справа №1.380.2019.006765
02 вересня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 1.380.2019.006765 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:
- Визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2014 р. по 20.09.2019 р;
- Зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.08.2019 р. у сумі - 80638 грн. 27 коп.;
- Зобов'язати відповідача провести виплату індексації заробітної плати позивачеві у сумі - 80 638 грн. 27 коп. за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- Відповідно до вимог ч.1 ст. 139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у сумі - 4000 грн. стягнути на його користь з відповідача у справі, за рахунок бюджетних асигнувань останнього.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України з 1991 по 2019 роки. Остання перед звільненням посада - начальник відділу організації охорони, патрульно-постової служби, розшуку та діяльності Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.09.2019 № 450 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2019 № 196 його будо виключено зі списків особового складу з 20.09.2019.
Проте, на день звільнення ОСОБА_1 не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме йому не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу (звільнення).
Позивач зазначає, що в період з січня 2014 року по грудень 2015 року нарахування індексації ОСОБА_1 здійснювалось неправильно та призвело до нарахування індексації грошового забезпечення у занижених розмірах, оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу невірно було встановлено базовий місяць у зв'язку зі зміною розмірів грошового забезпечення. Протягом 2016 - 2019 років військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Підвищення окладу ОСОБА_1 за посадою відбулося у січні 2008 року, то для визначення суми індексації його грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.
Наступне підвищення тарифної ставки (окладу) ОСОБА_1 відбулося у березні 2018 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 р. № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
На думку позивача, всього за 2014 - 2019 роки (в тому числі за період у якому взагалі не виплачувалася індексація, а також з врахуванням невірно застосованого базового місяця у 2014 - 2015 роках) йому мала бути нарахована індексація грошового забезпечення у сумі 84716,47 грн. Всього позивачеві, відповідно до відомостей військової частини НОМЕР_1 , виплачено з 2014 року по день звільнення індексація у сумі 4078 грн. 20 коп. (в тому числі за 2014 рік - 803 грн. 29 коп., за 2015 рік - 3 274 грн. 91 коп.). Відтак, різниця, яка підлягає оплаті становить 80638 грн. 27 коп.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надала суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що вважає викладені позивачем міркування та вимоги такими, що не відповідають чинному законодавству та не підлягають до задоволення.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
При цьому, з 01 січня 2015 року, згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 року, статтю 5 Закону № 1282-XII доповнено частиною шостою такого змісту: «Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік». Вказана норма не визнана неконституційною у встановленому законом порядку.
З 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх грошової винагороди.
Листами Департаменту фінансів Міністерства оборони України (№248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, №248/3/9/1/940 від 16.08.2017 року, №248/1485 від 26.03.2018 року, №248/7/9/1/1661 від 19.12.2017 року) головний розпорядник бюджетних коштів довів до розпорядників бюджетних коштів нижчих рівнів роз'яснення про відсутність фінансових ресурсів бюджету Міністерства оборони України на виплату індексації грошового забезпечення та вказівки щодо припинення її нарахування військовослужбовцям Збройних Сил України.
Позовними вимогами охоплюється, зокрема, і період з 01.01.2014 по 20.09.2019.
Лише в грудні 2018 року військовослужбовці набули право на індексацію грошового забезпечення, яка й була виплачена ОСОБА_1 по вересень 2019 року. Отже, протиправність, наявність якої є підставою для задоволення адміністративного позову, в бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період проходження позивачем ОСОБА_1 військової служби - відсутня.
Індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по вересень 2019 року здійснювалась позивачу ОСОБА_1 встановленим порядком з дотриманням вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.07.2003 року № 1078 та інших нормативних документів.
У військовій частині НОМЕР_1 позивачу було здійснено виплату індексації по грудень 2015 року включно. Розмір нарахованої йому індексації за грудень 2015 року склав - 271,31 грн. Базовий місяць при цьому нарахуванні визначений травень 2015 року. Також позивачу у військовій частині НОМЕР_1 було проведено виплату індексації за період з 01 березня 2018 року по вересень 2019 року. Розмір нарахованої йому індексації за вересень 2019 року склав - 137,81 грн. Базовим місяцем при цьому нарахуванні визначений березень 2018 року.
Вказаний місяць визначений базовим виходячи із наступного:
Щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», яка виплачувалась позивачу ОСОБА_1 у розмірі 20% місячного грошового забезпечення з 01 квітня 2013 року, у розмірі до 40 % місячного грошового забезпечення з 01 вересня 2013 року та у розмірі до 60% з 01 січня 2014 року є об'єктом індексації.
Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 02.03.2017 року № 23/0/66-17/163, місяць встановлення зазначеної грошової винагороди та місяць, в якому збільшувався відсоток цієї винагороди порівняно з попереднім періодом (в даному випадку - січень 2014 року), вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації.
Виходячи із цього при нарахуванні індексації ОСОБА_1 базовим місяцем слід рахувати грудень 2014 року, а не січень 2008 року, тому відповідно зазначена сума індексації у заявленому позивачем розмірі є невірною та необґрунтованою.
Представники відповідача в судовому засідання позовні вимоги заперечили, надали суду додаткові докази та документи, просиди суд в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 03.01.2020 року відкрито спрощене провадження у даній адміністративній справі. Ухвалою судді від 05 березня 2020 року постановлено про перехід з спрощеного провадження в загальне позовне провадження.
Судом встановлені наступні обставини:
Позивач ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України з 1991 по 2019 роки. Перед звільненням його посада - начальник відділу організації охорони, патрульно-постової служби, розшуку та діяльності Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.09.2019 № 450 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2019 № 196 його будо виключено зі списків особового складу з 20.09.2019.
Згідно довідки ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2019 № 439, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 встановлено базовий місяць - травень 2015 року та виплачувалась фіксована сума індексації у розмірі 271,31 грн. до грудня 2015 року. Наступний базовий встановлено у березні 2018 року та виплачувалась індексація по день звільнення.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає неправомірним нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення в невідповідному розмірі та не нарахування та не виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 20.09.2019 та таким, що не відповідає вимогам Закону.
Судом частково враховуються аргументи наведені позивачем, з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Відповідно суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону №1282-XII).
Згідно положень частини шостої статті 5 Закону №1282-XII, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі Порядок №1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).
Суд зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Враховуючи положення Порядку №1078, місяць, в якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим.
У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови №1294.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008.
В подальшому після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що підвищення грошового доходу позивача у січні 2014 року перевищило суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу та яка мала нараховуватися із базового місяця січня 2008 року.
За таких обставин, судом враховуються аргументи позивача щодо січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації відповідно до Порядку №1078, оскільки в період з 01.01.2008 по 01.03.2018 судом встановлена незмінність посадових окладів військовослужбовців.
В справі відсутні докази підвищення тарифних ставок (окладів) в період з 01.01.2008 по 01.03.2018, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації.
Так, базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому, загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абз. 1 і 2, п. 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
В такому порядку, нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, застосовується з 01 березня 2018 року.
Судом не враховуються аргументи відповідача про відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Абзацом 5 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року за № 1013 передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження військової служби позивача відбулась 01.01.2008 року згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року за №1294 і діяла до 01.03.2018 року згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року за №704.
Відтак, якщо останні підвищення окладу за посадою відбулись у січні 2008 року та березні 2018 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року та березня 2018 року.
Також судом не враховуються твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Щодо визначення судом суми індексації грошового забезпечення за спірний період, то суд зазначає, що не вправі визначати конкретні суми індексації грошового забезпечення позивача, які слід виплатити, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача, а тому належним способом захисту порушених прав позивача, є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця - січень 2008 та за період з 01.03.2018 по 22.08.2019 із врахуванням базового місяця - березень 2018.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме у спосіб:
- визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахуванні і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2014 по 20.09.2019;
- зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця - січень 2008 та за період з 01.03.2018 по 20.09.2019 із врахуванням базового місяця - березень 2018.
З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі - 4000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На виконання вимог цієї норми позивач подав копії:
договору про надання правової допомоги № 05-19 від 05.11.2019; ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1006479 від 05.11.2019; прайс - листа; акта виконаних робіт від 13.12.2019, копії чеку на здійснення витрат у сумі 4000,00 грн. за отримання правової допомоги.
Згідно акта виконаних робіт адвокатом надано наступні послуги:
- консультація - 1 год.
- написання позовної заяви і підготовка документів - 4 год.
Як видно із поданих позивачем документів, розмір судових витрат позивача за надання правової (правничої) допомоги у цій справі становить 4000,00 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому суд не має право змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом суд вважає завищеним, оскільки правова позиція щодо предмету позову у даній справі висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката на рівні мінімальної ставки гонорару адвоката у розмірі 1000 грн., тому вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 4000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000 грн.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення, - задоволити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2014 року по 20.09.2019 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 року по 28.02.2018 року із врахуванням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 20.09.2019 року із врахуванням базового місяця - березень 2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн.
У решті вимог про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено у повному обсязі 14.09.2020 року.
Суддя Гавдик З.В.