вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.09.2020м. ДніпроСправа № 904/2553/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР", м. Київ
до Управління освіти, культури, молоді та спорту Криворізької районної державної адміністрації, с. Лозуватка, Криворізький район, Дніпропетровська область
про стягнення грошових коштів в розмірі 1 275 357,22 грн. за Договором поставки
Представники:
Від позивача не з'явився - адвокат
Від відповідача: Колісниченко Є.Ю. - адвокат
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління освіти, культури, молоді та спорту Криворізької районної державної адміністрації про стягнення заборгованості за Договором поставки у розмірі 1 275 357,22 грн., яка складається з суми основного боргу 1 084 363,20 грн., інфляційних втрат - 16 310,82 грн., 3% річних - 12 087,98 грн., пені - 86 689,80 грн. та штрафу - 75 905,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору № 672 від 22.11.2019, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 20.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.06.2020.
Ухвалою від 15.06.2020 підготовче засідання відкладено до 07.07.2020.
02.07.2020 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнає позовні вимоги позивача в частині основної заборгованості у сумі 1 084 363,20 грн.
Щодо нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення, відповідач зазначив, що відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», карантин включено до обставин непереборної сили (форс-мажор). Наведена стаття регулює видачу сертифікатів про форм-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які підтверджують право сторони не нести відповідальність за невиконання договорів.
Крім того, відповідач щодо нарахування пені та 7% штрафу звертає увагу на правову позицію, викладену у Постанові Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Щодо витрат на правничу допомогу, відповідач вказав, що сума зазначених витрат є неспіврозмірною зі складністю справи, витраченим адвокатом обсягом часу на надання таких послуг, підготовка адвоката до участі у розгляді справи не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 180 000,00 грн. не відповідають критерію реальності та розумності їх розміру і на думку відповідача, є завищеними і такими, що не відповідають ціні позову.
06.07.2020 позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі та в якій також підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою від 07.07.2020, з метою дотримання вимог нормативних актів про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, рекомендації Ради суддів України, підготовче засідання відкладено на 03.08.2020.
24.07.2020 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що до теперішнього часу основна сума боргу в розмірі 1 084 363,20 грн. позивачу не перерахована - незважаючи на твердження відповідача про виділення коштів на погашення суми заборгованості, тобто підстави для застосування ст. 233 ГКУ і відповідно зменшення штрафних санкцій в даному випадку відсутні.
Також позивач вказує на те, що посилання відповідача на обставини непереборної сили (форс-мажор) в даному випадку безпідставні та неправомірні (сертифікат про настання форс-мажорних обставин у відповідача відступній).
Крім того, в підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивач надав платіжні доручення та акт здачі-приймання робіт на підготовку та направлення позовних матеріалів до суду. Також у відповіді зазначено, що в разі задоволення позовних вимог позивача в подальшому будуть підписані з адвокатським бюро відповідні акти здачі-приймання робіт і відповідно заявлено клопотання про їх відшкодування та винесення додаткового рішення.
Ухвалою від 03.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 05.09.2020 та відкладено підготовче засідання на 17.08.2020.
Ухвалою від 17.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.09.2020.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву в якій підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить справу розглядати без його участі.
Відповідач проти наявності суми основного боргу не заперечив, підтримав заперечення викладені у відзиві на позов.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 08.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору поставки, умов, строку поставки товару та строку оплати за поставлений товар, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині оплати за поставлений товар.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-ІНТЕГРАТОР» (далі - продавець, позивач) та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Криворізької райдержадміністрації (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 672 (далі - договір). 29.11.2019 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору № 672 від 22.11.2019.
Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар: Портативні комп'ютери для учнів навчальних закладів Криворізького району код ДК 021:2015-30210000-4: Машини для обробки даних (апаратна частина), зазначений в специфікації, що є невід'ємною частиною договору.
Найменування: Портативні комп'ютери для учнів навчальних закладів Криворізького району (п. 1.2. договору).
Пунктом 1.3 договору встановлено, що ціна, кількість, та асортимент товару зазначаються в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору та повинна відповідати змісту пропозиції переговорної процедури на закупівлю: Портативні комп'ютери для учнів навчальних закладів Криворізького району за кодом код ДК 021:2015-30210000-4: Машини для обробки даних (апаратна частина).
Згідно п. 2.1. договору становить 1 084 363,20 грн. в т.ч. ПДВ 180 727,20 грн.
У відповідності до п. 2.2. договору розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах Бюджетного кодексу України. Покупець здійснює оплату товару постачальнику на підставі виставленої накладної та акту прийому-передачі, після поставки, зборки та підключення товару.
Покупець здійснює оплату шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника, на протязі 20 календарних днів з моменту отримання накладної, після отримання товару покупцем. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Датою оплати вважається дата надходження коштів постачальника у повному обсязі за окрему партію товару (п. 2.3. договору).
Відповідно до п. 2.4. договору в редакції додаткової угоди 1 джерело фінансування: Освітня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що місце поставки товару: України, 50000, Дніпропетровська область, Криворізький район, Загальноосвітні навчальні заклади Криворізької районної державної адміністрації, згідно дислокації зазначеної в додатку 2, який є невід'ємною частиною договору.
Поставку, розвантаження та підключення товару продавець здійснює з моменту підписання договору, але не пізніше ніж до 20.12.2019 (п. 4.2. договору).
Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар (п.5.1. пп. 5.1.1. договору).
Згідно п. 6.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором.
У відповідності до п. 7.1. договору сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно стало не з їх вини. Сторона вважається не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2. договору жодна із сторін не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань по цьому договору, якщо це невиконання чи неналежне виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов'язана терміново повідомити у письмовій формі іншу сторону.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженими на це органами (п. 7.3. договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та діє до 31.12.2019 року, а в частині розрахунків до повного його виконання (п. 8.1. договору).
Сторонами підписано специфікацію до договору № 672 від 22.11.2019 (а.с. 19).
На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 1 084 363,20 грн., що підтверджується накладною № СКр-15040 від 11.12.2019 (а.с. 22), яка підписана представником відповідача Хорольською О.О. (довіреність № 303 від 10.12.2019 (а.с. 23)) без заперечень та скріплена печаткою відповідача.
Відповідач за поставлений товар не розрахувався, в наслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 1 084 363,20 грн.
Позивач на адресу відповідача направив вимогу № 279 від 16.01.2020, в якій просив сплатити суму заборгованості (а.с. 25).
Відповідач на адресу позивача направив лист № 291 від 12.02.2020, в якому зазначив, що сторони виконали всі умови договору належним чином. Однак у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин (обставини, що не залежали від волі та дій замовника/покупця), оплата за поставлений товар так і не була здійснена, оскільки управління не є головним розпорядником коштів, з яких повинно було здійснитись оплата за договором (а.с. 26).
Однак, відповідач за поставлений товар так і не розрахувався, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат у сумі 16 310,82 грн., 3% річних - 12 087,98 грн., пені - 86 689,80 грн. та штрафу -75 905,42 грн.
Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним сторонами, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 1 084 363,20 грн. підлягають задоволенню.
Крім основного боргу, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 16 310,82 грн., 3% річних - 12 087,98 грн., пеню - 86 689,80 грн. та штраф - 75 905,42 грн.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 6.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором.
Суд зазначає, що при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до ст. 231 ГК України, які не передбачені договором необхідно керуватися правовою позицією, викладеною в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність з порушення грошових зобов'язань».
Відповідно до п. 2.2. вказаної Постанови господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Тобто застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки: якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Аналогічна правова позиція викладено Верховним судом України у постанові від 04.02.2014 по справі № 3-14гс14, листі від 01.08.2014 та постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2016 у справі № 921/1179/15-г.
Проте позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за договором № 672 від 22.11.2019.
Пунктом 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність з порушення грошових зобов'язань» передбачено, що Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст. 231 ГК України.
На підставі викладеного в частині стягнення з відповідача пені у сумі 86 689,80 грн. та штрафу - 75 905,42 грн. слід відмовити.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що сума 3% річних за період з 01.01.2020 по 15.05.2020, яка підлягає стягненню становить 12 087,98 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають стягненню за період з січня по квітень 2020 року складають 16 310,82 грн.
Заперечення відповідача, щодо невчасного фінансування, судом не приймаються на підставі наступного.
В статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за спірним Договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від фінансових складнощів відповідача, обумовлених різноманітними чинниками про які вказує відповідач у своєму відзиві на позов.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, визначених Договором (п. 7.3.) чи передбачених чинним законодавством на підтвердження настання форс-мажорних обставин.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 1 084 363,20 грн., 3% річних - 12 087,98 грн. та інфляційних втрат - 16 310,82 грн.
В частині стягнення пені у сумі 86 689,80 грн. та штрафу - 75 905,42 грн. слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що сума судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення 1 275 357,22 грн., повинна була складати 19 130,36 грн.
Позивач звертаючись до суду із цим позовом сплатив 19 858,29 грн. судового збору, тобто переплата складає 727,93 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю
З огляду на викладене, позивач може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" до Управління освіти, культури, молоді та спорту Криворізької районної державної адміністрації про стягнення грошових коштів в розмірі 1 275 357,22 грн. за Договором поставки - задовольнити частково.
Стягнути з Управління освіти, культури, молоді та спорту Криворізької районної державної адміністрації (53020, Дніпропетровська область, Криворізький Район, с. Лозуватка, вул. Миру, б. 1, код ЄДРПОУ 41597964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" (04080, м. Київ, вул. Констянтинівська, буд. 73, код ЄДРПОУ 31091208) суму основного боргу у розмірі 1 084 363,20 грн., 3% річних - 12 087,98 грн., інфляційних втрат - 16 310,82 грн., витрати по сплаті судового збору - 16 691,43 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16.09.2020
Суддя Н.Г. Назаренко