справа№380/4412/20
15 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
Встановив:
Позивач звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить : визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо безпідставної відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 , а наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ немотивованою відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою; скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ЗВ-9300063802020 від 14.04.2020 та поновити місячний строк для замовлення ОСОБА_1 розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу відповідно до ч.3 п.7 ст. 118 Земельного кодексу України з моменту набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14.04.2020 зверталась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 1,0 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства на території Нижньовисоцької сільської ради Турківського району Львівської області.
Наказом відповідача від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ їй відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмова мотивована тим, що частина земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення. Розпорядження такими землями не відноситься до повноважень Головного управління відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України.
Позивачка вважає відмову викладену у наказі від 06.05.2020 № 13-5703/16-20-СГ протиправною, оскільки відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації.
Крім того позивачка зазначає, що відповідачем зроблено хибний висновок щодо віднесення частини бажаного місця розташування земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, оскільки згідно даних публічної кадастрової карти, бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться безпосередньо між земельною за кадастровим №4625585900:08:000:0039 із цільовим призначенням "Для ведення особистого селянського господарства" та кварталом забудови "Для індивідуального дачного будівництва". Тому з метою захисту своїх прав звернулася із цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою від 03.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.
28.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що в квітні 2020 року позивачка звернулася із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наказом відповідача від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ їй відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмова мотивована тим, що частина земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення. Розпорядження такими землями не відноситься до повноважень Головного управління відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України.
Відповідач зазначає, що згідно даних Відділу у Турківському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області , частина ділянки що пропонується до відведення належить до земель лісогосподарського призначення (копія листа від 21.04.2020 №606/418-20-0.35).
Тому на думку відповідача, невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам Земельного кодексу України (частина спірної земельної ділянки належить до земель лісогосподарського призначення), відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, розпорядження такими землями не належить до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому повністю не погоджується з відзивом відповідача та зазначає, що відмова викладена у наказі від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ є протиправною, оскільки відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 12.09.2019 у справі №320/5699/15-а. Також зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці у період з 10.08.2020 по 14.09.2020, суд приймає рішення у цій справі в перший робочий день головуючого судді, а саме - 15.09.2020.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
14.04.2020 позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 1,0 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства на території Нижньовиської сільської ради Турківського району Львівської області. До клопотання позивачка додала викопіювання з кадастрової карти.
Наказом відповідача від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ їй відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмова мотивована тим, що частина земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення. Розпорядження такими землями не відноситься до повноважень Головного управління відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України.
Вважаючи наказ від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивачка звернувся із адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сільськогосподарського призначення, до якого додала графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з тим, що частина земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення. Розпорядження такими землями не відноситься до повноважень Головного управління відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України.
Втім, суд наголошує, що у вказаному наказі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області не зазначає про невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.
При цьому, стаття 118 Земельного кодексу України, яка регулює порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не містить такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як зазначена у спірному наказі.
Крім того, згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 111 Земельного кодексу України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що бажана до відведення земельна ділянка частково відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є необґрунтованим, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що відповідач, відмовив у клопотанні ОСОБА_1 не дотримався вимог Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що дії відповідача та наказ від 06.05.2020 № 13-5703/16-20-СГ не відповідають приписам ч. 2 ст. 2 КАС України.
У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо безпідставної відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 , а наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.05.2020 №13-5703/16-20-СГ немотивованою відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слід відмовити, оскільки судом встановлено, що прийняттю спірного наказу передували дії, клопотання позивача розглянуто та видано наказ від 06 травня 2020 року № 13-5703/16-20-СГ, тому саме наказ, а не дії створюють відповідні правові наслідки.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ЗВ-9300063802020 від 14.04.2020 та поновити місячний строк для замовлення ОСОБА_1 розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу відповідно до ч.3 п.7 ст. 118 Земельного кодексу України з моменту набрання законної сили рішенням суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Крім того, обираючи спосіб захисту порушеного права суд зазначає, що задоволення позовних вимог у спосіб, який обрано позивачем, не буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційними є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку суд дійсно не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.
Натомість, у даній справі відповідач зобов'язаний у разі відсутності підстав для відмови позивачу в наданні дозволу - прийняти рішення про надання такого дозволу. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Отже, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 по справі №819/1430/17, від 27.02.2018 по справі № 545/808/17, від 24.07.2018 року по справі №806/2254/15.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи обставини справи та встановлення судом порушення відповідачем під час здійснення розгляду клопотання позивача норм Земельного кодексу України, що свідчить про вчинення останнім дій не на підставі приписів чинного законодавства, зокрема, статті 118 ЗК України, з метою всебічного та повного захисту порушених прав позивача, виходячи з положень ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.04.2020 року шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Нижньовисоцької сільської ради, Турківського району Львівської області з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства".
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840, 80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 420, 40 грн.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
Вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 06 травня 2020 року № 13-5703/16-20-СГ "Про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.04.2020 року шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Нижньовисоцької сільської ради, Турківського району Львівської області з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (код ЄДРПОУ 39769942).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Гулкевич І.З.