вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.09.2020м. ДніпроСправа № 904/2660/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АІСС Груп" (м. Запоріжжя)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Астера" (м.Нікополь, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за поставлений товар на підставі договорів № 445-АІ/2 019 від 19.07.2019, № 705-АІ/2 019 від 10.10.2019 у загальному розмірі 372 732 грн. 33 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АІСС Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Астера" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар на підставі договорів № 445-АІ/2 019 від 19.07.2019, № 705-АІ/2 019 від 10.10.2019 у загальному розмірі 372 732 грн. 33 коп.
Ціна позову складається з наступних сум
- 318 138 грн. 56 коп. - основний борг;
- 43 377 грн. 86 коп. - пеня;
- 5 948 грн. 91 коп. - інфляційні втрати;
- 5 267 грн. 00 коп. - 3% річних.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 590 грн. 99 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в орієнтованому розмірі 11 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договорами №445-АІ/2 019 від 19.07.2019, № 705-АІ/2 019 від 10.10.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 318 138 грн. 56 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.10.2019 по 03.05.2020 в сумі 43 377 грн. 86 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з жовтня 2019 року по березень 2020 року у сумі 5 948 грн. 91 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 18.10.2019 по 03.05.2020 в сумі 5 267 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від позивача надійшла заява (клопотання) про уточнення та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (вх. суду № 23675/20 від 01.06.2020), в якій він просив суд вважати понесеними на розгляд справи витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп. та стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію понесених судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 25.05.2020.
При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 продовжено період карантину до 31.10.2020.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Отже, строк на вирішення даної справи господарським судом не є порушеним.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.05.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53207, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця 50-років НЗФ, будинок 74, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.37-40).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 25.05.2020, було вручено відповідачу 23.06.2020, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930011854100 (№ 5320101824490) (а.с.49).
Крім того, до моменту надходження належного фінансування на відправлення поштової кореспонденції суду, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі судом, а також доведення до відповідача змісту ухвали суду від 25.05.2020:
- судом здійснена передача телефонограми на номер телефону, відомості про який наявні у розділі "Засоби зв'язку з юридичною особою" у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.05.2020, яка була отримана представником відповідача 26.05.2020 (а.с.47);
- а також здійснено направлення ухвали суду від 25.05.2020 на електронну адресу, що була зазначена позивачем у позовній заяві (а.с.48).
Інших засобів зв'язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 25.05.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
При цьому, слід відзначити, що вказані в ухвалі строки для надання відзиву на позовну заяву були продовження в силу закону (пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, відповідачу була надана можливість у строки, визначені, зокрема, пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, надати відзив на позовну заяву протягом всього строку дії карантину (до 17.07.2020 - дня, в який набули чинності зміни до вказаної процесуальної норми).
В подальшому, з набранням чинності 17.07.2020 змін, якими було скасовано автоматичне продовження строків та надано можливість протягом 20 днів (з 17.07.2020 по 05.08.2020) звернутися із клопотанням про їх продовження, відповідач з таким клопотанням до суду не звертався.
Враховуючи положення пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 05.08.2020 включно.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 16.09.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірними договорами, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договорів поставки, строк дії договорів, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 19.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аісс Груп" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Астера" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір № 445-АІ/2 019 (далі - договір-1, а.с.8), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується провести поставку котла твердопаливного, поставку бункера (надалі - продукція) в кількості, за ціною та конфігурацією, вказаними у Додатку № 1 до договору - Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах договору (пункт 1.1. договору-1).
Крім того, 10.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аісс Груп" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Астера" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір № 705-АІ/2 019 (далі - договір-2, а.с.15), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується провести поставку приводів для роздвижних воріт, поставку пелетного пальника, поставку бункера (надалі - продукція) в кількості, за ціною та конфігурацією, вказаними у Додатку № 1 до договору - Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах договору (пункт 1.1. договору-2).
У пункті 8.6. договорів-1, 2 сторони визначили, що договори діють протягом 1-го року з дня їх укладення, а у відношенні гарантій та невиконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Доказів визнання недійсними, зміни або розірвання вказаних договорів сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно із пунктом 1.2. договорів-1,2 виконавець зобов'язується надати послуги, відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, в порядку та на умовах, визначених договором.
Так, Специфікацією № 1 до договору-1 визначена поставка наступних товарів: котел водогрійний твердопаливний Wichlacz KW-GSN (350 кВт) в кількості 2 шт., бункер БП-3000 в кількості 2 шт. (а.с.9).
Специфікацією № 1 до договору-2 визначена поставка наступних товарів: котел водогрійний твердопаливний Wichlacz GК-1 (200 кВт) в кількості 2 шт., пелетний пальник (250 кВт) в кількості 2 шт., бункер БП-1000у в кількості 1 шт. (а.с.16).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 2.1. договорів-1,2 визначено умови поставки продукції, а саме: строк поставки продукції - 40 робочих днів з дня проведення замовником передоплати у розмірі, вказаному в пункті 3.3. договору.
Відповідно до пункту 3.3. договору-1 замовник виплачує аванс у розмірі 30% від загальної вартості договору, що становить 162 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 27 000 грн. 00 коп., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 2 банківських днів з дня підписання договору.
Загальна вартість договору становить - 539 920 грн. 01 коп., в тому числі ПДВ - 82 166 грн. 67 коп. Вартість продукції становить - 457 753 грн. 34 коп., в тому числі ПДВ - 82 166 грн. 67 коп. (пункт 3.1., 3.2. договору-1).
Відповідно до пункту 3.3. договору-2 замовник виплачує аванс у розмірі 30% від загальної вартості договору, що становить 144 125 грн. 84 коп., в тому числі ПДВ - 24 020 грн. 97 коп., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 2 банківських днів з дня підписання договору.
Загальна вартість договору становить - 480 419 грн. 47 коп., в тому числі ПДВ - 80 069 грн. 91 коп. Вартість продукції становить - 480 419 грн. 47 коп., в тому числі ПДВ - 80 069 грн. 91 коп. (пункт 3.1., 3.2. договору-2).
Так, на виконання умов договору-1 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 539 920 грн. 00 коп. відповідно до видаткової накладної № -00000000186 від 10.10.2019 (а.с.10).
Крім того, на виконання умов договору-2 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 480 419 грн. 47 коп. відповідно до видаткової накладної № -00000000271 від 20.12.2019 (а.с.17).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договорів-1,2, відповідно, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, а отже товар вважається прийнятим покупцем.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до умов пункту 3.4. договору-1 кінцевий розрахунок, що становить 377 920 грн. 01 коп., в тому числі ПДВ - 62 986 грн. 67 коп., замовник здійснює протягом 5 банківських днів з дня поставки продукції та підписання видаткової накладної (акту прийому-передачі виконаних робіт).
Згідно з умовами пункту 3.4. договору-2 кінцевий розрахунок, що становить 336 293 грн. 63 коп., в тому числі ПДВ - 56 048 грн. 94 коп., замовник здійснює протягом 5 банківських днів з дня поставки продукції та підписання видаткової накладної (акту прийому-передачі виконаних робіт) (пункт 3.4. договору-2).
У підпунктах 2.1.9. договорів-1,2 сторони визначили, що право власності, на поставлену продукцію за договором, виникає у замовника з кінцевого розрахунку за продукцію за договором.
Пунктом 4.2. договорів-1,2 встановлений обов'язок замовника, зокрема, оплачувати продукцію та послуги, на умовах та в порядку зазначеному в пункті 3 договору.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення із позовом до суду, відповідачем отриманий у спірний період товар було оплачено лише частково наступним чином:
1) за договором-1 в сумі 400 960 грн. 00 коп., що підтверджується наступними меморіальними ордерами:
- меморіальний ордер № 469 від 21.08.2019 на суму 162 000 грн. 00 коп. (а.с.12);
- меморіальний ордер №15 від 02.12.2019 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.13);
- меморіальний ордер № 721 від 27.12.2019 на суму 138 960 грн. 00 коп. (а.с.14).
2) за договором-2 в сумі 301 240 грн. 92 коп., що підтверджується наступними меморіальними ордерами:
- меморіальний ордер № 1 від 05.11.2019 на суму 72 062 грн. 92 коп. (а.с.19);
- меморіальний ордер № 13 від 02.12.2019 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.20);
- меморіальний ордер № 720 від 27.12.2019 на суму 179 178 грн. 00 коп. (а.с.21).
В той же час, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений позивачем у спірний період товар не був у повному обсязі оплачений відповідачем у встановлені договорами-1,2 строки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договорами-1,2 щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені в договорі строки у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 318 138 грн. 55 коп., а саме:
- за договором-1 заборгованість складає 138 960 грн. 00 коп.;
- за договором-2 заборгованість складає 179 178 грн. 55 коп.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість поставленого позивачем за договором № 445-АІ/2 019 від 19.07.2018 та договором № 705-АІ/2 019 від 10.10.2019 товару, який відповідач відмовився у повному обсязі оплатити в добровільному порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи встановлений строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірними видатковими накладними, судом встановлено, що строк оплати поставленого за ними товару, є таким, що настав.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 10.10.2019 та 20.12.2019 за договорами-1,2 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 318 138 грн. 55 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.
Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.
Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 318 138 грн. 55 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 6.3. договорів-1, 2 сторони передбачили, що в разі прострочення термінів оплати передбачених пунктом 3.4. договору, замовник сплачує виконавцю вартість договору відповідно до пункту 3.5. договору, а також пеню у розмірі 0,1 % від вартості простроченого платежу за кожен день затримки.
Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 6.3. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.10.2019 по 03.05.2020 в сумі 43 377 грн. 86 коп. (за договором-1 період нарахування з 18.10.2019 по 17.04.2020 у розмірі 29 505 грн. 07 коп.; за договором-2 період нарахування з 28.12.2019 по 03.05.2020 у розмірі 13 872 грн. 79 коп.).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с.2), та встановлено, що під час його проведення позивачем були невірно визначені періоди прострочення (включено до такого періоду день оплати), а також за договором-1 невірно визначена сума заборгованості (як і в позовній заяві), вказано - 138 960 грн. 01 коп., в той час, як первинними документами підтверджується сума заборгованості у розмірі 138 960 грн. 00 коп.
Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
З урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що узгоджена у пункті 6.3. договору-1 пеня за загальний період прострочення з 18.10.2019 по 17.04.2020 за прострочення оплати товару за договором-1 складає 29 894 грн. 51 коп. та підлягає нарахуванню наступним чином:
- за видатковою накладною № -00000000186 від 10.10.2019 на суму 539 920 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 17.10.2019;
- товар було частково оплачено відповідачем 21.08.2019 в сумі 162 000 грн. 00 коп. (попередня оплата);
- 02.12.2019 - в сумі 100 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 18.10.2019 по 01.12.2019 заборгованість складала 377 920 грн. 00 коп., а пеня в цей період становить 14 588 грн. 75 коп.;
- 27.12.2019 в сумі 138 960 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 02.12.2019 по 26.12.2019 заборгованість складала 277 920 грн. 00 коп., а пеня в цей період становить 5 474 грн. 64 коп.;
- в період прострочення з 27.12.2019 по 17.04.2020 заборгованість складала 138 960 грн. 00 коп., а пеня в цей період становить 9 831 грн. 12 коп., а всього 29 894 грн. 51 коп.
Крім того, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що узгоджена у пункті 6.3. договору-2 пеня за загальний період прострочення з 28.12.2019 по 03.05.2020 за прострочення оплати товару за договором-2 складає 13 914 грн. 71 коп. та підлягає нарахуванню наступним чином:
- в період прострочення з 28.12.2019 по 03.05.2020 заборгованість складала 179 178 грн. 55 коп., а пеня в цей період становить 13 914 грн. 71 коп.
При цьому, часткові оплати здійснені 05.11.2019 в сумі 72 062 грн. 92 коп. та 02.12.2019 в сумі 50 000 грн. 00 коп. були попередньою оплатою, а платіж в сумі 179 178 грн. 00 коп., здійснений 27.12.2019 - без прострочення.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах пеня, розмір якої є менший, ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 43 377 грн. 86 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з жовтня 2019 року по березень 2020 року в сумі 5 948 грн. 91 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.2), та встановлено, що за договором-1 позивачем була невірно визначена сума заборгованості (як і в позовній заяві), вказано - 138 960 грн. 01 коп., в той час, як первинними документами підтверджується сума заборгованості у розмірі 138 960 грн. 00 коп., крім того, вказаний розрахунок в іншій частині арифметично проведено невірно.
Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати за прострочення оплати за договором-1 складають 1 068 грн. 83 коп. та підлягають нарахуванню наступним чином:
- за видатковою накладною № -00000000186 від 10.10.2019 на суму 539 920 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 17.10.2019;
- товар було частково оплачено відповідачем 21.08.2019 в сумі 162 000 грн. 00 коп. (попередня оплата);
- 02.12.2019 - в сумі 100 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 18.10.2019 по 01.12.2019 заборгованість складала 377 920 грн. 00 коп., а інфляційні втрати підлягають нарахуванню у листопаді 2019 року та в цей період складають 377 грн. 92 коп.;
- 27.12.2019 в сумі 138 960 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 02.12.2019 по 26.12.2019 заборгованість складала 277 920 грн. 00 коп.; інфляційні втрати в даному випадку не нараховуються, оскільки прострочення у вказаному розмірі тривало менше місяця;
- в період прострочення з 27.12.2019 по 17.04.2020 заборгованість складала 138 960 грн. 00 коп., а інфляційні втрати підлягають нарахуванню у період з грудня 2019 року по березень 2020 року та в цей період складають 690 грн. 91 коп., а всього за договором-1 - 1 068 грн. 83 коп.
Крім того, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати за прострочення оплати за договором-2 складають 1 251 грн. 73 коп. та підлягають нарахуванню наступним чином:
- в період прострочення з 28.12.2019 по 03.05.2020 заборгованість складала 179 178 грн. 55 коп., а інфляційні втрати підлягають нарахуванню у період з січня по березень 2020 року та в цей період складають 1 251 грн. 73 коп. При цьому, часткові оплати здійснені 05.11.2019 в сумі 72 062 грн. 92 коп. та 02.12.2019 в сумі 50 000 грн. 00 коп. були попередньою оплатою, а платіж в сумі 179 178 грн. 00 коп., здійснений 27.12.2019 - без прострочення.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 2 320 грн. 56 коп.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договорів-1,2, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 18.10.2019 по 03.05.2020 в сумі 5 267 грн. 00 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.2), та встановлено, що під час його проведення позивачем були невірно визначені періоди прострочення (включено до такого періоду день оплати), а також за договором-1 невірно визначена сума заборгованості (як і в позовній заяві), вказано - 138 960 грн. 01 коп., в той час, як первинними документами підтверджується сума заборгованості у розмірі 138 960 грн. 00 коп.
Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних за прострочення оплати товару за договором-1 складають 3 256 грн. 10 коп. та підлягають нарахуванню наступним чином:
- за видатковою накладною № -00000000186 від 10.10.2019 на суму 539 920 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 17.10.2019;
- товар було частково оплачено відповідачем 21.08.2019 в сумі 162 000 грн. 00 коп. (попередня оплата);
- 02.12.2019 - в сумі 100 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 18.10.2019 по 01.12.2019 заборгованість складала 377 920 грн. 00 коп., а 3% річних в цей період становлять 1 397 грн. 79 коп.;
- 27.12.2019 - в сумі 138 960 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 02.12.2019 по 26.12.2019 заборгованість складала 277 920 грн. 00 коп., а 3% річних в цей період становлять 571 грн. 07 коп.;
- в період прострочення з 27.12.2019 по 17.04.2020 заборгованість складала 138 960 грн. 00 коп., а 3% річних в цей період становлять 1 287 грн. 24 коп., а всього 3 256 грн. 10 коп.
Крім того, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних за прострочення оплати товару за договором-2 складають 1 880 грн. 07 коп. та підлягають нарахуванню наступним чином:
- в період прострочення з 28.12.2019 по 03.05.2020 заборгованість складала 179 178 грн. 55 коп., а 3% річних в цей період становлять 1 880 грн. 07 коп. При цьому, часткові оплати здійснені 05.11.2019 в сумі 72 062 грн. 92 коп. та 02.12.2019 в сумі 50 000 грн. 00 коп. були попередньою оплатою, а платіж в сумі 179 178 грн. 00 коп., здійснений 27.12.2019 - без прострочення.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 5 136 грн. 17 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Стосовно вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Так, 22.01.2020 між Адвокатським об'єднанням "Юрлюкссервіс" (далі - адвокатське об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АІСС Груп" (далі - клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги № 2/2020 (далі - договір про правову допомогу), відповідно до пункту 1.1. якого на виконання доручень клієнта адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а клієнт зобов'язується приймати та оплачувати юридичну допомогу.
До юридичної допомоги, крім іншого, відноситься: супровід діяльності клієнта (поточне ведення справ, аналіз наданих договорів, складання договорів та супровід клієнта під час їх укладення та виконання, супровід перевірок клієнта контролюючими та правоохоронними органами, тощо), захист клієнта під час досудового та позовного провадження за заявами, скаргами, позовами поданими до та/або на клієнта, допомога у захисті від антиконкурентних дій (пункт 1.2. договору про правову допомогу).
Відповідно до пункту 4.1. вказаного договору юридичну допомогу, що надається адвокатським об'єднанням, клієнт оплачує в гривнях, згідно прайс-листа на послуги, який є додатком до договору.
Оплата послуг авансується в обов'язковому порядку в розмірі не менше 5 тисяч гривень за надання правової допомоги в кримінальній справі та не менше 3 тисяч гривень за надання правової допомоги в інших справах (пункт 4.2. договору про правову допомогу).
За змістом пункту 4.3. вказаного договору після надання послуг на суму наданого авансу (фактично відпрацювання коштів) наступна робота авансується відповідно до пункту 4.2. договору.
Згідно з умовами вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "АІСС Груп" здійснило оплату послуг з надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги в сумі 7 500 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 48 від 15.05.2020 (а.с.52).
За результатами надання юридично допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об'єднанням юридичної допомоги і її вартість. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокатському об'єднанню письмові аргументовані заперечення на акт (пункт 4.4., 4.5. договору про надання правової допомоги).
На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, позивачем та адвокатом було складено акт надання юридичної допомоги за договором № 2 від 28.05.2020, в якому сторони відповідно до умов договору затвердили перелік та вартість наданих адвокатом та отриманих клієнтом юридичних послуг, а саме: 27.04.2020 - складання позовної заяви; вартість 3 500 грн. 00 коп. (а.с.53).
Як вбачається із виставленого позивачу рахунку № 1/2020 від 06.05.2020 на суму 7 500 грн. 00 коп., вказана сума складається з:
- складення позовної заяви - 3 500 грн. 00 коп.;
- участь у першому судовому засіданні - 2 000 грн. 00 коп.;
- участь у другому судовому засіданні - 2 000 грн. 00 коп. (а.с.51).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Слід відзначити, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За таких обставин, враховуючи обсяг, вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та відсутності судових засідань, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 5 534 грн. 60 коп. - частина витрат по сплаті судового збору, 3 464 грн. 70 коп. - частина витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АІСС Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Астера" про стягнення заборгованості за поставлений товар на підставі договорів № 445-АІ/2 019 від 19.07.2019, №705-АІ/2 019 від 10.10.2019 у загальному розмірі 372 732 грн. 33 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Астера" (53207, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця 50-років НЗФ, будинок 74; ідентифікаційний код 38709835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АІСС Груп" (69032, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 27; ідентифікаційний код 35672551) - 318 138 грн. 56 коп. - основного боргу, 43 377 грн. 86 коп. - пені, 2 320 грн. 56 коп. - інфляційних втрат, 5 136 грн. 17 коп. - 3% річних, 5 534 грн. 60 коп. - частину витрат по сплаті судового збору, 3 464 грн. 70 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 17.09.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко