Дата документу 14.09.2020 Справа № 316/176/20
ЄУН 316/716/20 Головуючий у 1 інстанції Бульба О.М.
Провадження №22ц/807/1853/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
14 вересня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 березня 2020 року по справі за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог Банк посилався на те, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим, 19 січня 2012 року підписала Заяву № б/н на підставі якої отримала кредит у розмірі 1700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.
При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктами 1.1.1.67., 1.1.5.1, 1.1.5.2 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання та видав кредит. Відповідач порушує умови договору та не проводить в установлений термін оплату за кредитом, у зв'язку з чим, станом на 10 грудня 2019 року загальна заборгованість за кредитом становить 14682,41 грн., яка складається з: 10291,54 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 755,16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2460,36 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0 грн. - нарахована пені та комісії, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина; 675,35 грн. штраф (процентна складова).
З урахуванням вищенаведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості у розмірі 14682,41 грн. та 2102 грн. судових витрат.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 березня 2020 року відмовлено у задоволені позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору з ОСОБА_1 в порядку, передбаченому законом, доведення до відома останньої положень цього договору та погодження всіх його істотних умов, видачі кредиту та обґрунтованості розрахунку заборгованості. Судом встановлено, що додана до позовної заяви копія анкети-заяви від 19 січня 2012 року, не містить відомостей про те, що АТ «ПриватБанк» надав послуги ОСОБА_1 з оформлення катки «Універсальна» чи будь-якої іншої. Крім того, у вказаній заяві не зазначені встановлений кредитний ліміт та процентна ставка, що є однією з обов'язкових умов при наданні кредитних коштів. Не міститься в заяві також відомостей на підтвердження щодо отримання якої картки ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, зокрема, кредитної, зарплатної, пенсійної, депозитної, дебетової.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просять скасувати рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 березня 2020 року, та ухвалити нове рішення,яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви, у якій зазначено: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація, необхідна для отримання картки. Відповідачем вказана інформація заповнена про себе особисто, також з копії анкети-заяви вбачається, що Позичальник висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що підписання цієї анкети заяви є фактом приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті в мережі інтернет, і які разом з пам'яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого договору.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що відмова у задоволенні позовних вимог зумовлена фактом наявності постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, що не може бути доказовою базою в будь-яких справах та до будь-яких фактичних обставин при не дослідженні обставин і відомостей за матеріалами справи. Справа має бути розглянута апеляційним судом, як на те вказують висновки викладені у постановах Верховного Суду.
Відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах надання не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними. Розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом. Також, свідченням визнання відповідачем угоди є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів, на підтвердження чого, АТ КБ «ПриватБанк» додали до апеляційної скарги виписку по руху коштів. Таким чином, в даному випадку Відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, вислови свою згоду з формою договору та його умовами. Зазначені доводи та розрахунок, судом першої інстанції не перевірено. Оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, він підлягає виконанню. Крім цього, у відповідності до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» до укладення про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) встановленого у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. З урахуванням наведеного, висновок суду про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, є передчасними, а тому долучені банком до апеляційної скарги докази мають бути прийняті в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк».
Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло.
В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Так, предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 14682,41 грн., яка складається з: 10291,54 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 755,16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2460,36 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0 грн. - нарахована пені та комісії, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина; 675,35 грн. штраф (процентна складова).
Встановлено, що згідно доводів позовної заяви 19 січня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 1700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження наведеного, позивачем надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, адреса реєстрації, номери засобів зв'язку, тощо (а.с. 13).
Разом з тим вказана анкета-заява не містить даних, якою послугою мав намір скористатись позичальник та яку картку просив оформити на своє ім'я, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви (платіжна картка кредитка «Універсальна», зарплатна картка, пенсійна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особа картка, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше).
Також банком наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який не підписано позичальником (а.с. 15-31).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги з посиланням на правові висновки Верховного Суду, зокрема, викладений у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, та від 21 березня 2018 року у справі № 441/569/17, оскільки позивачем не доведено, що саме ті Правила та Умови були чинними під час укладення договору, які додаються до позовної заяви.
Крім того, до позовної заяви долучено витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна - 30 днів пільгового періоду», «Універсальна - 55 днів пільгового періоду», «Універсальна - Contract», «Універсальна - Gold» (а.с. 14).
Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов'язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відсутня будь-яка інформація стосовно виду банківських послуг, які були надані відповідачу. Тобто суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.
Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит у розмірі 1700 грн., тоді, як матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення даного кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові.
Крім того, дана анкета не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, в якому зазначено умови обслуговування карток Універсальна, 30 днів пільгового періоду, Універсальна, 55 днів пільгового періоду, Універсальна Contract та Універсальна Gold, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо виду отриманої позичальником кредитної картки, тому суд позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за відсотками та штрафами, тоді як в анкеті-заяві підписаної позичальником відсутня інформація щодо нарахування даної неустойки та відсотків.
Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити, які саме правовідносини виникли між сторонами, розмір процентної ставки користування кредитними коштами та розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов'язань.
Крім цього, судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості, інформація щодо користування коштами обліковується з 30 травня 2018 року, а отже не може підтверджувати факту укладення кредитного договору та наявності кредитних зобов'язань між сторонами, які виникли 19 січня 2012 року. Розрахунок заборгованості не містить відомостей щодо користування кредитними коштами в період з січня 2012 року до травня 2018 року. Також, додані до апеляційної скарги копія виписки по картковому рахунку, довідки та паспорт споживчого кредитування не можуть підтверджувати факт виникнення кредитних відносин між сторонами у січні 2012 року, оскільки містять відомості починаючи з травня 2018 року.
Так, у постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 19 січня 2012 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 19 січня 2012 року, кредитних коштів у розмірі 1700 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому не приймає, як доказ, подані апеляційному суду АТ КБ «ПриватБанк» копію виписки по рахунку позичальника, довідки та копії паспортів про споживче кредитування, оскільки позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаної виписки по рахунку до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Частинами 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов'язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.
У своїй заяві до суду АТ КБ «ПриватБанк» просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 7), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Отже, у ході судового розгляду встановлено, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить даних якою послугою мала намір скористатись позичальник та яку картку просила оформити на своє ім'я, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид картки банком було видано відповідачу відповідно до її заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше). Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписано позичальником.
Враховуючи те, що за матеріалами справи неможливо встановити факт існування кредитних відносин за договором № б/н від 19 січня 2012 року, розмір кредитного ліміту встановленого на картку, суд позбавлений можливості визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості у розмірі 14682,41 грн., колегія суддів не може прийняти до уваги.
Аналогічні висновки при аналогічних обставинах відображені Верховним Судом у постанові від 09 січня 2020 року (справа № 203/4297/18, провадження №61-17755св19) та у постанові від 27 травня 2020 року (справа № 588/453/19, провадження № 61-17129св19).
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньому повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону та зібраним доказам по справі.
За таких обставин, підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це просить позивач, не встановлено.
Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст.89ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 березня 2020 року по цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 вересня2020 року.
Головуючий:
Судді: