18 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Зобов'язано Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області перерахувати позивачу пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показних за 2016 та 2017 роки, з 18.07.2018.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської.
На виконання постанови суду, Київським окружним адміністративним судом 25 квітня 2019 року видано ОСОБА_1 виконавчий лист № 320/5363/18 про зобов'язання Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області перерахувати позивачу пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показних за 2016 та 2017 роки, з 18.07.2018.
В подальшому, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59183975 по примусовому виконанню виконавчого листа № 320/5363/18 та надано боржнику Києво-Святошинському об?єднаному управлінню Пенсійного фонду України Київської області строк для добровільного виконання ним судового рішення.
11 вересня 2019 року, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Чміль А.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 59183975 по примусовому виконанню виконавчого листа № 320/5363/18, виданого Київським окружним адміністративним судом 25 квітня 2019 року. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, мотивуючи тим, що рішення суду фактично виконано в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Статтею 63 Закону №1404 визначений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Згідно частини 1 статті 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини 2, 3 статті 63 Закону №1404 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
За п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Таким чином, підстави закінчення виконавчого провадження чітко визначені законом. Так, однією із обов'язкових умов для закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання рішення суду в повному обсязі.
Спірні відносини виникли з приводу примусового виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач посилається на невиконання вищезазначеного судового рішення, у зв'язку з чим у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 59183975.
Так, постановою суду зобов'язано Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, обчисленої як середній показник за 2016 та 2017 роки, починаючи з 18.07.2018.
Згідно долученого до матеріалів справи протоколу призначення пенсії, перерахунок пенсійних виплат, в рахунок виконання постанови суду, ОСОБА_1 проведений 25 лютого 2019 року.
Звертаючись до суду із зазначеним позовом позивач посилається на те, що органом пенсійного фонду не було змінено, для відповідного перерахунку, показник середньої заробітної плати за вищевказані роки, а також не проведено доплати до пенсійних виплат, а відтак не виконано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року в повному обсязі. У зв'язку з чим, в даному випадку відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження № 59183975.
В свою чергу, відповідачем не спростовано вищезазначені доводи позивача належними та беззаперечними доказами.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов?язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов?язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з?ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень - відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача не надав, не виконав свого процесуального обов'язку щодо надання суду матеріалів виконавчого провадження, а відтак не довів відсутності підстав для скасування оскаржуваної постанов. В матеріалах справи наявні лише докази проведення розрахунку заробітку позивача за 2016 рік для обчислення пенсії. Водночас, як встановлено судом постановою суду апеляційної інстанції зобов'язано Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити відповідний перерахунок із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, обчисленої як середній показник за 2016 та 2017 роки, починаючи з 18.07.2018. Доказів проведення відповідного перерахунку та доплати до пенсії ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено правових підстав для закінчення виконавчого провадження № 59183975, у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду, адже належних та беззаперечних доказів в підтвердження даної обставини суду не надано.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до ст.1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Тобто, судове рішення має бути виконане позивачем безумовно і виключно на тій підставі, що дане судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн. згідно з платіжними дорученнями від 14.01.2020 № 14-3226430/С, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про закінчення виконавчого провадження № 59183975 від 11.09.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен вісімдесят копійо) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ 34481907, адреса: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 16.09.2020
Суддя Я.В. Горобцова