ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2020Справа № 910/6066/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" пл.Івана Франка,буд.5, м. Київ, 01001
до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України вул. Смірнова-Ласточкіна, 21, м. Київ, 04053
про стягнення 403 903,01 грн.
представники учасників справи: без виклику
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України про стягнення 403903,01 грн., з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді у розмірі 395542,13 грн., пеня у розмірі 5174,37 грн., проценти річних у розмірі 560,68 грн., штраф у розмірі 2625,83 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520971 від 25.07.2018 року та Угодою в частині своєчасної та повної оплати спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 27.05.2020 року від позивача надійшла заява № 7/1-1910 від 21.05.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 року, за результатами розгляду заяви № 7/1-1910 від 21.05.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6066/20, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскількиціна позову у данійсправі не перевищує 500 розмірів прожитковогомінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Суд зазначає, що через канцелярію суду від відповідача 01.07.2020 року надійшло клопотання № 48 від 01.07.2020 року, в якому останній повідомляє про часткову сплату боргу в сумі 20 000,00 грн. та просить суд реструктуризувати заборгованість, що залишилась, строком на 1 рік згідно графіку погашення 12 рівними частинами розміром по 31295,18 грн. Клопотання разом з копією платіжного доручення № 1096 від 01.07.2020 року на суму 20000,00 грн. судом долучено до матеріалів справи.
Також 11.08.2020 року від відповідача надійшло клопотання № 23 від 10.08.2020 року, в якому відповідач у зв'язку з оплатою частини боргу в сумі 20000,00 грн. та просить суд реструктуризувати залишок боргу строком на 1 рік щомісяця рівними частинами по 31295,18 грн. згідно графіку. Клопотання разом з доказами надсилання його на адресу позивача, копіями балансу та фінансового звіту відповідача судом долучене до матеріалів справи.
Від позивача через канцелярію суду 10.09.2020 року надійшли письмові пояснення № 7/1-2445 від 09.04.2020 року, в яких позивач підтверджує факт здійснення відповідачем часткової оплати за Договором в сумі 20000,00 грн. після відкриття провадження у даній справі та зазначає про наявність заборгованості в сумі 375 542,13 грн. за період 01.12.2019 - 01.03.2020. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час розгляду справи суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (позивач у справі, енергопостачальна організація за договором) та Підприємством по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (абонент за договором, відповідач у справі) 25 липня 2018 року було укладено Договір на постачання електричної енергії у гарячій воді № 520971 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.
Розділами 2-9 Договору сторони узгодили зобов'язання та права сторін, допуск в експлуатацію систем теплоспоживання абонента, облік теплової енергії, відповідальність сторін, термін дії Договору тощо.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 30.09.2020 року.
Відповідно до п.8.2 Договір керуючись ст. 632 ЦК України сторони домовились, що дія цього Договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 року.
Вказаний Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками абонента та енергопостачальної організації.
Окрім того сторонами узгоджені та підписані додатки №№ 1-9 до Договору, які є його невід'ємною частиною, зокрема, щодо обсягів постачання теплової енергії, тарифів та порядку розрахунків, схеми межи поділу теплової мережі, умов припинення подачі теплової енергії тощо.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.
Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року.
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець обов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою - третьою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарського діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго".
Споживачем теплової енергії, згідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання», є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
За частиною 5 статті 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
За умовами п. 2.2.1 Договору постачальник зобов'язується, зокрема, постачати теплову енергію у гарячій воді на межу на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Згідно умов Договору постачання теплової енергії споживачу з 01.01.2018 року здійснюється за адресою: вул. Перспективна, 8, м. Київ.
У відповідності до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.
Облік споживання абонентом теплової енергії проводиться за приладами обліку (п.5.1 Договору).
Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана у Додатку № 6 до Договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п.5.5 Договору).
Згідно зі Звертанням-дорученням про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.07.2018 року облік споживання теплової енергії проводиться по приладах обліку.
Відповідно до п.5.3 Договору абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, передбачені у Додатку № 1 до Договору.
Як визначено в п.п. 3, 4 Додатку № 1 до Договору дата зняття абонентом показників приладів обліку 25 число поточного місяця; при відсутності звіту у встановлений термін розрахунок здійснюється згідно договірних зобов'язань.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
За приписами ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
У відповідності до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналогічні обов'язки споживача містяться в п. 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Згідно п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК за адресою: вул. Вольська, 42, м. Київ, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, акт виконаних робіт.
Як визначено Додатком № 4 до Договору, розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами (п.1).
Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця (п. 2 Додатку № 4 до Договору).
Згідно п.3 Додатку № 4 до Договору в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче заявленого та сплаченого до почтаку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 31.10.2019 року між сторонами було проведено звірку взаєморозрахунків, про що складено Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2019 року, відповідно до якого заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію у гарячій воді згідно Договору станом на 01.11.2019 року становить 157 550,08 грн. Вказаний акт підписано представниками позивача та відповідача і засвідчено печатками сторін.
У відповідності до вказаного Акту звіряння від 31.10.2019 року між позивачем та відповідачем 26.12.2019 року укладено Угоду № Р-520971/2019/12 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.07.2018 року № 520971 (далі - Угода про реструктуризацію), відповідно до умов п. 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за Договором від 25.07.2018 року № 520971 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2019 року у загальній сумі 157550,08 грн. з ПДВ.
Згідно п. 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 цієї Угоди суму заборгованості протягом листопада 2019 - квітня 2020 щомісячними сплатами згідно з Додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.
Зокрема, сторонами узгоджено та підписано Графік погашення заборгованості до Угоди про реструктуризацію на загальну суму 157 550,08 грн.: по 52516,70 грн. в грудні 2019 року та січні 2020 року, а також 52516,68 грн. в лютому 2020 року.
Окрім цього згідно п. 3 Угоди про реструктуризацію споживач разом зі сплатою суми, зазначеної у п.1 цієї угоди, зобов'язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.07.2018 року № 520971.
Сторони домовились, що Угода втрачає чинність у разі прострочення споживачем оплати заборгованості понад 10 днів від строку, встановленого в п.2 цієї угоди, а КП "Київтеплоенерго" набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу (п.8 Угоди про реструктуризацію).
Відповідно до п. 9 Угоди про реструктуризацію у разі порушення споживачем строків та/або розмірів погашення заборгованості угода вважається розірваною в односторонньому порядку. При цьому умови Угоди про реструктуризації боргу втрачають чинність та КП «Київтеплоенерго» набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу. Підприємство має право нараховувати пеню у розмірі відповідно до умов Договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, штраф у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості, індекс інфляції та 3% річних.
Так, в матеріалах справи наявні докази оплати відповідачем поставленої позивачем теплової енергії за Угодою про реструктуризацію в сумі 105033,40 грн., а саме платіжним дорученням № 735 від 24.12.2019 року на суму 52516,70 грн. та № 808 від 03.02.2020 року на суму 52516,70 грн.
Як встановлено за матеріалами справи та посилається позивач в позовній заяві, в порушення умов Угоди про реструктуризацію та графіку погашення заборгованості відповідач прострочив строк сплати до 25 січня 2020 року грошової суми в розмірі 52516,70 грн., отже, відповідно до п. 9 Угода про реструктуризацію вважається розірваною в односторонньому порядку, залишок несплаченої суми боргу відповідача за Угодою про реструктуризацію становить 52516,68 грн., при цьому позивач, відповідно, згідно п. 9 Угоди про реструктуризацію набув право вимоги суми боргу та право нараховувати пеню, 5% штраф та 3% річних з 26 січня 2020 року.
Окрім цього як свідчать надані позивачем докази, на виконання умов вищезазначеного Договору та додатків до нього за період грудень 2019 року - лютий 2020 року позивачем здійснено постачання відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Перспективна, 8, теплової енергії у гарячій вода на загальну суму 372 407,31 грн., а саме 29 381,86 грн. за грудень 2019 року, 153 521,32 грн. за січень 2019 року та 189 504,13 грн. за лютий 2020 року, обсяг якої підтверджується обліковими картками по Договору, актами приймання-передавання товарної продукції та звітами про добові параметри теплопостачання за спірний період, копії яких долучені до матеріалів справи.
Як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії в гарячій воді за спірний період з боку відповідача до суду не надходило, докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, докази опротестування даних, зазначених в облікових картках та актах приймання - передавання товарної продукції за період грудень 2019 року - лютий 2020 року, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "Київтеплоенерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.
При цьому, враховуючи положення п. 5 Додатку № 4 до Договору щодо визначеного сторонами порядку самостійного отримання абонентом облікових карток та актів звіряння і виконаних робіт можливість посилання на відсутність (неодержання) вказаних документів як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати теплової енергії, в обсязі, який фактично був спожитий у спірний період, у відповідача відсутня.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання теплової енергії у гарячій воді, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію у гарячій воді без будь - яких зауважень.
Згідно наявних у справі доказів та наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 01.03.2020 року абонентом було оплачено поставлену в зазначений період теплову енергію тільки частково в розмірі 29 381,86 грн. платіжним дорученням № 789 від 22.01.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи, отже, залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої за Договором позивачем, становить 343 025,45 грн.
При цьому суд звертає увагу, що розмір здійсненої оплати за Договором та порядок її зарахування ПАТ «Київтеплоенерго» відповідачем не заперечувався.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідачем оплата поставленої теплової енергії з гарячій воді в строки, передбачені Договором та Угодою про реструктуризацію, здійснена не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 395 542,13 грн. (52 516,68 грн. + 343 025,45 грн.).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» грошових коштів в сумі 395 542,13 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Угоди про реструктуризацію відповідач не виконав, в результаті чого у Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором та Угодою про реструктуризацію у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №520971 від 25.07.2018 року та Угоди № Р-520971/2019/12 від 26.12.2019 року про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 25.07.2018 року № 520971 та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору і Угоди про реструктуризацію на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 01.06.2020 року відповідачем було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжним дорученням № 1096 від 01.07.2020 року грошових коштів в сумі 20000,00 грн. з посиланням на спірний Договір в призначенні платежу, на підтвердження чого надано копію відповідного платіжного доручення.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням було сплачено на рахунок позивача 20000,00 грн., отже борг за поставлену теплову енергію у гарячій воді у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 року у справі № 910/6066/20, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Суд також звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Враховуючи вищезазначене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором та Угодою про реструктуризацію у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за поставлену теплову енергію відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді підлягає задоволенню у розмірі 375 542,13 грн.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас, суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір та спосіб визначення встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбачених пунктом п.9 Угоди про реструктуризацію пені та штрафу.
При цьому суд зазначає, що пункт 9 Угоди про реструктуризацію, яким на споживача покладається відповідальність у вигляді сплати на користь КП «Київтеплоенерго» пені та штрафу за прострочення оплати поставленої теплової енергії, не оспорюються відповідачем в судовому порядку, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину, в тому числі у вказаній частині.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За умовами п. 9 Угоди про реструктуризацію підприємство має право нараховувати пеню у розмірі відповідно до умов Договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, штраф у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості, індекс інфляції та 3% річних.
При цьому згідно п. 7 Додатку № 4 до Договору абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією пеню в розмірі 0,5% від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судом за змістом умов Договору, при його укладанні сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за теплову енергію, проте при здійсненні розрахунку пені позивачем застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленої теплової енергії у гарячій воді у строк, визначений умовами Договору та Угоди про реструктуризацію, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення:
- за порушення умов Договору пеню в сумі 3139,89 грн. за період 01.01.2020 року - 29.02.2020 року, на підставі ст. 625 ЦК України 370,76 грн. процентів річних за період 01.12.2019 року - 29.02.2020 року;
- за порушення умов Угоди про реструктуризацію пеню в сумі 2034,48 грн. за період 26.01.2020 року - 29.02.2020 року, на підставі ст. 625 ЦК України 189,82 грн. процентів річних за період 26.01.2020 року - 29.02.2020 року,
всього 5174,37 грн. пені та 560,68 грн. процентів річних, а також 5% штрафу в розмірі 2625,83 грн. (від суми простроченої оплати за Угодою про реструктуризацію - 52516,68 грн.), які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Судом встановлено, що позивачем здійснювалось нарахування пені та процентів річних за прострочення виконання зобов'язань за Угодою про реструктуризацію на суму боргу в розмірі 105033,38 грн. за період 26.01.2020 року - 03.02.2020 року, в той час як зважаючи на визначення сторонами графіку погашення частинами кожного місяця до 25 числа зобов'язання виникають кожного місяця в частині суми, яка підлягає оплаті, зокрема, в січні 2020 року на суму 52516,70 грн., на яку має здійснюватись нарахування пені та процентів річних в разі невчасного погашення заборгованості споживачем.
Окрім цього суд зазначає, що день оплати заборгованості 03.02.2020 року не входить до періоду прострочення зобов'язання та можливого нарахування пені і процентів річних.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору та Угоди про реструтуризацію, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 4233,48 грн. пені (3131,32 грн. за Договором та 1102,16 грн. за Угодою про реструктуризацію), 511,29 грн. процентів річних (364,93 грн. за Договором та 146,36 грн. за Угодою про реструктуризацію), а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 4233,48 грн. пені та 511,29 грн. процентів річних.
Також за результатами здійсненої перевірки нарахування заявленого позивачем до стягнення штрафу за порушення грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленої теплової енергії у гарячій воді судом встановлено, що нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір 5% штраф в сумі 2625,83 грн. (52516,68 грн.*5%) відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і Угоди про реструктуризацію і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 2625,83 грн. підлягають задоволенню.
Також суд зазначає, що відповідачем подано клопотання про розстрочення залишку суми основного боргу в розмірі 375 542,13 грн. строком на 1 рік згідно графіку погашення, зазначеного в клопотанні.
При цьому в обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на здійснену часткову оплату суми боргу, а також виникнення існуючого боргу несплатою фізичними особами - художниками комунальних послуг, поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID19, та зважаючи на період карантину, безробіття.
Крім того, відповідач зазначає про скрутне становище підприємства, на підтвердження чого надає баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.06.2020 та звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2020 року, згідно яких вбачається перевищення витрат підприємства над його доходами та збитковість останнього.
Згідно з ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч.3, 4 ст. 331 ГПК України).
При цьому ч. 5 ст. 331 ГПК України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо (п. 7.2. вищевказаної постанови).
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.
Так, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Наразі, судом враховано фінансовий стан відповідача, а також факт здійснення відповідачем погашення частини суми боргу, який свідчить про вжиття відповідачем фактичних дій, спрямованих на добровільне погашення заборгованості перед позивачем, та відповідач не має на меті уникнення сплати заборгованості за Договором.
Також судом взято до уваги відсутність доказів того, що розстрочення виконання рішення суду у даній справі, зокрема, в частині основного боргу, вплине на фінансовий стан позивача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та розглянувши клопотання про розстрочку виконання рішення, за відсутності будь - яких заперечень щодо здійснення розстрочення виконання рішення суду з боку позивача, господарський суд визнає причини, з яких рішення суду не може бути виконано у встановлений термін, поважними, суд приходить до висновку про можливість задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання даного рішення суду шляхом сплати відповідачем стягнутої суми в частині основного боргу рівними частинами строком на 1 рік з дня набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі № 910/6066/20 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (вул. Смірнова-Ласточкіна, 21, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 32455477) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5; код ЄДРПОУ 40538421) 375 542,13 грн. (триста сімдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок дві грн. 13 коп.) боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді
4. Стягнути з Підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (вул. Смірнова-Ласточкіна, 21, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 32455477) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5; код ЄДРПОУ 40538421) (ТВБВ №10026/020 філія - Головного управління по м. Києву та Київської області АТ «ОЩАДБАНК», код ЄДРПОУ 40538421, р/р № НОМЕР_1 ) 4233,48 грн. (чотири тисячі двісті тридцять три грн. 48 коп.) пені, 511,29 грн. (п'ятсот одинадцять грн. 29 коп.) процентів річних, 2625,83 грн. (дві тисячі шістот двадцять п'ять грн. 83 коп.) штрафу та 5743,70 грн. (п'ять тисяч сімсот сорок три грн. 70 коп.) судового збору.
5. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6066/20 в частині стягнення основного боргу в сумі 375 542,13 грн. рівними частинами по 31295,18 грн. щомісячно строком на 1 рік згідно наступного графіку:
16.10.2020 року - 31295,18 грн.
16.11.2020 року - 31295,18 грн.
16.12.2020 року - 31295,18 грн.
16.01.2021 року - 31295,18 грн.
16.02.2021 року - 31295,18 грн.
16.03.2021 року - 31295,18 грн.
16.04.2021 року - 31295,18 грн.
16.05.2021 року - 31295,18 грн.
16.06.2021 року - 31295,18 грн.
16.07.2021 року - 31295,18 грн.
16.08.2021 року - 31295,18 грн.
16.09.2021 року - 31295,18 грн.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2020 року.
Суддя А.М. Селівон