Справа № 442/4648/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/314/19 Доповідач: ОСОБА_2
09 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
захисників обвинувачених - адвокатів: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_16
потерпілих: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ластівка Турківського району Львівської області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Зади Дрогобицького району Львівської області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Дрогобича Львівської області, українця, громадянина України, із професійно-технічною освітою, працюючого експедитором ТзОВ «Львівська пивна компанія», неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Дрогобича Львівської області, українця, громадянина України, із вищою освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Дрогобича Львівської області, українця, громадянина України, із професійно-технічною освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимого,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Дрогобич Львівської області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України,
за апеляційними скаргамиобвинуваченого ОСОБА_10 , захисника обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_13 , захисника обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_14 , потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 березня 2019 року,
оскаржуваним вироком суду ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, та призначено кожному покарання у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України обвинувачених звільнено від відбування покарання з випробуванням іспитовим строком, встановленим для ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 тривалістю 1 рік 3 місяці, для ОСОБА_12 - 1 рік 6 місяців.
Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України на засуджених покладено наступні обов'язки:
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов ОСОБА_17 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 в користь ОСОБА_17 завдану моральну шкоду в сумі по 4000 грн. з кожного та з ОСОБА_12 - у розмірі 5000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_19 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 в користь ОСОБА_19 завдану моральну шкоду в сумі по 3000 грн. з кожного та з ОСОБА_12 - у розмірі 4000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_18 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 в користь ОСОБА_18 завдану моральну шкоду в сумі по 2000 грн. з кожного та з ОСОБА_12 - у розмірі 3000 грн.
Вирішено питання з речовими доказами у справі.
За вироком суду ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 12 листопада 2016 р. орієнтовно о 22 год. 45 хв., знаходячись в кафе-барі «Сервант», що по вул. Мазепи, 1, в м. Дрогобичі Львівської області, грубо порушуючи громадський порядок та спокій громадян, з мотивів явної неповаги до суспільства, загальноприйнятих норм моралі, діючи із особливою зухвалістю, нахабно виявляючи зневажливе ставлення до існуючих у суспільстві правил поведінки, виражаючись нецензурними словами, безпричинно ногами та руками почали наносити удари по тілу присутніх там відвідувачів вказаного кафе, а саме: ОСОБА_17 , якому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струс головного мозку, травматичного сколу емалі бугра шостого зуба на верхній щелепі справа, синця з поверхневим осадженням в ділянці правої очниці, синці в ділянці лівої вилиці, на чолі з обох сторін, в ділянці шостого ребра справа по передньо-боковому контору, садна в ділянці правої гомілки, які відносяться до легкого ступеня тяжкості, ОСОБА_19 , якому було спричинено закриту черепно-мозкову травму - струс головного мозку, садно на чолі справа, синці в ділянках обох очниць, на чолі, які відносяться до легкого ступеня тяжкості; ОСОБА_18 , якому було спричинено садно в скроневій ділянці зліва, синець в правій лобно-скроневій ділянці, які відносяться до легкого ступеня тяжкості.
Вирок суду оскаржено обвинуваченим ОСОБА_10 , захисником обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_13 , захисником обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_14 , потерпілими ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 .
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 визнає, що завдавав удари по тілу потерпілого ОСОБА_17 , однак зазначає, що така його поведінка була зумовлена реакцією на дії самого потерпілого, який на питання про причини конфлікту, що виник, безпричинно його вдарив. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував, що безпосереднім учасником бійки він не був, коли між двома компаніями розпочався конфлікт, що мав місце на другому поверсі кафе, він знаходився на першому поверсі і лише, коли почув крики, піднявся на другий поверх, де побачив агресивно налаштованого ОСОБА_17 . Як стверджує обвинувачений ОСОБА_10 , наміру порушувати громадський порядок у нього не було, конфлікт у нього виник лише з ОСОБА_17 , який особисто його образив, тому з помсти він і завдав йому удари у відповідь. Водночас потерпілих ОСОБА_18 , ОСОБА_19 він не бив, з останніми не конфліктував. На переконання апелянта, суд, визнаючи усіх учасників події, в тому числі і його, винуватими у побитті потерпілих, не розмежував протиправних дій кожного із обвинувачених, в результаті чого всіх засудив за одне й те ж, хоча в дійсності дії усіх учасників конфлікту були різними. З огляду на це обвинувачений ОСОБА_10 вважає, що висновки суду в оскаржуваному вироку не відповідають фактичним обставинам справи. А тому, визнаючи вину лише у заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_17 , апелянт просить вирок суду в частині його засудження скасувати та ухвалити новий, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, призначити покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. та на підставі ст.49 КК України звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Крім цього, обвинувачений ОСОБА_10 просить цивільний позов ОСОБА_17 задоволити частково та стягнути з нього в користь потерпілого моральну шкоду в розмірі 2000 грн., а в задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_19 , ОСОБА_18 відмовити.
Захисник обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_13 подав в інтересах своїх підзахисних апеляційну скаргу, в якій стверджує про неправильну кваліфікацію їх дій судом першої інстанції, а також невірне вирішення заявлених потерпілими цивільних позовів. При цьому, звертає увагу на те, що конфлікт, який мав місце в кафе, виник не з хуліганських мотивів, а внаслідок раптово виниклих неприязних стосунків між обвинуваченим ОСОБА_12 та потерпілим ОСОБА_17 . Насправді дії ОСОБА_9 та ОСОБА_8 полягали у посяганні на здоров'я потерпілого ОСОБА_17 , що проявилося у заподіянні ОСОБА_17 ударів руками. Водночас потерпілих ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ні ОСОБА_9 , ні ОСОБА_8 не били, з ними не конфліктували. На думку апелянта, суд безпідставно чітко не розмежував у вироку дії усіх учасників конфлікту, а, крім цього, безпідставно зазначив про нанесення ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ударів руками і ногами усім потерпілим, чого, як зазначалося, не було. На підставі викладеного адвокат ОСОБА_13 просить вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій його підзахисних і вирішення цивільних позовів змінити: визнати ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , кожного окремо, винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити їм покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн., відповідно до положень ст.ст.49, 74 КК України звільнити обвинувачених від покарання у зв'язку із закінченням строків давності, в задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_19 , ОСОБА_18 про стягнення з ОСОБА_9 , ОСОБА_8 моральної шкоди - відмовити, а в решті вирок суду залишити без змін.
В інтересах обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_7 вирок суду оскаржено адвокатом ОСОБА_14 . На переконання захисника, суд недостатньою мірою дослідив дані про фактичні обставини справи, не оцінив з необхідною повнотою показання учасників події. У зв'язку з цим звертає увагу на те, що насправді ОСОБА_7 не наносив жодних тілесних ушкоджень ОСОБА_17 , та ОСОБА_19 , а лише вдарив один раз ОСОБА_18 і лише після того, як останній нецензурно до нього висловився, копнув його в коліно. Також обвинувачений ОСОБА_11 лише чув, як потерпілий ОСОБА_17 образив нецензурними висловлюваннями ОСОБА_12 , а тому, не стримався і вдарив потерпілого ОСОБА_19 , що робили інші учасники конфлікту не пригадує. Як стверджує захисник, жодного умислу в діях його підзахисних на вчинення хуліганських дій не було, конфлікт розпочався на грунті особистих неприязних стосунків між його учасниками. Про це, на думку апелянта, свідчать показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які безпідставно не були взяті до уваги судом. Крім цього, захист обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_7 не погоджується з покаранням, обраним обвинуваченим, оскільки таке не відповідає особам останніх, які раніше до кримінальної відповідальності не притягалися, за місцем проживання характеризуються позитивно, на обліку в нарколога та психіатра не перебувають, на їх боці обтяжуючі обставини відсутні. За таких обставин адвокат ОСОБА_14 просить вирок суду щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_7 змінити: перекваліфікувати дії останніх на ч.1 ст.125 КК України, призначити покарання в межах санкції вказаної статті, в задоволенні цивільних позовів ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 до ОСОБА_7 , ОСОБА_11 - відмовити.
Потерпілі ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 не погоджуються в з вироком суду в частині призначеного обвинуваченим покарання, яке вважають занадто м'яким, і розміру присудженого відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, який, на їхнє переконання , є заниженим та не враховує ступінь і глибину пережитих душевних хвилювань і моральних страждань. Так, потерпілі у спільно поданій апеляційній скарзі зазначають про те, що суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченим, не врахував, що останні вини у скоєному не визнали, виправити ситуацію не забажали, заподіяну шкоду не відшкодували, у скоєному не розкаялися, не вибачилися, поводяться зухвало, водночас вчинений ними злочин відноситься до категорії середньої тяжкості. Разом з цим потерпілі наполягають, що під час побиття ОСОБА_17 обвинуваченими потерпілий перебував у безпорадному стані, адже від ударів упав, а в подальшому його тримали за руки і ноги та продовжували завдавати удари. Наведене, як зазначають апелянти, підтверджується відеозаписом з місця події і повинно бути враховане як обставина, що обтяжує покарання обвинувачених. У зв'язку з наведеним потерпілі переконані у безпідставності рішення суду про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням і наполягають на найсуворішому покаранні для винних. А тому, апелянти просять вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченим покарання скасувати і призначити кожному із обвинувачених покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений санкцією ч.2 ст.296 КК України без застосування ст.75 КК України; в частині цивільних позовів - вирок суду змінити: стягнути з ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_11 солідарно на користь: ОСОБА_17 - 200 000 грн., ОСОБА_18 - 200 000 грн., ОСОБА_19 - 200 000 грн.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг обвинувачених та їх захисників, а в частині невірного вирішення цивільних позовів підтримала доводи апеляційної скарги потерпілих, доводи обвинувачених та їх захисників на підтримання поданих ними апеляційних скарг та заперечення щодо апеляційної скарги потерпілих, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (ч.ч. 1 та 2 ст. 409 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вказаним вимогам оскаржуваний вирок відповідає.
У силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Положеннями ст. 92 КПК визначено, що у кримінальному провадженні обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об'єктом, об'єктивною та суб'єктивною сторонами, суб'єктом. Пред'являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Так, згідно з обвинувальним актом від 23 червня 2017 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, а саме в хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинені групою осіб (т. 1 а.с. 2-6), як і ОСОБА_10 та ОСОБА_11 згідно з обвинувальним актом від 10 липня 2017 року (т. 1 а.с. 40-43), так і ОСОБА_12 згідно з обвинувальним актом від 19 липня 2017 року (т. 1 а.с. 56-58). Ухвалами суду від 31 липня 2017 року та 13 вересня 2017 року вказані справи об'єднані в одне провадження (т. 1 а.с. 72, 108).
Твердження захисників та обвинувачених, як в суді першої інстанції, які також є доводами поданих ними апеляційних скарг про неправильну кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 296 КК, оскільки вони мали намір нанести потерпілим легкі тілесні ушкодження, у зв'язку із провокацією щодо них з боку самих потерпілих, і як наслідок неприязних стосунків між учасниками конфлікту, а не з хуліганських мотивів, є безпідставними та висновків суду першої інстанції не спростовують. Дії обвинувачених вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 296 КК України, а не за ст. 125 цього Кодексу.
Основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, між іншим, є об'єкт злочину і така ознака суб'єктивної сторони, як його мотив.
Безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров'я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.
Кримінально каране хуліганство з об'єктивної сторони полягає в посяганні на ці охоронювані законом цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства, однак, причини вчинення таких дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації кримінального правопорушення обвинувачених за ч. 2 ст. 296 КК, стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з'ясовані: причина виникнення конфлікту; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг протиправного посягання; форма та характер дій кожного з обвинувачених.
При цьому, як правильно установив суд першої інстанції, обвинувачені, знаходячись у вихідний день (12 листопада 2016 року - субота) в громадському місці (кафе-бар) у вечірню пору доби (22 год. 45 хв.) у присутності свідків, використовуючи незначний привід, а саме з'ясуванням питання ким є потерпілий ОСОБА_17 для дівчини обвинуваченого ОСОБА_12 , тобто, безпричинно розпочали конфлікт, під час якого в активній формі із використанням фізичного насильства відносно потерпілих (з якими не були знайомі, окрім обвинуваченого ОСОБА_9 , який був знайомий через спільне зайняття спортом з потерпілим ОСОБА_18 ), а також нецензурної лайки посягали саме на порушення громадського порядку із особливою зухвалістю, викликаною їхнім бажанням показати своє зневажливе ставлення до існуючих правил поведінки в суспільстві та норм моралі.
З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про наявність у діях обвинувачених ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб.
При цьому, усі обвинувачені у судовому засіданні визнали, що вони нанесли потерпілим легкі тілесні ушкодження, тяжкість яких та місце і час їх отримання підтверджується висновками судово-медичних експертиз від 13 листопада 2016 року за №№ 685, 686, 687 (т. 1 а.с.97-98, 162, 163), які суд першої інстанції визнав належними та допустимими доказами, оскільки їх складено згідно з вимогами чинного законодавства та компетентними особами відповідно до вимог статей 94, 101, 102 КПК, а крім того, під час судового провадження учасники кримінального провадження будь-яких сумнівів у правильності таких висновків експертів не висловлювали. Обвинувачені не зверталися до органів поліції з приводу їх побиття потерпілими, в матеріалах кримінального провадження відсутні докази заподіяння обвинуваченим тілесних ушкоджень.
Вказані обставини в судовому засіданні підтверджено показами потерпілих, які пояснили, що у день події, вони разом із своїми знайомими дівчатами ОСОБА_22 та ОСОБА_21 перебували в кафе-барі "Сервант" в м. Дрогобичі, де після відповіді потерпілим ОСОБА_17 на запитання обвинуваченого ОСОБА_12 , він та інші обвинувачені почали нецензурно висловлюватися у їх адресу, після чого почали наносити їм удари руками і ногами у різні частини тіла. Такі дії обвинувачених для них були безпричинними та неочікуваними.
Водночас суд обґрунтовано поставився критично до показань свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_21 , наданих ними в судовому засіданні про те, що конфлікт між обвинуваченими та потерпілими почався з того, що потерпілий ОСОБА_17 нецензурно висловився в бік свідка ОСОБА_21 та обвинуваченого ОСОБА_12 , з яким вона зустрічалася, після того, як останній попросив її відійти із за столу, за яким вона сиділа з потерпілими, з метою з'ясувати, як відпочивається його дівчині з іншим хлопцем, оскільки такі не узгоджуються з показами, як самих обвинувачених, так і потерпілих, оскільки ніхто не зміг пригадати, що саме це стало підставою бійки, і взагалі з чого виникла ця конфліктна ситуація. При цьому, сам обвинувачений ОСОБА_12 визнав, що першим наніс удар потерпілому ОСОБА_17 . Також судом вірно враховано, що свідок ОСОБА_21 зустрічалася з обвинуваченим ОСОБА_12 , а свідок ОСОБА_22 є подругою ОСОБА_21 і такі покази ними надано з метою уникнення обвинуваченим ОСОБА_12 та іншими обвинуваченими, які є його друзями, кримінальної відповідальності.
Крім того, обставини вчинення обвинуваченими саме хуліганства підтверджується іншими доказами по справі, зокрема, записами з камер внутрішнього відеоспостереження кафе-бару, диск із записом цієї події визнано речовим доказом по справі постановою слідчого (т. 1 а.с. 197-198), який оглядався в ході досудового розслідування (т. 1 а.с. 199-250, т. 2 а.с. 1-21), а також безпосередньо досліджувався в судовому засіданні судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав визнавати ці докази недопустимими, адже судами двох інстанцій не встановлено, що такі отримано з порушенням порядку, передбаченого КПК України, як цього вимагають положення ст.ст. 86, 87 та 89 цього Кодексу. Як убачається зі змісту клопотань захисників обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвокатів ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , такі не містять конкретного посилання на визначені пункти або частину ст. 87 КПК України. У поданих апеляційних скаргах також відсутня належна мотивація з цього питання. При цьому, що допустимість цих доказів підтверджується, як матеріалами справи, так і показами свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , які брали безпосередню участь у їх отриманні, та узгоджуються з іншими доказами у справі, безпосередньо дослідженими судом першої інстанції. У той час, як самі обвинувачені впізнали себе на цьому записі, зауважень з цього приводу від них не надходило. Такі докази, у встановленому порядку були відкриті обвинуваченим та їх захисникам. Зворотнього, тобто їх невідкриття, в ході розгляду справи не встановлено.
Судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано характер дій кожного із обвинувачених, щодо участі у хуліганстві, а саме хто кому наносив удари, чим та по яких частинах тіла.
У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку, належним чином умотивувавши чому одні докази взято до уваги, а інші відкинуто, зазначивши, що визнавати певні докази недостовірними немає підстав.
За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов правильного висновку, що поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами доведено вчинення обвинуваченими хуліганства, групою осіб, та правильно кваліфікував дії обвинувачених за ч. 2 ст. 296 КК України.
З огляду на викладене, доводи апеляційних скарги обвинувачених та їх захисників про відсутність в діях обвинувачених ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, є необґрунтованими.
Зі змісту апеляційної скарги потерпілих убачається, що ними не оспорюються висновки суду про доведеність винуватості обвинувачених, правильності кваліфікації їхніх дій, а фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, що пов'язано із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), а також невірного вирішення цивільних позовів.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, призначаючи обвинуваченим покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочин середньої тяжкості), дані про особу обвинувачених, які притягаються до кримінальної відповідальності вперше, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходяться, є особами молодого віку із міцними соціальними зв'язками, ведуть здоровий спосіб життя, вину у скоєному визнали частково. Обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання, судом встановлено не було. Шкода, завдана потерпілим обвинуваченими в добровільному порядку не відшкодована.
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення і перевиховання обвинувачених без їх ізоляції від суспільства, звільнивши їх від відбуття основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, поклавши на обвинувачених обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Покарання обвинуваченим призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для їх виправлення і попередження вчиненню нових злочинів, таке повністю відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Доводи потерпілих про те, що судом першої інстанції недостатньо враховано тяжкість вчиненого злочину, невизнання обвинуваченими своєї вини, невідшкодування заподіяної ними потерпілим шкоди є безпідставними, оскільки ці обставини були враховані місцевим судом при ухваленні вироку. При цьому заборони застосування ст. 75 КК України за умови невизнання обвинуваченим своєї вини або невідшкодування заподіяної злочином шкоди КК України не містить.
У цьому зв'язку, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги потерпілих в частині невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених.
Колегія суддів також вважає, що цивільні позови потерпілих вирішено судом першої інстанції відповідно до вимог закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 127 КПК України).
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно із частиною першою статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до положень ч.ч. 1 - 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тлумачення цих положень законодавства дає підстави для висновку, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема, ураховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував фізичні та моральні страждання потерпілих, характер дій обвинувачених, конкретні обставини справи, а також взяв до уваги вимоги розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги потерпілих вказаних висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Оскільки в ході апеляційного розгляду не встановлено обставин, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного вироку, такий, на переконання колегії суддів, є законним та обґрунтованим, а також належним чином вмотивованим, а доводи апеляційних скарг є явно необґрунтованими, вирок підлягає залишенню в силі, а апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_13 , захисника обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_14 , потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 залишити без задоволення, а вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 березня 2019 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4