Справа № 190/1889/19
Провадження №2/190/131/20
09 вересня 2020 року м.П"ятихатки
П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області
в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,
за участю секретаря Гук С.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_6.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П'ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності,
ОСОБА_1 зернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності.
В обгрунтування заявлених вимог зазначила, що з 01 вересня 2007 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають малолітніх дітей доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти ними був придбаний будинок АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на її чоловіка. Шлюбно-сімейні відносини між ними не склалися, 18 червня 2015 року шлюб розірвано. 30 жовтня 2019 року рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області її було визнано такою, що втратила право користування спірним домоволодінням.
Вважає, що будинок АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю, оскільки придбаний в період шлюбу та за спільні сумісні кошти, у зв'язку з чим просить визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного будинку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Крім того, позивач зазначила, що нею не пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки про порушення свого права на спірне домоволодіння вона дізналась не після розірвання шлюбу, а 30 жовтня 2019 року, коли рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області її було визнано такою, що втратила право користування житловим будинком.
Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнали, та позивач пояснив, що дійсно будинок АДРЕСА_1 було придбано в період зареєстрованого шлюбу з позивачем за 30890 грн., на момент укладення договору купівлі-продажу ними було сплачено продавцю 6200 грн., а решту частину коштів вони зобов'язувались виплатити до 01.09.2008 року. На виконання умов договору купівлі-продажу ним 18.06.2008 року на своє ім'я був формлений кредит на придбання спірного будинку на суму 5090 доларів США, погашення кредиту він здійснював особисто за власні кошти. Після розірвання шлюбу, тобто з квітня 2015 року, позивачка будь-які платежі з утримання будинку та погашення заборгованості по кредитному договору не здійснювала. Вважає, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду з даним позовом, тому у задоволенні позову просив відмовити.
Третя особа акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» свого представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином/а.с.196/.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи сторони з 01 вересня 2007 року по 18 червня 2015 року перебували зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та копією рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу/а.с.7,8/.
07 червня 2008 року, в період зареєстрованого шлюбу, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку придбав домоволодіння АДРЕСА_1 /а.с.64/, що підтверджується копією договору купівлі-продажу.
Право власності на вказаний будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна/а.с.10/.
18 червня 2008 року між позивачем ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» укладено кредитний договір в розмірі 5090 доларів США на придбання нерухомості, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 /а.с.66-68/.
В якості забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором №014/149800/3196/74 між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 ./а.с.69-70/.
Відповідно до відомостей про застраховану особу, наданих головним Упрвалінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розмір пенсії ОСОБА_1 в 2008 році склав 3462,50 грн., в 2009 році - 9506,47 грн., в 2010 році - 8211,57 грн., в 2011 році - 8734 грн., в 2012 році - 22061 грн., в 2013 році - 18240,70 грн., в 2014 році - 5806,05 грн., в 2015 році - 23306,89 грн., в 2016 році - 13026,04 грн., в 2018 році - 42318,10 грн./а.с.161-162/.
30 жовтня 2019 року рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 /а.с.74/.
11 лютого 2020 року позивачка ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , після чого дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб/а.с.166/.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторони з 01 вересня 2007 року по 18 червня 2015 року перебували зареєстрованому шлюбі, у період перебування в зареєстрвоаному шлюбі за спільні сумісні кошти ними був придбаний будинок АДРЕСА_1 , який оформлений на відповідача ОСОБА_3 , відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, у зв'язку з чим позивач має право на 1/2 частину вказаного будинку, а тому вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що будинок ним був придбаний за власні кошти, отримані ним за кредитним договором з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частина 1 ст. 190 ЦК України визначає майно як окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.
Судом встановлено, що за кошти одержані ОСОБА_3 за укладеним в період шлюбу кредитним договором з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому подруждя проживало, тобто отримані кошти використані на задоволення потреб сім'ї, таким чином посилання відповідача ОСОБА_3 про те, що кошти, які використані ним для придбання спірного будинку, є його особистою власністю, є безпідставні.
При цьому суд зазначає, що зазначений кредитний договір створив обов'язки щодо повернення кредиту як для відповідача так і для позивача, у зв'язку з чим відповідач має право на стягнення половини вартості сплаченого ним кредиту.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустила строк позовної давності, про який було заявлено відповідачем не знайшли свого підтвердження, оскільки розірвання шлюбу само по собі не свідчить про порушення права власності позивача на спірне домоволодіння, а лише підтверджує відсутність між сторонами, з цього часу, фактичних шлюбних відносин, а визнання позивача такою, що втратила право користування спірним домоволодінням свідчить про вчинення відповідачем ОСОБА_3 дій на порушення прав ОСОБА_1 на спірний будинок, які зумовили потребу захисту прав, у зв'язку з чим почався перебіг позовної давності, який не сплинув.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.128,141,263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 768,40 грн. судового збору.
Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року, а саме - зняти арешт на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2020 року.
Головуючий суддя Ю.В. Фирса