Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 вересня 2020 р. Справа№200/5769/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15 травня 2017 року по 27 травня 2020 року у розмірі 592 226 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 06 листопада 2015 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ, а 07 листопада 2015 року був прийнятий на службу до Національної поліції України. Наказом від 08 травня 2017 року позивача звільнено з посади. При звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив індексацію грошових доходів за період листопад 2015 року - червень 2017 року. У зв'язку з наведеним позивач звернувся з позовом до суду. Рішенням суду, яке було залишено в силі постановою апеляційної інстанції від 13 травня 2020 року, Головне управління Національної поліції в Донецькій області було зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період листопад 2015 року - червень 2017 року. Рішення було виконане відповідачем 27 травня 2020 року.
Враховуючи наведене та те, що відповідачем не було проведено розрахунку у зазначені законом строки, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 23 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.
20 липня 2020 року на електрону адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що станом на 07 листопада 2015 року Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 р. не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських. Такий обов'язок стосовно позивача встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили 13 травня 2020 року. Таким чином, відсутність норми права, що встановлює механізм (порядок) проведення індексації грошового забезпечення виключає вину Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Відсутність вини з боку ГУНП в Донецькій області виключає застосування відповідальності, що передбачена статтею 117 КЗпП України. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем неправильно обрахований розмір середнього денного грошового забезпечення, оскільки до розрахунку ним включено матеріальну допомогу на оздоровлення та винагороду за участь в АТО. Також позивачем необґрунтовано включено до періоду затримки день звільнення зі служби в поліції - 15 травня 2017 року, оскільки період затримки визначається з дня, наступного за останнім робочим днем - днем повного розрахунку. Крім того, день фактичного розрахунку 25 травня 2020 року.
29 липня 2020 року на електрону адресу суду надійшла відповідь на відзив. Позивач заперечував проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що порушення прав позивача встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Згідно записів з дублікату трудової книжки позивача НОМЕР_4 , останній 07 жовтня 1995 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, 06 листопада 2015 року звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, 07 листопада 2015 року прийнятий на службу до Національної поліції, 15 травня 2017 року звільнений зі служби в Національній поліції згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 219 о/с від 08.05.2017 року.
У зв'язку з не нарахуванням на невиплатою позивачу індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області в частині позовних вимог про стягнення коштів за час затримки виплати індексації при звільненні, починаючи з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку в сумі 529689,50 грн. залишено без розгляду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1434/20-а позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, б. 86, ідентифікаційний код юридичної особи 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року змінено, абзаци другий та третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 200/1434/20-а змінено в частині періоду нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, зазначивши замість слів і цифр «з листопада 2015 року по жовтень 2017 року» слова і цифри «з листопада 2015 року по червень 2017 року».
На виконання вказаного рішення суду відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 1540,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25 травня 2020 року № 2880.
У зв'язку з тим, що повний розрахунок при звільненні був проведений з порушенням строків, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 15 травня 2017 року, а тому період затримки проведення повного розрахунку при звільненні починається з першого робочого дня після звільнення позивача, а саме з 16 травня 2017 року.
Суд також зазначає, що на підтвердження проведення виплати позивачу індексації грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №200/1434/20-а, відповідачем було надано платіжне доручення від № 2880 від 25 травня 2020 року. Проте, як вбачається з вказаного платіжного доручення та відповідно до проставленої на ньому печатки УФЗБО ГУ НП в Донецькій області, вказану суму було проведено за обліком 27 травня 2020 року. Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 16 травня 2017 року по 26 травня 2020 року включно.
Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 1540,07 грн.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області ( місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16 травня 2017 року по 26 травня 2020 року включно у розмірі 1540,07 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 02 вересня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко