ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2020Справа № 910/6117/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Метал ЛІНК" вул. В. Чорновола 41 Д, м. Київ, 01135
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" пр. Повітрофлотський б.94, м. Київ, 03151
про стягнення 40 577,64 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з додатковою відповідальністю "Завод Метал Лінк" 04.05.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 40577,64 грн., а саме 32639,76 грн. основного боргу, 4492,32 грн. пені, 573,26 грн. процентів річних, 587,52 грн. втрат від інфляції та 2284,78 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № УМТЗ-19-257/8 від 16.07.2019 року в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних, втрати від інфляції та штраф.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 25.05.2020 року від позивача надійшла заява б/н від 20.05.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача б/н від 20.05.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6117/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та відповідних клопотань сторін, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/6117/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача 09.07.2020 року через канцелярію суду надійшла заява № 8.2-1120 від 02.07.2020 року про поновлення строку на подання відзиву на позов, яка судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 28.05.2020 про відкриття провадження у справі № 910/6117/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: пр. Повітрофлотський б.94, м. Київ, 03151, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105471654414 була отримана останнім 01.06.2020 року.
Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 28.05.2020 року (01.06.2020 року) та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, які також визначені судом в ухвалі від 28.05.2020 року, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, та незважаючи на звернення до суду із заявою про поновлення строку на подання відзиву останній ДП «Завод 410 ЦА» подано не було.
Заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020 та № 760 від 26.08.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на усій території України карантин.
Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.
За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Разом з тим, 17.07.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до ст. 165 ГПК України після закінчення дії карантинних обмежень та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Державне підприємство «Завод 410 ЦА» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на прийняття Урядом України рішення про пом'якшення режиму карантину, введеного у зв'язку з поширенням короновірусу COVID-19, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 16 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Метал Лінк" (продавець за договором, позивач у справі) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір № УМТЗ-19-257/8 купівлі - продажу (поставки) (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується протягом строку дії Договору поставити покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації).
Розділами 2 - 11 Договору сторони узгодили якість товарів та гарантійний строк, ціну договору , порядок здійснення оплати, поставку товарів, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.
Згідно п. 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2019 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання їх сторонами.
Вказаний договір підписаний представниками продавця та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як визначено сторонами в п.1.2, 1.3 Договору найменування товару: закупівля металів. Код ДК:021-2015:14612100-5. Поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця переданої факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях. Аналогічні умови містяться в п. 5.4 Договору.
Згідно п.п.5.1 - 5.3 Договору строк поставки партії товару буде вказано в кожній Специфікації окремо. Місце поставки (передачі) партії товарів буде вказано в кожній Специфікації окремо. Умови поставки товарів буде вказано в кожній Специфікації окремо.
Так, сторонами було погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору - Специфікацію № 1 до Договору, за умовами якої постачанню підлягає товар: Цинкові аноди ГОСТ 1180-91 кількістю 60 кг на суму 6000,00 грн.; шестигранник ЛС59 шк 8 мм ГОСТ 2060-90 кількістю 10 кг на суму 2050,00 грн.; шестигранник ЛС59 шк 12 мм ГОСТ 2020-90 кількістю 10 кг на суму 2050,00 грн.; проволока мідна ф.1 мм ГОСТ 16130-90 кількістю 60 кг на суму 17880,00 грн.; пруток ф. 20-Л63 ГОСТ 2060-90 кількістю 5 кг на суму 1290,00 грн.; пруток ф. 10 -Л63 ГОСТ 2060-90 кількістю 5 кг на суму 1290,00 грн., всього на суму 36672,00 грн., в тому числі ПДВ 6112,00 грн.
Умови та місце поставки: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, за рахунок продавця; строк поставки: 5 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця.
Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів та проходження вхідного контролю покупця, якщо не передбачено інше (п.5.5 Договору).
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору та Специфікації № 1 до нього позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар (анод цинковий ЦО 200*800; пруток ДЩГПП 8*300 ЛС59-1; пруток ДШГПП 12*3000 ЛС59-1; дріт мідний ММ ф 1,00 мм; пруток ДКРНП 20*300 Л63; пруток ДКРНП 10*3000 Л63) на загальну суму 35936,16 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною № 500 від 09.08.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на вищевказаній накладній уповноваженого Державного підприємства «Завод 410 ЦА» Трофімова О.С., який діяв на підставі довіреності № 908 від 18.07.2019 року, копія якої надана позивачем.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Продавець повинен поставити покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника. відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам державних стандартів, встановленим для цієї групи товарів (п.2.1 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того сторони умовами п. 2.5 Договору узгодили, що покупець має право здійснювати перевірку якості або кількості товару. Порядок та строки перевірки кількості та якості товару визначаються покупцем, про що він зобов'язаний письмово повідомити продавця. Якщо при прийомці або перевірці якості та кількості (комплектності) товару (в тому числі в період гарантійного строку) буде виявлено недостача, невідповідність якості або комплектності товару вимогам визначеним в документації на товар або вимогам Договору , покупець складає та направляє продавцю документи про невідповідність товару щодо його кількості, асортименту, якості, комплектності.
Згідно п.2.7 Договору у випадку суттєвих порушень вимог щодо якості товару (виявлено неусунені недоліки, недоліки, які не можуть бути усунуті без значних витрат грошових коштів або значних витрат часу, або виявляються неодноразово або виникають знову після їх усунення та інших подібних недоліків), покупець в праві на свій вибір: відмовитися від оплати товарів неналежної якості та некомплектних товарів; вимагати від продавця заміни неналежної якості товар на товар, якість якого відповідає умовам цього Договору. В випадку неможливості замінити неякісний товар або поставити недопоставлений товар, якщо товар оплачений, продавець на вимогу покупця повертає грошові кошти на рахунок покупця. Зазначені в даному пункті вимоги покупця обов'язкові для виконання продавцем в термін не більше 20 робочих днів з дати отримання вимоги покупця.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Завод Метал Лінк" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству «Завод 410 ЦА», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
В свою чергу факт поставки товару та прийняття його покупцем на час підписання видаткової накладної сторонами не заперечується.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчена печатками обох сторін.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно п.3.1 Договору загальна сума цього Договору на момент його укладення складає: 36 672,00 грн. в тому числі ПДВ 20% : 6 112,00 грн.
Ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання Договору та передбачена в Специфікації до Договору з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього Договору зміні в односторонньому порядку не підлягає (п.3.2 Договору).
Ціна цього Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладання Додаткової угоди до Договору (п.3.3 Договору).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як визначено сторонами в п. 4.1 Договору розрахунки проводяться наступним шляхом :
покупець направляє продавцю (факсимільним зв'язком або електронною поштою) заявку на поставку товару в рамках Специфікацій, які є невід'ємними додатками до даного Договору; продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку), проводить платіж, умови зазначаються в кожній Специфікації окремо.
Зокрема, згідно умов узгодженої сторонами Специфікації № 1 до Договору умови оплати: 100% оплати вартості товару здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки товару та проведення ВТК, на підставі рахунку, виставленого за заявкою покупця.
Згідно п.п. 4.2, 4.3 Договору форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в Договорі; днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Окрім цього в матеріалах справи наявна копія виставленого позивачем відповідачеві рахунку на оплату № 593 від 17.07.2019 року на суму 35936,16 грн.
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на відповідачем згідно накладної на повернення від покупця № 25 від 22.08.2019 року було повернуто позивачеві частину товару - пруток ДШГПП 8*3000 ЛС59-1 кількістю 2,9 кг на суму 594,50 грн. та пруток ДШГПП 12*3000ЛС59-1 кількістю 10,5 кг на суму 2152,50 грн., всього на суму 3296,40 грн. з ПДВ. Копія відповідної накладної, підписаної як покупцем, так і продавцем, наявна в матеріалах справи.
Заперечень щодо розміру та порядку повернень товару за Договором від відповідача до суду не надходило.
Отже, залишок вартості товару, поставленого позивачем згідно видаткової накладної № 500 від 09.08.2019 року, з урахуванням здійсненого відповідачем повернення товару на суму 3296,40 грн., становить 32639,76 грн.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як зазначає позивач в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, всупереч досягнутим домовленостям відповідач не здійснив оплату поставленого за спірним Договором товару в повному обсязі, в зв'язку з чим залишок вартості неоплаченого товару становить 32639,76 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензіями № 69 від 26.12.2019 року та № 79 від 14.01.2020 року, факт надсилання яких підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення від 26.12.2019 року та 14.01.2020 року, а також відповідними фіскальними чеками від 26.12.2019 року та 14.01.2020 року, та були отримані ДП «Завод 410 ЦА» згідно даних рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 5193109720379, № 5193109821609 08.01.2020 року та 17.01.2020 року відповідно.
Проте, зазначені претензії позивача задоволені відповідачем не були.
Натомість листом № 16.25-4453 від 18.12.2019 року відповідач повідомив позивача про наявність ускладнень зі сплатою заборгованості за Договором в сумі 32 639,76 грн. у зв'язку з очікуванням кошів від Збройних Сил України за виконані роботи та погашення заборгованості в найкоротші терміни.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з додатковою відповідальністю "Завод Метал Лінк" грошових коштів в сумі 32639,76 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Державного підприємства «Завод 410 ЦА» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № УМТЗ-19-257/8 купівлі - продажу (поставки) від 16.07.2019 року та/або окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за надані послуги перевезення за Договором на підставі наданих позивачем доказів.
Також судом взято до уваги підписаний обома сторонами двосторонній акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.06.2019 - 16.01.2020 року, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 32639,76 грн.
При цьому за висновками суду, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, в якому зазначено розмір боргу та який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами, фактично є дією, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг охорони відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 32639,76 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару в строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано на підставі ст. 625 ЦК України 573,26 грн. процентів річних за період з 24.09.2019 року по 31.12.2019 року та втрати від інфляції в сумі 587,52 грн. за період жовтень 2019 року - березень 2020 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення процентів річних за порушення грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару за Договором, судом встановлено, що нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір процентів річних в сумі 573,26 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних в сумі 573,26 грн. підлягають задоволенню.
Також за результатами перевірки нарахованих позивачем до стягнення з відповідача втрат від інфляції за порушення грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого за Договором товару судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, враховуючи визначений позивачем період прострочення, становить 424,93 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 424,93 грн.
Щодо заявлених нарахованих позивачем та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 4492,32 грн. за період з 24.09.2019 року по 24.03.2020 року суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В свою чергу в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на ст.ст. 611, 549 ЦК України, ст. 3 Закону України України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та умови п. 7.3 Договору, згідно якого, за твердженнями позивача, за порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше ніж 6 місяців.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно наданої позивачем копії спірного Договору, пункт 7.3 останнього викладено в іншій редакції, ніж зазначено позивачем, а саме: «за прострочення виконання зобов'язань за договором понад тридцять днів з винної сторони додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості».
При цьому умови розділу IIV «Відповідальність сторін» Договору не містять положень щодо застосування до покупця такого виду відповідальності як пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, передбачаючи тільки відповідальність продавця в разі невиконання/несвоєчасного виконання зобов'язань (п.7.2), застосування штрафів в розмірі 7% та 20% (п.7.3 та п. 7.4).
Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" тощо. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.
При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договору, невиконання умов з поставки товару за яким стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності покупця (ДП «Завод 410 ЦА») у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) грошових зобов'язань з оплати товару, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов укладеного між сторонами Договору.
Отже, як свідчать наявні у справі докази, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, наведене виключає правові підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем.
Водночас, суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, за висновками суду, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченого пунктом п.7.3 Договору 7%штрафу.
Так, умовами п. 7.3 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язань за договором понад тридцять днів з винної сторони додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно п. 7.3 Договору та пред'явлено до стягнення 2284,78 грн. штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості 32639,76 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
За результатами здійсненої перевірки нарахування заявленого позивачем до стягнення штрафу за порушення грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого за Договором товару, судом встановлено, що нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір 7% штраф в сумі 2284,78 грн. (32639,76 грн.*7%) відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 2284,78 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст.73-80,86,129,233,236,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (пр-т Повітрофлотський 94, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Метал ЛІНК" (вул. В. Чорновола 41 Д, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 40818699) 32639,76 грн. (тридцять дві тисячі шістсот тридцять дев'ять грн. 76 грн.) основного боргу, 573,26 грн. (п'ятсот сімдесят три грн. 26 коп.) процентів річних, 424,93 грн. (чотириста двадцять чотири грн. 93 коп.) втрат від інфляції, 2284,78 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят чотири грн. 78 грн.) штрафу та 1860,87 грн. (одну тисячі вісімсот шістдесят грн. 87 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2020 року.
Суддя А.М. Селівон