справа№380/5454/20
15 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить : визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, що викладене у листі №1300-0503-6/41974 від 10.06.2020 про відмову у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу в розмірі 7552 грн; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова подання про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7552 грн згідно квитанції №ПН8394 від 19.03.2019.
В обґрунтування позову зазначено те, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості придбаного нерухомого майна позивачем сплачено помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж. Відтак, кошти в сумі 7552 грн., сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню. Оскільки відповідач відмовив у поверненні коштів добровільно, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 16.07.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області.
30.07.2020 за вх. №37922 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач повідомив, що не володіє інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому немає можливості встановити факт придбання житла вперше, а позивачем таких документів не надано. До компетенції відповідача не відноситься питання підтвердження факту купівлі житла вперше. Вважає, що питання звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись про нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці у період з 10.08.2020 по 14.09.2019, суд приймає рішення у цій справі в перший робочий день головуючого судді, а саме - 15.09.2019.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю мале підприємство "Воркбуд" укладено договір купівлі-продажу квартири від 19.03.2019, відповідно до якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає квартиру АДРЕСА_1 , та зобов'язується сплатити за неї обумовлену грошову суму в розмірі 755 180 грн.
Вказаний договір посвідчено нотаріально, зареєстрований в реєстрі за №1643.
Однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії відповідно до Закону України п. 7 ч. 1 ст. 49 "Про нотаріат" №3425-ХІІ від 02.09.1993 є невнесення встановлених законодавством платежів пов'язаних з її вчиненням особою, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії. Тому позивач був змушений сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 7552 грн., підтвердженням чого є квитанція від 19.03.2019.
Оскільки житло позивачем придбалось вперше, керуючись п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просила відповідача сформувати та подати до казначейської служби подання про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 7552 грн.
Втім листом за №1300-0503-8/41976 від 10.06.2020 позивачу відмовлено у задоволенні вимог заяви та повідомлено про підстави такої відмови.
Оскільки відповідні кошти позивачу добровільно не повернуто він звернувся до суду із цим позовом.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР від 26.06.1997 (далі - Закон № 400/97).
Законом України від 15.07.1999 № 967-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що набрав чинності 19.08.1999, статтю 1 Закону №400/97, що визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9 такого змісту:
" 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств";
Отже, відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. В статті 2 Закону № 400/97 зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з пунктом 153 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Пунктом 18 Порядку № 1740 визначено, що облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства. Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до частини сьомої статті 45 Бюджетного кодексу України перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 затверджені деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, в тому числі затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відповідно до цього переліку контроль за справлянням надходжень за кодом бюджетної класифікації 24140500 закріплено за органами Пенсійного фонду України.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна сплачується платника податку на бюджетні рахунки місцевих органів Державної казначейської служби України за місцезнаходженням майна за кодом бюджетної класифікації 24140500.
Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" передбачалось, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна, бюро технічної інвентаризації повинні були здійснювати реєстрацію прав власності на нерухоме майно. У Прикінцевих положеннях Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 №1952-IV Кабінет Міністрів України зобов'язувався забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 01.07.2004 №1952-IV (у редакції Закону України від 26.11.2015 №834-VIII, з наступними змінами та доповненнями чинними на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина перша). Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом (частина п'ята).
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів встановлена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Цей Порядок розроблений на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України та затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787).
Відповідно до пункту 5 глави I Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно з пунктом 10 Порядку №787 заява та подання подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Органи Казначейства приймають подання від органів, які контролюють справляння надходжень бюджету або які здійснюють облік заборгованості в розрізі позичальників, у строки, визначені нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів. У разі відсутності такого нормативно-правового акта платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
З наведених вище нормативних положень Закону №400/97-ВР та Порядку №1740 вбачається, що з 19.08.1999 фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом оподаткування цим збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу, а ставка збору становить один відсоток від вартості майна.
Законодавець встановив виняток з цього правила для громадян, які придбавають житло вперше, виключивши їх з переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зауважує, що від часу набрання цією нормою чинності в 1999 році механізм її реалізації громадянами, що придбавають житло вперше, не функціонує.
Так, ще 13.12.1999 Міністерство юстиції України та Пенсійний Фонд України з метою встановлення єдиної нотаріальної практики з питань застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 15 липня 1999 року N 967-XIV (967-14) листом № 34-1712/1851 повідомили таке:
"… Слід також мати на увазі, що відповідно до Закону від сплати збору звільняються громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на отримання житла або придбавають житло вперше.
Для документального підтвердження пільг громадян щодо звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування нотаріусом може бути прийнята довідка органу, який здійснює поліпшення житлових умов, що свідчить про перебування громадянина-покупця у черзі на поліпшення житлових умов.
Поряд з цим на сьогоднішній день в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставини первинного придбання житла. У зв'язку з цим, Пенсійний фонд України звернувся до Конституційного Суду України за офіційним тлумаченням норми пункту 9 статті 1 згаданого Закону в частині встановлення механізму звільнення громадян, що вперше придбавають житло, від сплати збору.
Враховуючи наведене, вважаємо що тимчасово до вирішення зазначеного питання Конституційним Судом України нотаріус може прийняти в якості документа, що підтверджує вказану пільгу, довідку органу Пенсійного фонду України.".
Голова правління Пенсійного фонду України в 1999 році звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 15 липня 1999 року № 967-XIV, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Необхідність в офіційному тлумаченні Голова правління Пенсійного фонду України обґрунтовував невизначеністю змісту зазначеного терміна, що "практично унеможливлює застосування пільг, встановлених цим Законом, призводить до чисельних скарг громадян, які купують житло, знижує ефективність справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна та призводить до поглиблення критичної ситуації з виплатою пенсій".
Конституційний Суд України ухвалою від 23.03.2000 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за поданням Голови правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Конституційний Суд України вказав, що порушене у поданні питання виходить за межі його компетенції та може бути вирішено лише шляхом внесення відповідної зміни до закону, оскільки суб'єкт подання фактично просив визнати шляхом офіційного тлумачення, що пільга щодо звільнення від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі придбання житла вперше встановлена тільки для "малозабезпечених громадян та молодих сімей, які за рахунок власних коштів знімають з держави тягар соціальних витрат та забезпечення цих категорій громадян житлом".
Суд дослідив проблему практичної реалізації пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97 громадянами, що вперше придбавають житло та з'ясував таке.
З 1999 по дату прийняття судом цього рішення в Україні не існує дієвої процедури підтвердження факту придбання житла вперше. Порядок № 1740 визначив, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому Порядок № 1740 не визначає, хто та у який спосіб може прийняти рішення про те, що фізична особа придбаває майно вперше та, відповідно, не є платником збору з цієї операції. Адміністративна практика підтвердження факту придбання громадянами житла вперше органами ПФУ відсутня. Тому громадяни, які придбавають житло вперше, змушені спочатку сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (щоб уникнути відмови у вчиненні відповідної нотаріальної дії), а після нотаріального посвідчення договору звертаються про повернення витрачених на сплату збору коштів як помилково сплачених. Територіальні органи ПФУ, що контролюють сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, послідовно відмовляють громадянам у поверненні коштів, посилаючись на відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно.
Фактично єдиним дієвим способом повернути помилково сплачений збір є звернення до суду з позовом.
Суди в цій категорії спорів послідовно захищають права громадян, що придбали житло вперше. Розглядаючи цю категорію спорів, суди встановлювали факт придбання житла вперше з відомостей, наданих бюро технічної інвентаризації за місцем розташування придбаного житла, а після створення Державного реєстру прав - шляхом дослідження відомостей з цього реєстру. Спочатку судова практика (в тому числі на рівні суду касаційної інстанції) визначала належним способом захисту прав громадян, що помилково сплатили збір при придбанні житла вперше, стягнення на їхню користь зайво сплачених коштів (для прикладу: ухвала Вищого адміністративного суду України від 21.01.2009 № К-4651/07, http://reyestr.court.gov.ua/Review/4326662). Надалі судова практика зазнала змін в частині визначення належного способу захисту прав позивача, суди стали зобов'язувати органи ПФУ сформувати подання про повернення помилково сплаченого збору з метою подальшого скерування цього подання в територіальні органи Державного казначейства України для повернення громадянину коштів (для прикладу: ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 №К/9991/37325/11 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/43667817), №К/800/41597/14 від 20.08.2015 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/49438856), від 25.06.2015 №К/800/17652/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/45986687), від 08.02.2017 №К/800/40236/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64920433). Аналогічну правову позицію зайняв і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Повертаючись до оцінки наданих суду доказів, суд зазначає, що істотною обставиною, що входить в предмет доказування у цьому спорі, є встановлення чи спростування факту придбання позивачем житла вперше.
ОСОБА_1 стверджує, що 19.03.2019 вперше придбала житло. На підтвердження цієї обставини позивач надала суду інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою у власності ОСОБА_1 числився єдиний об'єкт житлової нерухомості - квартира АДРЕСА_1 . Оцінюючи цей доказ, суд бере його до уваги як належний та допустимий. Проте цей доказ не дозволяє суду достовірно встановити факт придбання позивачем житла вперше, що є істотним для вирішення спору. Суд оцінює цей доказ з огляду на такі міркування:
До 01.07.2004 державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні здійснювалася комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Рішення про реєстрацію права власності приймалося в паперовій формі посадовою особою БТІ за місцем знаходження нерухомого майна, на правовстановлюючих документах проставлявся відповідний штамп. Рішення про реєстрацію права власності разом із матеріалами технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна зберігалося в архіві БТІ. Кожну область України обслуговувало кілька таких підприємств.
З 01.04.2004 у зв'язку із набранням чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в Україні створено Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдину державну інформаційну систему, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, суб'єктів речових прав тощо. Прикінцеві положення цього Закону в тому числі:
- зобов'язували Кабінет Міністрів України забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень;
- залишали за комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації повноваження реєструвати об'єкти нерухомості - до створення єдиної системи органів реєстрації прав.
Різні адміністративно-територіальні одиниці України підключилися до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень в різний час, а відомості до цього реєстру вносилися по мірі вчинення реєстраційних дій на підставі реєстраційних справ БТІ на паперових носіях. Якщо щодо певного об'єкта нерухомого майна після підключення БТІ за його місцезнаходженням до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень не вчинялися реєстраційні дії, то відомості про це майно та його власника не потрапили в цей реєстр.
З 01.01.2013 в Україні запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдину державну інформаційну систему, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. З цієї дати функції з державної реєстрації прав на нерухоме майно почала виконувати новостворена Державна реєстраційна служба. Державний реєстр прав містить відомості про всі права на нерухоме майно, що зареєстровані в Україні після його утворення, а також відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що Державний реєстр прав не містить відомостей про права на нерухоме майно, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав, якщо реєстраційні дії щодо такого майна вчинялися до запровадження Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. В контексті спірних правовідносин має значення період з 19.08.1999 до 01.07.2004 (щонайменше), оскільки інформація з Державного реєстру прав з об'єктивних причин не містить відомостей про правочини щодо придбання нерухомого майна за цей період.
Отже, наданий позивачем доказ не може достовірно підтвердити факт придбання ним житла вперше в контексті пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97, оскільки не містить інформації за період з 19.08.1999 до щонайменше 01.07.2004.
Суд зауважує, що цей висновок щодо оцінки наданого позивачем доказу жодним чином не свідчить про необґрунтованість його позовних вимог.
Суд нагадує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із засад адміністративного судочинства. Законодавець врахував, що особа та суб'єкт владних повноважень зазвичай мають різні організаційні можливості та ресурси для представлення своєї позиції в суді. З метою вирівнювання процесуального становища учасників справи законодавець визначив, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цих справах суд не може витребовувати докази у позивача, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Обставини, за яких, на думку ОСОБА_1 відбулося порушення її прав, суд встановив та вважає такі очевидними.
Тому суд повинен оцінити доводи відповідача на підтвердження обставин, якими обґрунтовується правомірність оскаржуваного рішення територіального органу ПФУ про відмову позитивно вирішити питання про повернення позивачу коштів.
В контексті спірних правовідносин доводи відповідача про те, що сплачений позивачем обов'язковий збір адмініструється Держказначейством України, а не управлінням ПФУ, є беззмістовними. Ці доводи жодним чином не обґрунтовують правомірність відмови територіального органу ПФУ вирішити питання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна. Позивач сплатив збір на рахунки державного бюджету за кодом бюджетної класифікації 24140500. Як вже зазначав суд, аналізуючи положення частини сьомої статті 45 Бюджетного кодексу України та Постанову Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106, контроль за справлянням надходжень за кодом бюджетної класифікації 24140500 закріплено за органами Пенсійного фонду України. В силу положень Порядку №787 саме органи ПФУ вправі та повинні вирішувати питання про повернення помилково сплачених за цим кодом бюджетної класифікації коштів шляхом формування (на підставі звернення заявника) подання до місцевого органу Державної казначейської служби України.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що органи ПФУ не володіють інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому не мають можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше суд керується такими мотивами:
в контексті практичної реалізації пункту 9 частини першої статті 1 Закону №400/97 суд констатує, що в Україні дійсно відсутній дієвий механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала житло в період з 19.08.1999 до як мінімум 01.07.2004. Певний прогрес в цьому питанні з'явився після 01.07.2004, коли почав функціонувати та поступово наповнюватися Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень. Єдиним способом перевірки факту придбання особою житла за цей період може бути перевірка архівів всіх БТІ на території України (яких є більше ста, частина з яких - на тимчасово окупованій території), що здійснювали реєстраційні дії щодо права власності на нерухоме майно. Суд констатує, що з метою перевірки твердження заявника силами територіального органу ПФУ виконати таке завдання неможливо, а держава не забезпечила переведення відомостей паперових архівів БТІ в форму електронних баз даних, - а це зробило б завдання пошуку такої інформації цілком реальним та швидким. Тому достовірною є інформація з цього питання лише за період починаючи з 01.01.2013 - відколи всі реєстраційні дії всіх державних реєстраторів в межах України вносяться до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, ані особа, ані територіальні органи Пенсійного фонду України не мають механізмів достовірно встановити/підтвердити факт придбання житла конкретною особою вперше за період з 19.08.1999 до 01.01.2013. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що територіальний орган ПФУ фактично не здатен реалізувати свої контрольні функції та перевірити твердження заявника про те, що він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна. При цьому відповідач, суб'єкт владних повноважень, покладає наслідки такої ситуації на особу.
Вирішуючи питання про обґрунтованість такої позиції відповідача, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
В рішенні від 24.04.2014 по справі "Будченко проти України" (заява № 38677/06), що набуло статусу остаточного 24.07.2014, ЄСПЛ, оцінюючи дотримання Україною своїх зобов'язань щодо забезпечення особі права мирно володіти своїм майном дав таку оцінку аналогічній ситуації - відсутності механізму реалізації законодавчого положення про звільнення заявника від оплати за спожиту електроенергію та природний газ: " 1. Суд зауважує, що положення національного законодавства, про яке йдеться, чітко закріплює право на звільнення від оплати за електроенергію та газ і не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму. … 2. Суд також зазначає, що відповідне законодавство, яке звільняло заявника від певних виплат, було ухвалено у 1999 році та згідно з ним відповідний механізм мав бути запроваджений протягом чотирьох місяців (див. пункт 21). Проте його було запроваджено тільки через десять років. Для пояснення такої бездіяльності не було надано жодних доводів. 3. Враховуючи тривалу бездіяльність держави … Суд вважає, що через нездатність забезпечити звільнення його від оплати, на що заявник мав право за законом в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції".
Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що позивач має майновий інтерес, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і відсутність в Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити факт придбання конкретною особою житла вперше не може ставитись в провину особі, оскільки це призводить до покладення на неї надмірного тягаря, а саме - безпідставне визнання такої особи платником збору та, як наслідок, покладення обов'язку сплатити збір (чи відмову повернути помилково сплачений збір). Суд констатує, що проблема практичної реалізації особами, що вперше придбавають житло, пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97 існує вже близько 20 років, тобто не є новою чи несподіваною для держави чи суб'єктів владних повноважень, що реалізують її функції у цій сфері. Практика ЄСПЛ свідчить, що у таких випадках Суд доходить висновку про порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо національні суди не забезпечують захист прав особи.
Суд вважає, що саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у цьому конкретному випадку особа, якій відмовили у поверненні збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбав житло не вперше. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 в період з 19.08.1999 до 19.03.2019 придбала інше житло.
Доводи відповідача на відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше в цьому контексті не заслуговують на увагу, оскільки саме держава повинна була створити такий механізм, а не перекладати тягар його відсутності на особу, що не є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування.
Відтак, суд вважає неправомірними дії ГУ ПФ України у Львівській області щодо відмови вирішити питання про повернення позивачу збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7552 гривень, сплачений позивачем підчас придбання 19.03.2019 житла.
Повернення помилково або надміру сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється відповідним територіальним органом Казначейства за поданням відповідного територіального органу ПФУ, що контролює надходження цього збору до бюджету. Подання подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Суд відмовляє в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача звернутися із поданням до Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області для повернення ОСОБА_1 помилково сплачених 7552 грн. на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості. Суд зауважує, що відповідно до положень пункту 5 глави I Порядку №787 такий обов'язок у відповідача відсутній. Відповідач видає заявнику подання, а вже особа звертається до місцевого органу Казначейства та надає цьому органу заяву про повернення коштів з бюджету разом із поданням та оригіналом/копією документа, який підтверджує перерахування коштів до бюджету.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7552 грн. сплаченого під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу від 19 березня 2019 року, квартири АДРЕСА_1 , відповідно до квитанції №ПН8394 від 19.03.2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на висновки суду про часткове задоволення позову та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачкою витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 251, 255, 257-258, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, оформлене листом №1300-0503-8/41976 від 10.06.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ЄДРПОУ 13814885) сформувати подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 7552 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят дві гривні) сплаченого згідно з квитанцією №ПН8394 від 19.03.2019.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, місто Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ідентифікаційний код 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.