ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.09.2020Справа № 910/3735/20
За позовом Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство)
до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Строкової Ірини Олександрівни
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Лаврушина В.Р., Стеценко А.В.
від відповідача: Самойленко С.В.
від третьої особи: Кустова Т.В.
Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкової Ірини Олександрівни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем законних прав позивача бути включеним у реєстр акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» з вимогами про стягнення суми банківської гарантії.
Ухвалою від 17.03.2020р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.04.2020р.
Відповідачем у відзиві проти задоволення позовних вимог було надано заперечення, посилаючись на те, що визнання кредиторських вимог у даному випадку здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким унормовано, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку. Одночасно, вказаним учасником наголошено, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
15.04.2020р. судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 24.04.2020р. судом було призначено підготовче засідання на 20.05.2020р.
05.05.2020р. до суду надійшло клопотання позивача про заміну неналежного відповідача Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкової Ірини Олександрівни належним відповідачем - Акціонерним товариством «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкової Ірини Олександрівни. Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом у підготовчому засіданні 17.06.2020р. з урахуванням наступного.
20.05.2020р. у зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. на навчанні в Національній школі суддів України, судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 25.05.2020р. судом було призначено підготовче засідання на 17.06.2020р.
Ухвалою від 17.06.2020р. задоволено клопотання Банку «Банк ВТБ» про заміну первісного відповідача належним відповідачем; замінено відповідача Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкову Ірину Олександрівну належним відповідачем - Акціонерним товариством «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкової Ірини Олександрівни.
17.06.2020р. підготовче засідання було відкладено на 15.07.2020р.
15.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.09.2020р.
Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позов підтримано.
Представником відповідача було надано пояснення по справі, згідно змісту яких проти задоволення позову заперечено.
Представником третьої особи було надано пояснення по справі.
В судовому засіданні 01.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва,
21.12.2010р. Акціонерне товариство «ВТБ Банк», діючи в імені Державного концерну «Укрспецекспорт» SWIFT- повідомленням заявив прохання до Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) видати зустрічну гарантію Зовнішньому банку Алжиру на суму 100 000 дол.США і направити запит на Зовнішній Банк Алжиру щодо видачі гарантії на користь Міністерства оборони Алжиру.
У тексті SWIFT- повідомлення Акціонерне товариство «ВТБ Банк» надало в якості винагороди за видачу Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) зустрічної гарантії, свою зустрічну гарантію №G10019 від 21.12.2010р. на користь Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство), згідно змісту якої відповідач прийняв зобов'язання безумовно та безвідклично негайно та без заперечень сплачувати без затримок, тобто, не пізніше ніж протягом 3 робочих днів після отримання вимоги, суму, що не перевищує 100 000 дол.США на першу вимогу засвідченим SWIFT- повідомленням про тримання вимоги від Зовнішнього банку Алжиру вимоги про здійснення платежу за умовами зустрічної гарантії та необхідності здійснення вами платежів за зустрічною гарантією.
24.12.2010р. Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) було направлено SWIFT- повідомлення до Зовнішнього банку Алжиру з проханням видати гарантію належного виконання зобов'язань Державного концерну «Укрспецекспорт» перед Міністерством оборони Алжиру. За вказаною зустрічною гарантією Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) зобов'язався негайно виплачувати Зовнішньому банку Алжиру на його першу вимогу, без права посилатись на будь-які формальності або підстави керівництва гаранта або принципала всю суму за зустрічною гарантією.
13.01.2011р. Зовнішнім банком Алжиру було направлено SWIFT- повідомлення з погодженням умов зустрічної гарантії, викладених в SWIFT- повідомленні від 24.12.2010р. Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство).
21.01.2019р. Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» із заявою про визнання вимог кредитора, в тому числі, вимоги в сумі 100 000 дол.США за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010р.
Проте, кредиторські вимоги Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» в сумі 100 000 дол.США за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010р. акцептовано Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» не було, що підтверджується довідкою №2772/1-2 від 15.05.2019р.
20.03.2019р. Зовнішнім банком Алжиру було направлено повідомлення 24.12.2010р. Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) про те, що Міністерство оборони Алжиру вимагає від Зовнішнього банку Алжиру виплатити 100 000 дол.США в рахунок гарантії.
28.03.2019р. Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) перерахував Зовнішньому банку Алжиру всю суму зустрічної гарантії, тобто, 100 000 дол.США, що підтверджується наявним в матеріалах справи SWIFT- повідомленням та банківським ордером.
З огляду на вказані обставини, Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) вважає наявним право вимоги до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» як боржника за зустрічною гарантією в розмірі 100 000 дол.США.
Листом №5995/1-2 від 29.10.2019р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» повідомлено позивача про те, що підставою для відмови в акцептуванні вимог за зустрічною гарантією є приписи ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Наразі, за твердженнями позивача дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» щодо невизнання та невключення до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» грошових вимог Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на суму 100 000 дол.США є протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії позивачем повинно бути доведено суду належними та допустимими у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України обставини наявності у відповідача обов'язку вчинити певні дії, безпідставну відмову (ухилення) в їх вчинення, внаслідок яких було порушено права та законні інтереси позивача.
Як вказувалось вище, підставою позовних вимог визначено безпідставну відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» у визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» грошових вимог Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на суму 100 000 дол.США.
Відповідачем у відзиві проти задоволення позовних вимог було надано заперечення, посилаючись на те, що визнання кредиторських вимог у даному випадку здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким унормовано, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку. Одночасно, вказаним учасником наголошено, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Приватного акціонерного товариства «Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.
На підставі рішення Правління Національного банку України від 27.11.2018 року №796-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.11.2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ВТБ Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
На підставі рішення №849-рш від 18.12.2018р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3392 від 18.12.2018р. «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк».
Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).
Як було встановлено вище, 21.12.2010р. Акціонерне товариство «ВТБ Банк», діючи від імені Державного концерну «Укрспецекспорт» SWIFT- повідомленням заявив прохання до Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) видати зустрічну гарантію Зовнішньому банку Алжиру на суму 100 000 дол.США і направити запит на Зовнішній Банк Алжиру щодо видачі гарантії на користь Міністерства Оборони Алжиру.
У тексті SWIFT- повідомлення Акціонерне товариство «ВТБ Банк» надало в якості винагороди за видачу Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) зустрічної гарантії, свою зустрічну гарантію №G10019 від 21.12.2010р. на користь Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство), згідно змісту якої відповідач прийняв зобов'язання безумовно та безвідклично негайно та без заперечень сплачувати без затримок, тобто, не пізніше ніж протягом 3 робочих днів після отримання вимоги, суму, що не перевищує 100 000 дол.США на першу вимогу засвідченим SWIFT- повідомленням про тримання вимоги від Зовнішнього банку Алжиру вимоги про здійснення платежу за умовами зустрічної гарантії та необхідності здійснення вами платежів за зустрічною гарантією.
21.01.2019р. Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» із заявою про визнання вимог кредитора, в тому числі, вимоги в сумі 100 000 дол.США за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010р., в задоволенні якої було відмовлено відповідачем.
У даному випадку суд зазначає, що відмова в акцептуванні вимог позивача за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010р., які було викладено у заяві №2395 від 21.01.2019р., є обгрунтованою з урахуванням наступного.
20.03.2019р. Зовнішнім банком Алжиру було направлено повідомлення 24.12.2010р. Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) про те, що Міністерство оборони Алжиру вимагає від Зовнішнього банку Алжиру виплатити 100 000 дол.США в рахунок гарантії.
28.03.2019р. Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) перерахував Зовнішньому банку Алжиру всю суму зустрічної гарантії, тобто, 100 000 дол.США, що підтверджується наявним в матеріалах справи SWIFT- повідомленням та банківським ордером.
Тобто, з наведеного полягає, що право вимоги за зворотною гарантією до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» виникло у Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) лише після отримання вимоги Зовнішнього банку Алжиру, тобто, після 20.03.2019р.
Вказане свідчить про відсутність у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» підстав для акцепту вимог позивача у січні 2019р.
З приводу наявності у гаранта (позивача) права вимоги до відповідача за зворотною гарантією, яке виникло після отримання вимоги Зовнішнього банку Алжиру та її задоволення Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство), суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Частиною 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку.
При цьому, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.
Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Частиною 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
За таких обставин, з огляду на те, що на підставі рішення №849-рш від 18.12.2018р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3392 від 18.12.2018р. «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк», враховуючи приписи ч.3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд дійшов висновку, що у відповідача не виникло зобов'язання із задоволення вимоги позивача за зустрічною гарантією за наслідками перерахування суми гарантії в розмірі 100 000 дол.США за вимогою Зовнішнього банку Алжиру, яка була направлена після початку ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк».
Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» щодо невизнання та невключення до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» грошових вимог Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на суму 100 000 дол.США протиправними та, як наслідок, і підстав для включення таких вимог позивача до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ».
Отже, позовні вимоги Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Строкової Ірини Олександрівни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії підлягають залишенню без задоволення.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.126 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 17.09.2020р.
Суддя Спичак О.М.