ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2020Справа № 910/9793/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"
про стягнення 27 576, 11 грн.,
Без виклику (повідомлення) сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (далі - відповідач) про стягнення 27 576,11 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" на підставі Договору страхування № 326769а9кє від 24.12.2019 та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Renault Logan", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Kia Ceed", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/006848536, у зв'язку з чим позивач зазначає, що обов'язок з відшкодування спричинених збитків у розмірі 27 576,11 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2020 відкрито провадження у справі № 910/9793/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
27.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.
13.08.2020 через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву № 03-17/3490 від 04.08.2020, а також клопотання відповідача № 03-17/3491 від 04.08.2020 про продовження строку на подання цієї заяви по суті спору.
Відповідно до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
За умовами частини 5 цієї статті Кодексу пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
У той же час ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2020 відзив Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на позовну заяву № 03-17/3490 від 04.08.2020 було повернуто відповідачу без розгляду, в зв'язку із тим, що вказана заява по суті спору взагалі не була підписана представником відповідача.
Інших заяві по суті спору від сторін до суду не надходило.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
24.12.2019 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту "Класік" № 326769а9кє (далі - Договір) щодо автомобіля "Renault Logan", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску.
Відповідно до пункту 9.2 Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Строк дії Договору - з 25.12.2019 року по 24.12.2020 року (пункт 17 Договору).
Пунктом 27.12 Договору визначено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість матеріалів та ремонтних робіт. Кошторис збитків складається Страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків з СТО (згідно з умовами пункту 27.13 Договору).
Пунктом 14.1 Договору визначені умови виплати страхового відшкодування - "На базі авторизованої СТО за вибором Страховика", що відповідно до умов пункту 28.13.1 Договору означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в Кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО офіційних дилерських центрів ПАТ «Рено Україна», ТОВ «Ніссан Мотор Україна» на вибір Страховика.
04.02.2020 року об 11:01 год. у місті Києві на вулиці Академіка Заболотного відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Kia Ceed", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "Renault Logan", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зупинився попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23.03.2020 у справі № 752/3786/20 водія автомобіля "Kia Ceed", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Полісу № АМ/006848536 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Kia Ceed", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000, 00 грн.
12.02.2020 року Страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку, та виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Страховим актом позивача № ARX2545961 від 03.03.2020 вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 27 576,11 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 648 967 від 04.03.2020 позивач перерахував ТОВ «АРМА МОТОРС» грошові кошти у розмірі 27 576,11 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX2545961, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , рах № НОМЕР_4 від 27.02.20. Без ПДВ".
08.05.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № ЕЛ_00010901 від 05.05.2020 про відшкодування сплаченого страхового відшкодування в сумі 27 576,11 грн., яка була отримана Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" 14.05.2020 року.
Проте відповідачем вищенаведена заява була залишена без відповіді та задоволення.
Оскільки страхове відшкодування в сумі 27 576,11 грн. відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років з - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "Renault Logan", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2019, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.
Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку страхового відшкодування, ремонтної калькуляції та страхового акту № ARX2545961 від 03.03.2020 вартість робіт по відновленню автомобіля "Renault Logan", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 27 576,11 грн.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Як було зазначено вище, на підставі страхового акту № ARX2545961 від 03.03.2020 позивач згідно з рахунком СТО № VSK0096720 від 27.02.2020 відповідно до платіжного доручення № 648 967 від 04.03.2020 перерахував ТОВ «АРМА МОТОРС» грошові кошти у розмірі 27 576,11 грн. із відповідним призначенням платежу.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У даному випадку, положеннями полісу № АМ/006848536 було передбачено франшизу у розмірі 0, 00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (27 576,11 грн.), а також визначені полісом № АМ/006848536 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 27 576,11 грн.
Слід також зазначити, що відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до пункту 36.2 цієї статті Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зважаючи на отримання відповідачем заяви позивача про виплату спірного страхового відшкодування 14.05.2020, суд дійшов висновку про те, що встановлений статтею 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 90-денний строк, відведений Законом відповідачу для прийняття рішення по суті такої заяви, на час вирішення даного спору сплив.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" про стягнення 27 576, 11 грн. задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25; код ЄДРПОУ 23510137) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аркс" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; код ЄДРПОУ 20474912) 27 576 (двадцять сім тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 11 коп. страхового відшкодування та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 17.09.2020 року.
Суддя В.С. Ломака