Єдиний унікальний номер 933/1088/19
Номер провадження 22-ц/804/2488/20
15 вересня 2020 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Кішкіної І.В.,
суддів Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Ротар Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Бахмуті цивільну справу №933/1088/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2020 року (суддя Левченко А.М., повний текст рішення складений 28 травня 2020 року),
02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є рідним сином відповідача, за рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 28 вересня 2004 року шлюб між його батьками було розірвано, рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 06 липня 2004 року з відповідача на користь ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1\4 частини заробітку щомісячно. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач досяг повноліття та сплата аліментів на його утримання припинилась. Починаючи з 01 вересня 2018 року він навчається в Запорізькому державному медичному університеті на денній формі навчання за держзамовленням за спеціальністю «222- медицина (магістр)». Відповідач працює на ш. «Новодонецька» ТОВ «ДТЕК «Добропіллявугілля» та отримує заробітну плату. Незважаючи на факт сплати відповідачем аліментів, значна частина витрат, пов'язаних з його утриманням та розвитком, покладається на його матір. На даний час наявні витрати, пов'язані з навчанням, і він потребує матеріальної допомоги, оскільки власних доходів не має, стипендію не отримує, відповідач добровільно на його утримання коштів не надає. Просив стягнути з відповідача на його користь аліменти на його утримання у зв'язку з навчанням у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, що становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до закінчення ним навчання або досягнення двадцятитрирічного віку у випадку навчання.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02 грудня 2019 року та до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення ним 23-річного віку. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 768,40 грн. В іншій частині позову відмовлено.
З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач проживає в студентському містечку, потребує постійного підтримуючого лікування, належного харчування, відповідного оздоровлення, відвідує спортивну секцію, курси з вивчення англійської мови, йому необхідно оплачувати гуртожиток, купувати спецодяг та спецлітературу, середній щомісячний розмір витрат для його повноцінного розвитку, навчання, харчування та лікування складає близько 6000 грн. та вказані витрати несе його матір, про що було зазначено в суді першої інстанції, але судом не надано належну оцінку доказам. Судом не досліджено той факт, що земельна ділянка, яка задекларована за іншою особою, фактично є власністю відповідача і з надання якої в оренду відповідач отримує дохід. Відповідачем будь-яких відомостей про стан здоров'я, сімейного і матеріального стану, будь-яких зобов'язань іншого характеру, які не дозволяють йому сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі, не надано, проте суд в рішенні зазначив, що батьки мають нести витрати на його утримання спільно, не врахувавши при цьому те, що його мати хворіє та не має можливості повноцінно пролікуватися, оскільки вимушена працювати, щоб утримувати позивача. Тобто, вважає, що матеріальний стан відповідача дозволяє надавати позивачеві допомогу у вигляді аліментів у розмірі ? частини заробітку.
Відповідачем ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надано.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надав заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та просила її задовольнити.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.13 т.1).
Згідно довідки Запорізького державного медичного університету від 08 листопада 2019 року №2715, позивач ОСОБА_1 є студентом 2-го курсу денної форми навчання за держзамовленням за спеціальністю «222-медицина (магістр)» (а.с.14 т.1).
З договору №156 найму ліжко-місця у гуртожитку №5 кімната № НОМЕР_1 Запорізького державного медичного університету та надання побутових послуг від 26 серпня 2018 року та копії квитанції від 26 серпня 2018 року, договору №739 найму ліжко-місця у гуртожитку №5 кімната № НОМЕР_1 Запорізького державного медичного університету та надання побутових послуг від 04 вересня 2019 року та копії квитанції від 04 вересня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 сплачує кошти за ліжко-місце в гуртожитку №5 (а.с.33-36 т.1).
З наданих копій посадочних документів вбачається, що позивач несе витрати на добирання до місця навчання м.Запоріжжя (а.с.48-53 т.1).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів відповідача ОСОБА_2 в період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року отримував доходи за місцем роботи в ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» у сумі 135055,52 грн. (а.с.208 т.1).
Згідно довідки №16 від 24 лютого 2020 року, виданої Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Донецькій області, про суми нарахованого доходу за період з січня 2019 року по грудень 2019 року третя особа ОСОБА_3 отримувала доходи за місцем роботи в Олександрівському районному суді Донецької області у сумі 170416,84 грн. (а.с.183 т.1).
Згідно інформаційної довідки №204794847 від 19 березня 2020 року інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_2 будь-які відомості стосовно права власності відсутні (а.с.193-194 т.1).
Установивши, що платник аліментів, який працює і має постійний дохід, має матеріальну можливість утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, суд першої інстанції визнав ці обставини достатніми для стягнення з відповідача на утримання сина аліментів у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.
Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Згідно із частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд ураховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що син відповідача ОСОБА_1 продовжує навчатися у Запорізькому державному медичному університеті на денній формі навчання за держзамовленням за спеціальністю «222-медицина (магістр)» та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач ОСОБА_2 , який є працездатною особою, зобов'язаний та має можливість утримувати повнолітнього сина, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості та достатності для правильного вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Разом із тим, аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів саме у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, оскільки, ураховуючи розмір доходів ОСОБА_2 , такий обсяг стягнення аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості та буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Разом із тим, у відповідності до приписів статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з розміром стягнутих аліментів, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Апеляційний суд встановив, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, на законність вказаного судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Установивши, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальний закон пов'язує можливість прийняття рішення щодо зміни оскарженого рішення, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року.
Судді І.В. Кішкіна
О.Д. Канурна
О.В. Халаджи