ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2020Справа № 910/8547/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія
"Ю.Ес.Ай."
про стягнення 18 990, 19 грн.,
Без виклику (повідомлення) сторін.
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." (далі - відповідач) про стягнення 18 990, 19 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" на підставі Договору страхування № 1901108 серії PKS та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Renault Megan", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/8056601, у зв'язку з чим позивач зазначає, що обов'язок з відшкодування спричинених збитків у розмірі 18 990, 19 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/8547/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
02.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.
20.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 51-4128 від 14.07.2020, в якому останній заперечив проти пред'явлених до нього позовних вимог та зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача про страхове відшкодування № 04-3176 від 10.12.2019 відповідачем було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 13 294,88 грн. Зазначений розмір страхового відшкодування обраховано відповідачем, з урахуванням франшизи та коефіцієнта зносу в розмірі 0,46, встановленого звітом про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу № 19969 від 13.07.2020, виконаним професійним оцінювачем на замовлення відповідача. Водночас сума матеріального збитку в розмірі 19 990,19 грн., заподіяного внаслідок ДТП власнику автомобіля "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на думку відповідача, підлягає зменшенню не тільки на суму франшизи - 1 000,00 грн., а також на коефіцієнт фізичного зносу - 0,46. Крім того, у наведеному відзиві відповідач вказав на відсутність належних обґрунтувань позивача щодо необхідності звернення за правовою допомогою до адвоката з огляду на наявність у заступника начальника управління претензійно-правового забезпечення Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" повноважень на ведення справ у господарський судах.
17.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву № 1164-140691 від 12.08.2020, в якій останній зазначив, що відповідачем жодних клопотань про призначення експертизи для визначення дійсного розміру завданих збитків заявлено не було, тоді як наданий Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." звіт не містить жодних документів суб'єкта оціночної діяльності, складений без проведення особистого огляду транспортного засобу, а відтак не може бути належним доказом у даній справі. Крім того, позивач вказав, що відповідний звіт є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Також позивач наголосив на обґрунтованості розміру заявлених до стягнення з відповідача судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Інших заяв по суті спору від учасників справи до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
10.07.2019 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 укладено Договір страхування № 1901108 серії PKS (далі - Договір) щодо автомобіля "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску.
Строк дії Договору - з 24.07.2019 року по 23.07.2020 року (пункт 1.15 Договору).
17.10.2019 року о 17:30 год. у місті Києві по вулиці Зодчих в районі будинку № 4 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Renault Megan", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не врахував дорожньої обстановки, недотримався безпечного бокового інтервалу, та здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 06.11.2019 у справі № 759/20228/19 водія автомобіля "Renault Megan" ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Полісу № АМ/8056601 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Renault Megan", державний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн.
18.10.2019 року Страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку.
21.10.2019 року Фізичною особою-підприємцем Розумєй Артемом Геннадійовичем позивачу було виставлено рахунок № УККЗ015805/0000039020 на оплату ремонту застрахованого автомобіля на суму 25 713,00 грн.
Страховим актом позивача № 140691 від 28.10.2019 вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 25 713,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 18934 від 29.10.2019 позивач перерахував ФОП Розумєю Артему Геннадійовичу грошові кошти у розмірі 16 296, 12 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування за ремонт а/м BMW 5281, Р/н НОМЕР_1 власник ОСОБА_1 , зг розп № 140691 від 28.10.2019 р. Без ПДВ". У той же час решта належної до сплати суми страхового відшкодування відповідно до страхового акту № 140691 у розмірі 9 416,88 грн. була зарахована позивачем на погашення недоплаченої частини страхової премії шляхом взаємозаліку із Управлінням по роботі зі страховими брокерами та мережевими посередниками АТ "ПРОСТО-страхування".
10.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № 04-3176 про виплату страхового відшкодування в сумі 25 713, 22 грн.
У відповідь на означену заяву відповідач направив на адресу позивача лист № 51-0731 від 05.02.2020, в якому визнав обґрунтованість вимог позивача на суму 13 294,88 грн., обраховану шляхом зменшення фактично виплаченої позивачем Страхувальнику суми грошових коштів у розмірі 25 713, 00 грн. на суму франшизи (1 000,00 грн.) та коефіцієнт фізичного зносу деталей автомобіля "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який становить 0,46.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що ні сума страхового відшкодування у розмірі 25 713,00 грн., зазначена в заяві позивача № 04-3176 від 10.12.2019, ні визнана відповідачем сума цього страхового відшкодування у розмірі 13 294,88 грн., у добровільному порядку сплачена відповідачем на користь позивача не була.
Слід також зазначити, що на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності Каретою Олександром Євгеновичем 02.05.2020 року було складено Звіт № 140691 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, згідно з яким вартість відновлювального ремонту автомобіля "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 19 990,19 грн.
Оскільки страхове відшкодування в сумі 18 990,19 грн. (що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту колісного транспортного засобу, встановленою звітом № 140691, та розміром франшизи в сумі 1 000,00 грн.) відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2014, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.
Слід також зазначити, що 02.05.2020 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП Каретою Олександром Євгеновичем на замовлення позивача було складено Звіт № 140691, відповідно до змісту якого вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , враховуючи коефіцієнт зносу - 0,00, складає 19 990,19 грн.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." посилалося на те, що виставлений Фізичною особою-підприємцем Розумєй Артемом Геннадійовичем рахунок № УККЗ015805/0000039020 на оплату ремонту застрахованого автомобіля було складено без урахування зносу цього транспортного засобу. У зв'язку з наведеними обставинами відповідач звернувся до оцінювача для визначення коефіцієнта зносу відповідно до Методики. Звітом про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 (дата оцінки: 18.10.2019 року), виконаним на замовлення відповідача, встановлено, що коефіцієнтом фізичного зносу на запасні частини пошкодженого транспортного засобу є 0,46, оскільки вищенаведений автомобіль відновлювали ремонтом (дані з платформи AUDAHISTORY - 03.06.2019, страховий акт 137390 ПАТ "ПРОСТО-страхування"). Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача, на думку Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай.", підлягає страхове відшкодування у розмірі 19 900,19 грн., зменшене на суму франшизи у розмірі 1 000,00 грн. та коефіцієнт фізичного зносу - 0,46 (9 195,40 грн.).
Як було зазначено вище, відповідно до положень пункту 7.38 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
У той же час за умовами пункту 7.39 Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є:
а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);
б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини));
в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;
г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;
ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.
Разом із тим, зі змісту наданого позивачем Звіту про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу № 19969 від 13.07.2020 (дата оцінки: 18.10.2019) вбачається, що останній було складено без проведення оцінювачем особистого огляду пошкодженого автомобіля, що ставить під сумнів правильність висновків наведеного Звіту.
Також, у пункті 3.2 наведеного Звіту вказано, що складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом. У той же час у цьому Звіті відсутні дані щодо ступеню та характеру пошкоджень кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ, що унеможливлює встановлення обставин, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень, як це передбачено підпунктом «б» пункту 7.39 Методики.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що вищенаведений застрахований позивачем автомобіль відновлювали ремонтом (дані з платформи AUDAHISTORY - 03.06.2019, страховий акт 137390 ПАТ "ПРОСТО-страхування"), проте жодних доказів на підтвердження наведених обставин, зокрема, відповідних даних з платформи AUDAHISTORY чи страхового акту 137390 ПАТ "ПРОСТО-страхування", відповідачем до матеріалів справи долучено не було. Слід також зазначити, що серед нормативних та довідкових джерел інформації, використаних оцінювачем під час визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу "BMW 528i", реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно зі Звітом № 19969 від 13.07.2020, таке джерело інформації, як дані з платформи AUDAHISTORY, відсутнє.
Водночас відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів на підтвердження того, що наданий позивачем Звіт № 140691 від 02.05.2020 не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаним.
Враховуючи вищенаведені обставини, зважаючи на наявність у матеріалах справи Звіту суб'єкта оціночної діяльності ФОП Карети Олександра Євгеновича про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, № 140691 від 02.05.2020 (дата оцінки: 17.10.2019), яким передбачено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля в розмірі 0,00, відсутність належних доказів для застосування до встановлення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля коефіцієнта фізичного зносу в розмірі 0,46, а також беручи до уваги те, що сторонами під час розгляду справи у заявах по суті спору чи окремих письмових заявах не було заявлено клопотань про призначення відповідної судової експертизи, суд дійшов висновку про необґрунтованість заперечень відповідача проти позову, викладених у відзиві на позовну заяву.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Як було зазначено вище, на підставі страхового акту № 140691 від 28.10.2019 позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 25 713,00 грн. Так, відповідно до платіжного доручення № 18934 від 29.10.2019 позивач перерахував ФОП Розумєю Артему Геннадійовичу грошові кошти у розмірі 16 296, 12 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування за ремонт а/м BMW 5281, Р/н НОМЕР_1 власник Проша С.В., зг розп № 140691 від 28.10.2019 р. Без ПДВ". У той же час решта належної до сплати суми страхового відшкодування відповідно до страхового акту № 140691 у розмірі 9 416,88 грн. була зарахована позивачем на погашення недоплаченої частини страхової премії шляхом взаємозаліку із Управлінням по роботі зі страховими брокерами та мережевими посередниками АТ "ПРОСТО-страхування".
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Разом із тим, слід зазначити, що заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування у розмірі 18 990,19 грн. (що складає різницю між встановленою Звітом № 140691 від 02.05.2020 вартістю відновлювального ремонту в сумі 19 990, 19 грн. та франшизою у розмірі 1 000,00 грн.) не перевищує суму фактично сплаченого позивачем страхового відшкодування у загальному розмірі 25 713,00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, а також визначені полісом № АМ/8056601 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (1 000, 00 грн.), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу заявлену до стягнення суму грошових коштів у розмірі 18 990, 19 грн.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з цим, вирішуючи у даній справі питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 року між позивачем та адвокатським бюро "Синюк та партнери" було укладено договір про надання правової допомоги № 1, за умовами якого останнє зобов'язалося надавати позивачу юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним правочином.
Перелік страхових справ, прийнятих від позивача адвокатським бюро "Синюк та партнери" з метою надання передбачених цим договором юридичних послуг, визначено сторонами цього Договору у додатку № 1 до нього.
У додатку № 1.6 від 30.04.2020 до Договору про надання правової допомоги від 02.01.2020 наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Синюком С.Л. в рамках вищенаведеного правочину для надання позивачу правової допомоги у страховій справі № 140691 щодо стягнення грошових коштів у розмірі 25 713,00 грн. (що становить суму сплаченого позивачем страхового відшкодування у даній справі).
З матеріалів справи також вбачається, що 30.04.2020 року між позивачем та адвокатським бюро "Синюк та партнери" було підписано та скріплено їх печатками акт виконаних робіт на загальну суму 44 000,00 грн., до якого включено, зокрема, вартість наданих позивачу юридичних послуг у розмірі 5 000,00 грн. у страховій справі № 140691.
На підтвердження того, що Синюк С.Л. є адвокатом, позивачем до його позовної заяви було долучено копію відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 6423/10 від 15.02.2018, копію посвідчення адвоката України № 6423/10 від 15.02.2018, а також оригінал ордеру серії КС № 791401 від 01.04.2020, що підтверджує повноваження наведеного адвоката на представництво інтересів позивача в суді.
Судом встановлено, що згідно з платіжним дорученням № 6131 від 03.04.2020 позивач сплатив на користь адвокатського бюро "Синюк та партнери" суму вартості наданих останнім юридичних послуг за Договором про надання правової допомоги № 1 від 02.01.2020 у розмірі 44 000,00 грн. (у тому числі послуг вартістю 5 000,00 грн., наданих у рамках справи № 910/8547/20).
Разом із цим, ціна спору у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування свідчать про незначну складність даної справи. Суд також враховує, що розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження не передбачає участі представників сторін у судових засіданнях.
Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За таких обставин, суд, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, їх типовість, враховуючи те, що підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а також зважаючи на викладені у відзиві на позовну заяву заперечення відповідача проти стягнення з останнього заявленої суми витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." про стягнення 18 990, 19 грн. задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А; код ЄДРПОУ 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, місто Київ, вулиця Герцена, будинок 10; код ЄДРПОУ 24745673) 18 990 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн. 19 коп. страхового відшкодування, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 17.09.2020 року.
Суддя В.С. Ломака