Справа № 464/1516/20 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.
Провадження № 22-ц/811/1337/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія:30
08 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.,
секретар: Бадівська О.О.,
за участі в судовому засіданні представниці відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представниці відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представниці позивачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова в складі судді Теслюка Д.Ю. від 20 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Ірина Петрівна про визнання договору недійним, -
ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2020 року заяву ОСОБА_5 задоволено. Застосовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1770943746101 - гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження в будь-який спосіб та проведення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаного нерухомого майна.
Вказану ухвалу оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу скасувати та прийняти ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Вказує на те, що заява позивача про забезпечення позову не містить будь-яких обґрунтованих підстав існування загрози не виконання судового рішення, як і не містить посилання на докази, які б вказували, що відповідач ОСОБА_1 вчиняє будь-які дії щодо свого майна, які в подальшому стануть причиною неможливості виконання судового рішення у зв'язку із задоволенням позову. Крім цього, зазначає, що викладені у заяві доводи не підтверджені належними та допустимими доказами у відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України. Вказує на те, що предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_5 покликається на те, що вказаний об'єкт нерухомості є спільною сумісною власністю її та відповідача ОСОБА_3 , однак заявлені позивачем позовні вимоги не пов'язані із вимогами до відповідача ОСОБА_1 про витребування спірного майна та/або сплати ним коштів на користь позивача, тощо. Рішення про визнання недійсним договору не передбачає його примусового виконання. Зазначає, що у даній справі відсутній зв'язок між вжитим судом заходом до забезпечення позову і предметом позову, судом не обґрунтовано яким чином вжитий захід забезпечить фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, не обґрунтовано імовірності утруднення виконання або не виконання рішення суду в разі не вжиття таких заходів; не враховано можливого порушення прав відповідача ОСОБА_1 у зв'язку з вжиттям таких заходів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу та постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом першої інстанції, а саме скасувати заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1770943746101 гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою Львівська обл., м. Львів, «Дністровський-1» автогаражний кооператив, шляхом заборони відчуження в будь-який спосіб та проведення будь-яких дій відносно вказаного нерухомого майна. Вказує, що ОСОБА_3 не може погодитись із вказаною ухвалою та вважає її такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що у оскаржуваній ухвалі не наведено жодного доказу, наданого заявником на підтвердження своїх вимог. Оскільки накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться у автогаражному кооперативі «Дністровський», слід брати до уваги положення Закону України «Про кооперацію». Відповідно до ч.3 ст. 10 зазначеного Закону, кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видавати кожному з них посвідчення про членство, а ст. 13 Закону встановлює підстави припинення членства у кооперативі. Проте, заявником не долучено жодного доказу, наданого кооперативом «Дністровський-1», який би свідчив про виключення ОСОБА_1 , як власника гаражного боксу № НОМЕР_1 зі своїх членів, чи копії заяви останнього, про добровільний вихід з кооперативу. Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, а саме щодо намірів відчуження об'єкту нерухомого майна. За відсутності зазначених документів, можна стверджувати, що судом, при постановленні ухвали, не з'ясовано, чи існує реальна загроза невиконання можливого майбутнього рішення суду, а наведені в ухвалі підстави є лише припущеннями заявника, жодних інших доказів наміру ОСОБА_1 відчужити майно суду не подано. Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Звертає увагу, що предметом спору, у даному випадку є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів щодо визнання договору недійсним. Такий правочин, відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України є оспорюваним та лише може бути визнаний судом недійсним. А застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1770943746101-гараж №8, шляхом заборони відчуження в будь-який спосіб та проведення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаного нерухомого майна та скерування копії ухвали Сихівському ВДВС м.Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для виконання, призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів, зокрема і ОСОБА_3 . Відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору, оскільки вчинений з наміром завдати шкоди іншій особі - ОСОБА_3 та виходить за межі здійснення цивільних прав, встановлених ст. 13 ЦК України. Окрім того, не вбачається й наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення, оскільки власник майна має право витребувати це майно у добросовісного набувача у разі, якщо таке майно вибуло з володіння власника не з його волі - ст.ст. 330, 338 ЦК України.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси сторін у судовому засіданні захищали представниці.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представниць відповідачів на підтримання апеляційних скарг, представниці позивачки - в заперечення скарг, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, заяви про забезпечення позову, апеляційних скарг, відзивів на них, а також пояснень представниць учасників справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.ч. 1,2 ст. 149, п.1 ч.1, ч.3 ст. 150, ч.1 ст. 153, ч.2 ст. 247 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», та задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що взяв до уваги розмір заявлених позовних вимог, враховуючи співмірність заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, наявні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, а відтак, суд прийшов до висновку, що заяву слід задовольнити, наклавши арешт на об'єкт нерухомого майна - гаража АДРЕСА_2 .
Колегія суддів, вважає, що такі висновки вцілому відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону, однак у певній частині таким не відповідають, тому оскаржувана ухвала підлягає зміні.
Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як допред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам, у тому числі уповноваженим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку, а також зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також шляхом встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), до таких банків або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно (активи) або грошові кошти клієнта неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), можуть бути передані приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно (активи) або грошові кошти залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції". Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій судом касаційної інстанції розтлумачено схожі правовідносини, - «забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду».
Згідно змісту п.4 згаданої Постанови, - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:
-між сторонами дійсно виник спір та
-існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
-з'ясувати обсяг позовних вимог,
-дані про особу відповідача, а також
-відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз'яснень схожих за змістом правовідносин, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, - вважає, що судом першої інстанції підставно вирішено заяву про забезпечення позову задовольнити.
Так, як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, 18.03.2020 р. ОСОБА_5 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у якому просила:
- визнати нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу гаража від 23.10.2019 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недійсним.
Також, 18.03.2020 р. ОСОБА_5 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити здійснювати будь-яким особам дії із відчуження об'єкта нежитлової нерухомості - гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».
В обґрунтування заяви покликалася на те, що оскільки оскаржуваний договір купівлі-продажу гаража було укладено без її нотаріально посвідченої письмової згоди, а тому існує ризик подальшого незаконного відчуження майна третім особам. В даному випадку накладення заборони відчуження спірного гаража унеможливить його відчуження власником третім особам з метою створення їй перешкод для повернення свого майна.
Колегія суддів вважає, що вимоги та доводи заяви про забезпечення позову є обґрунтованими в силу наведених вище норм закону та роз'яснень схожих правовідносин судом касаційної інстанції заява підлягала до задоволення.
Із матеріалів, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, зокрема, позовної заяви, апеляційних скарг, вбачається, що між сторонами дійсно виник спір, що стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража, тобто про визнання правочину недійсним та по суті позбавлення власності одного із відповідачів на спірний об'єкт нерухомості та повернення попереднього статусу цього об'єкта.
Так, відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК 435-15 та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК 1618-15. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК 435-15).
Тобто по суті позов спрямований на повернення об'єкта нерухомості попередньому власнику, з яким у позивачки існує окремий спір про розподіл майна, до предмету якого включено і спірний об'єкт нерухомості, що визнано усіма сторонами.
Також, слід констатувати і те, що спірний гараж на даний час належить ОСОБА_1 .
Із вказаного, також, вбачається, що вказаним гаражем, цей відповідач вправі вільно розпоряджатися, що може свідчити про потенційну можливість (зважаючи на наявність даного спору та в залежності від ходу його розгляду) вчинення і будь-яких інших дій щодо відчуження, зміни власника (володільця) вказаного гаража, тощо протягом продовження розгляду справи та відповідно може свідчити про потенційні загрози для виконання можливого рішення про задоволення позову. Також, факт укладення спірного договору 23.10.2019 року, тобто незадовго до подання позивачкою позову про поділ майна (2.01.2020 року) може свідчити про намагання відповідача ОСОБА_3 змінити статус спірного майна з метою вирішення спору, що виник на свою користь.
Відповідно слід вважати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову (яким майно може бути повернуто до попереднього власника) у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Однак, із заяви про забезпечення позову вбачається, що заявниця просила забезпечити позов, шляхом заборони здійснювати будь-яким особам дії із відчуження об'єкта нежитлової нерухомості, а саме спірного гаража.
Натомість, судом першої інстанції накладено арешт на вказаний гараж, шляхом заборони відчуження у будь-який спосіб та проведення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаного нерухомого майна.
З наведеного вбачається, що суд вийшов за межі заявлених вимог, викладених в заяві про забезпечення позову, оскільки заявником не було заявлено вимоги про накладення арешту на гараж, про який йдеться та не йшлося про заборону проведення реєстраційних дій стосовно гаража.
Враховуючи вказане, вийшовши за межі вимог заяви про забезпечення, суд, з власної ініціативи, всупереч волі позивачки, оскаржуваною ухвалою порушив право відповідача ОСОБА_1 на розпорядження та вчинення інших дій щодо його майна, які унеможливлюються, зокрема, в зв'язку із накладенням арешту.
Враховуючи те, що суд вийшов за межі вимог заяви про забезпечення позову, однак, зважаючи на підставність заяви про забезпечення, оскаржуване судове рішення слід змінити виклавши резолютивну частину ухвали таким чином:
«Заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити відчуження об'єкта нежитлової нерухомості - гаража АДРЕСА_2 .
Вказаним доводи апеляційних скарг слід визнати частково обґрунтованими та задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2020 року- змінити, виклавши резолютивну частину ухвали таким чином:
«Заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити здійснювати будь-яким особам дії з відчуження об'єкта нежитлової нерухомості - гаража АДРЕСА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Т.І. Приколота
М.М. Шандра