Єдиний унікальний номер 243/9745/19
Номер провадження 22-ц/804/1632/20
Єдиний унікальний номер 243/9745/19 Головуючий у 1 інстанції Воронков Д.В.
Номер провадження 22-ц/804/1632/20 Доповідач Корчиста О.І.
Іменем України
15 вересня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.
за участю секретаря Гуляєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №243/9745/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 лютого 2020 року,
встановив:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі за текстом АТ «Укрпошта») про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 03 липня 2018 року він працює на посаді начальника центру управління нерухомими майном та інфраструктурою (далі ЦУНМІ) філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта».
07 червня 2019 року він звернувся до керівництва АТ «Укрпошта» із заявою про розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням законодавства про працю.
27 червня 2019 року позивач отримав від підприємства відмову у розірванні трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.
Вважає вказану відмову незаконною, оскільки для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України значення має лише сам факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника на розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність. Також вважає, що викладена у вказаній відмові позиція керівництва щодо відсутності підстав для розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України порушує порядок розгляду індивідуальних спорів, передбачений ст. 226 КЗпП України. Відмова відповідача розірвати трудовий договорі є порушенням ст. 43 Конституції України та є примусом до праці.
Також зазначав, що до написання вищевказаних заяв його спонукали наступні факти порушення чинного законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.
Так, в період перебування його на лікарняному директором філії було прийнято на посаду начальника господарчої дільниці - зав. господарством ОСОБА_2 , якого, в порушення вимог ст. 29 КЗпП України та п.2.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, було допущено до роботи без узгодження з ним (позивачем), як безпосереднім керівником, міста роботи, прав та обов'язків працівника. Також ОСОБА_2 не був ознайомлений з вимогами охорони праці, функціональними обов'язками та ін. За розпорядженням директора Філії Пушкіна О.О. ОСОБА_2 виконував роботу, яка не входить до функціональних обов'язків останнього, що є порушення ст. 31 КЗпП України та п.5.1.2 Правил Внутрішнього трудового розпорядку. На його неодноразові вимоги прибути до міста роботи, ОСОБА_2 відмовлявся, посилаючись на усне розпорядження директора Філії ОСОБА_3 .
Працівники ЦУНМІ ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за особистою вказівкою директора філії виконували ремонтні роботи, які не були заплановані та не входили до функцій останніх, а належали до обсягу робіт Підрядника - ТОВ «Крамбуденерго» згідно тендерних торгів. В ході дослідження доступної тендерної документації ним (позивачем) було встановлено факти порушення умов тендеру, у зв'язку із чим він надіслав повідомлення на адресу Уповноваженого з питань реалізації Антикорупційної програми АТ «Укрпошта». Не зважаючи на факти порушення вимог закону, в Акті службового розслідування, затвердженого генеральним директором АТ «Укрпошта» ОСОБА_6 24 червня 2019 року, зазначено: «викладена в повідомленні інформація не підтвердилась, ознак корупційних та правопорушень, пов'язаних з корупцією не встановлено».
Також позивач зазначив, що через викладені обставини директор філії ОСОБА_3 став чинити психологічний тиск на нього, організував написання підлеглими численних доповідних записок зі скаргами, неодноразово вимагав написати заяву про звільнення. За усними розпорядженнями ОСОБА_3 на підприємстві складалися безпідставні акти про відсутність його (позивача) на робочому місті, через що він вимушений був надавати письмові пояснення керівництву підприємства. На колективне звернення працівників ЦУНМІ у його (позивача) відношенні, написання якого було організовано ОСОБА_3 , останній двічі видавав накази про проведення службового розслідування. Вказані накази видавалися з порушенням вимог розділу X Антикорупційної програми та п.3.3 Положення про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в ПАТ «Укрпошта». Перший наказ було скасовано, а за результатами перевірки, проведеної по другому наказу, він (позивач) ознайомлений не був.
Директор філії неодноразово відмовляв йому у доступі до документів, необхідних для виконання трудових обов'язків, що є порушенням вимог п.4.6.4 «Положення про ЦУНМІ» та ст. 131 КЗпП України.
В порушення норм ст. 40, 42 КЗпП України та нормативних документів АТ «Укрпошта» директором Філії приймались кадрові рішення стосовно співробітників ЦУНМІ, що суттєво позначилось на показниках роботи підрозділу та його (позивача) рейтингу, як керівника. В порушенням вимог ст. 40 КЗпП України, без погодження з ним, були звільнені начальник інженерно-технічного відділу ЦУНМІ ОСОБА_7 , начальник Навчально-курсового центру ОСОБА_8 та заступник директора Філії ОСОБА_9 . Звільненим робітникам не буди запропоновані вакантні посади. Також, у порушення вимог посадової інструкції директором філії ОСОБА_3 вирішувалися питання про прийом на роботу працівників, без погодження з ним, як безпосереднього керівника, кандидатур. Це призвело до прийому на роботу осіб з низькою професійною підготовкою та знизило трудову дисципліну у колективі, підлеглі відмовлялися виконувати його (позивача) розпорядження, скаржилися на його дії до керівництва філії.
Також вказував, що в порушення вимог п.4.6.1 Положення про ОСОБА_10 , він позбавлений права бути присутнім на щотижневих оперативних нарадах керівного складу дирекції. Замість нього на вказані наради запрошуються його підлеглі.
Несприятлива атмосфера в колективі, створена в результаті протиправних дій з боку відповідача, призвела до того, що в результаті дії психоневрологічних факторів у позивача виникли фізичні та психологічні проблеми: різко погіршилось здоров'я, значно підвищився кров'яний тиск та з'явились періодичні сильні болі в шийному відділі та поперековій області хребта, через що він був змушений пройти курс лікування. Неправомірними діями Відповідача йому було завдано моральну шкоду, через яку він зазнав фізичного болю, було порушено нормальний спосіб його життя, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, оскільки він був змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя та для проходження лікування у закладах охорони здоров'я. Моральну шкоду він оцінює у 171 000 гривень.
Просив розірвати трудовий договір, укладений між ним та АТ «Укрпошта», зобов'язати відповідача видати належно оформлену тружову книжку та провести остаточний розрахунок при звільненні, а також стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 171 000 гривента та судові витрати в розмірі 8768, 40 гривень.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не наведено норм чинного законодавства, або наявних в матеріалах справи доказів, які б підтвердили законність та обґрунтованість, зазначеної в рішенні позиції суду.
Також судом першої інстанції не враховано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у справах (№6-45935св19, №6-10082св13 №6-25976ск15, (№761/23311/17, №442/9258/14-ц) та у листі головного управління Держпраці Донецької області №04.4-11-8/9741/19 від 23 грудня 2019 року.
Крім цього, судом першої інстанції не враховано лист Міністерства соціальної політики України від 29 серпня 2012 №311/13/116-12, в якому зазначено, що у випадку звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, закон зобов'язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, про якій він просить. Таке звільнення вважається «за власним бажанням з поважних причин».
Крім цього, Колективним договором «Укрпошта», Правилами внутрішнього трудового розпорядку п.3.3 визначено, що «У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, передбачених законодавством, керівник повинен розірвати трудовий договір у строки, в які просить працівник».
Діючи в межах правового поля, роботодавець повинен звільнити працівника згідно частиною 3 статті 38 КЗпП України за його заявою датою, зазначеною в заяві. Тільки після цього, у роботодавця виникає право звернутися до суду про зміну правової підстави розірвання трудового договору.
Заява від 23 травня 2019 року в електронній формі (у сканованій формі) направлена до АТ «Укрпошта» 23 травня 2019 року відповідно до вимог п.3.1 Інструкції «Каналами електрозв'язку доставляються: документи в електронній формі без електронного цифрового підпису (у сканованій формі)». Датою звільнення в заяві зазначено 24 травня 2019 року.
Згідно п.п. 5.1 Інструкції реєстрація документів-це фіксування облікових даних про документ, що фіксує факт його створення, відправлення або одержання шляхом внесення у автоматизовану систему. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передавання чи створення.
Згідно п.п. 4.2 Інструкції, документи адресовані керівнику УДППЗ «Укрпошта», підлягають попередньому розгляду у відділі по роботі з документами та контролю незалежно від способу їх доставки, передавання чи створення. Метою попереднього розгляду документів є розподілення їх на такі, що потребують обов'язкового розгляду генеральним директором, його заступниками, директорами за напрямками і такі, що передаються безпосередньо структурним підрозділам. Без попереднього розгляду передаються на виконання тільки листи, адресовані безпосередньо конкретним структурним підрозділам або посадовим особам цих підрозділів. Ці листи підлягають реєстрації у відділі роботи з документами.
Висновки суду першої інстанції про те. що «вказаний пункт інструкції вказує на «попередній», а не «остаточний розгляд документів» безпідставні, так як попередньому розгляду підлягають всі документи, незалежно від способу їх доставки, передавання чи створення. Термін «остаточний розгляд документів» не передбачений Інструкцією.
Згідно роз'ясненню Держпраці звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України є звільнення за власним бажанням з поважних причин. В цьому випадку працівник не зобов'язаний повідомляти адміністрацію про звільнення за 2 тижні. Він має право звільнитися навіть у день подання відповідної заяви за частиною 3 статті 38 КЗпП України зобов'язує власника звільнити працівника, що має поважні для цього причини, у строку, про який той просить.
Чинним законодавством України, в тому числі частина 3 статті 38 КЗпП України не встановлює для працівника обов'язок надання роботодавцю доказів або підтверджуючих документів для визначення поважності причин звільнення.
В рішенні суду відсутнє посилання на нормативний документ, який надає право роботодавцю відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням у разі не визначення причин звільнення.
Судом не досліджено та не надано оцінки доказам, наданим відповідачу з заявою 23 травня 2019 року.
Зазначені факти порушень законодавства про працю та умов колективного договору підтверджені доказами, які є в матеріалах справи та не спростовані відповідачем.
Більш того відповідачем надані суду в якості доказів матеріали, які підтверджують факти виконання робіт, не передбачених трудовим договором, що є порушенням вимог статті 31 КЗпП України. Суд безпідставно вважає законним виконання робіт, не передбачених трудовим договором, за письмовою згодою працівників, так як статтею 31 КЗпП України так можливість не передбачена.
Суд безпідставно вважає, що виконання робіт, не передбачених трудовим договором, жодним чином не спонукало позивача до розірвання трудового договору.
До виконання робіт, не передбачених трудовим договором були залучені працівники структурного підрозділу (ЦУНМІ), керівником якого був позивач. Згідно п.4.4 та п.4.7 Положення про ЦУНМІ керівник підрозділу зобов'язаний забезпечувати: своєчасне та якісне виконання завдань та функцій, визначених цим Положенням.
На керівника підрозділу покладається відповідальність за невиконання або неналежне виконання підрозділу покладається відповідальність за не виконання або неналежне виконання завдань та обов'язків визначених цим Положенням, відповідно до законодавства України.
Залучення працівників підрозділу до виконання робіт не передбачених функціональними обов'язками створює умови невиконання або неналежного виконання завдань та обов'язків визначених Положенням, за що позивач несе персональну відповідальність як керівник. Зазначена ситуація створює для керівника підрозділу загрозу негативних заходів впливу - звинувачення у невиконанні функціональних обов'язків та притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Факти неодноразових спроб відповідача звинуватити позивача в невиконанні функціональних обов'язків підтверджується матеріалами справи.
Виконання працівниками підрозділу в робочий час ремонтних робіт, виконання яких згідно договору підряду є обов'язком підрядника, є грубим порушенням антикорупційного законодавства та створює для керівника підрозділу загрозу негативних наслідків (притягнення до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності).
Такожд вказує, що відповідач надав в якості доказів тільки витяг з Акту службового розслідування, а не сам Акт та відмовився надати матеріали розслідування.
Службове розслідування проведено в порушення вимог статті 53.2 Закону «Про запобігання корупції», в якій зазначено «проведення внутрішньої (службової) перевірки або розслідування не може бути доручене особі, якої або близьких осіб якої стосується повідомлена інформація». Не зважаючи на те, що директора Філії безпосередньо стосується повідомлена інформація, саме йому було доручено провести розслідування. Розпорядженням від 27 травня 2019 року №155 директора Донецької області АТ «Укрпошта» була створена комісія та проведено службове розслідування.
Відповідачем не спростовані надані позивачем детальні пояснення та розрахунок компенсації щодо завдання відповідачем моральної шкоди.
Від відповідача АТ «Укрпошта» до Донецького апеляційного суду надійшов відзив, в якому просить рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 лютого 2020 року залишити без змін, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 без задоволення.
В обґрунтування відзиву зазначає, що посилання позивача на порушення трудового законодавства відносно інших осіб власником не допущено, ці особи не уповноважували позивача бути їх представниками, а також це не є предметом даного спору.
Також вказує, що доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Право власника на відмову працівнику у звільненні за власним бажанням за ч. 3 статті 38 КЗпП України закріплено та витікає із умови, яка визначена з цієї статті, а саме якщо власник не виконує законодавство про працю. У даному випадку порушень законодавства про працю з боку власника не було. Інших заяв про звільнення від позивача не надходило, відповідно не відбулося і звільнення за відсутністю правових підстав для цього.
Крім цього вказує, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.
До Донецького апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З приводу заявленого клопотання колегія суддів прийшла до висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.
Апеляційний суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20 травня 2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 №343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією. Зокрема, дозволено з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.
Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.
В той же час, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Цивільного процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на наведене, враховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та можливість розгляду за відсутності сторін.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом №1028/к від 19 червня 2018 року ОСОБА_1 з 03 липня 2018 року прийнятий на роботу на посаду начальника ЦУНМІ філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта».
Також судом встановлено, що 23 травня 2019 року ОСОБА_1 на адресу електронної пошти на ім'я генерального директора АТ «Укрпошта» направив заяву про звільнення з роботи з 24 травня 2019 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням директором філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» чинного законодавства про працю, нормативних документів АТ «Укрпошта», умов колективного та трудового договору».
Листом в.о. генерального директора АТ «Укрпошта» Перцовського О.С. від 28 травня 2019 року за № 7232-756 ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість припинення трудових відносин з останнім з 24 травня 2019 року у зв'язку із тим, що дата звільнення передує даті надходження заяви до Товариства, яке відбулося 27 травня 2019 року. Також вказано на відсутність доказів на підтвердження факту порушення трудового законодавства з боку директора філії та роз'яснено право розірвання трудового договору за ч.1 ст. 38 КЗпП України.
07 червня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся на ім'я генерального директора АТ «Укрпошта» з заявою про звільнення з роботи з 18 червня 2019 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням директором філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» чинного законодавства про працю, нормативних документів АТ «Укрпошта», умов колективного та трудового договору».
Листом № 7232-379 від 20 червня 2019 року за підписом генерального директора АТ «Укрпошта» Смілянського І.Ю. було повідомлено ОСОБА_1 про відмову в розірванні трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із тим, що за результатами проведеної перевірки, фактів порушення директором філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» чинного законодавства про працю, нормативних документів АТ «Укрпошта», умов колективного та трудового договору, не встановлено. Роз'яснено ОСОБА_1 його право припинити трудові правовідносини на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
Судом встановлено відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не знайшло своє підтвердження порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало б працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання трудового договору із позивачем за частиною 3 статті 38 КЗпП України.
Такі висновки суду відповідають вимогам матеріального закону та встановленим обставинам справи.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до статті 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Відповідно до частин 1 та 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.
Згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.
За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_11 , на підтвердження наявності підстав для звільнення в порядку ч.3 ст. 38 КЗпП України, подав наступні письмові докази:
- доповідну ОСОБА_2 від 22 квітня 2019 року, яка містить особисту згоду ОСОБА_2 на виконання ремонтних робіт. ( т.1 а.с. 167)
- доповідну від 12 березня 2019 року, з якою вбачається, що роботи з поточного ремонту Цеху ОП м. Краматорська виконувалися після завершення капітального ремонту силами працівників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за письмовою згодою останніх. ( т.1 а.с. 175)
- наказ №1398/к від 18 квітня 2019 року про прийняття ОСОБА_2 на посаду завідуючого господарством (т.1 а.с. 127),
- контрольний лист проходження ОСОБА_2 навчання безпечним методам праці (т.1 а.с. 129),
- копії журналів реєстрації вступного інструктажу (т.1 а.с. 130-138), з яких вбачається факт ознайомлення ОСОБА_2 з правилами внутрішнього трудового розпорядку, Колективного Договору та Антикорупційною програмою.
Також до суду позивачем були надані:
- службові записки ОСОБА_1 від 22 травня 2019 року, від 29 травня 2019 року, 03 червня 2019 року, що подані на ім'я Директора філії ОСОБА_3 , в яких ОСОБА_1 зазначає про порушення ОСОБА_2 трудової дисципліни та вимог трудового законодавства (т.1 а.с. 26, 27,28)
- лист ОСОБА_1 на адресу генерального директора АТ « Укрпошта» від 22 липня 2019 року, який по суті, є незгодою щодо відмови у задоволенні заяв про розірвання трудового договору (а.с .30-32),
- лист ОСОБА_1 від 23 травня 2019 року, яким останній повідомив генерального директора АТ «Укрпошта» ОСОБА_6 про виникнення розбіжностей між ним ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 стосовно міста та умов зберігання, перевезення та використання піщано-сольового суміщу; про наслідки вказаного конфлікту, які, на думку ОСОБА_1 виразилися у упередженому відношенні, спонуканні до звільнення психологічному тиску; про порушення ОСОБА_3 трудового законодавства (т.1 а.с. 23-37)
- доповідну записку начальника інженерно технічного відділу ОСОБА_7 , якою останній повідомив ОСОБА_1 про обставини отримання підприємством піщано-сольового суміщу за особистим розпорядженням директора філії, умови його зберігання та неможливість використання через територіальну віддаленість (т.1 а.с. 38 ).
- карту планування та оцінки цілей, оцінка КПІ 48 -51,
- доповідну записки ОСОБА_2 від 19 червня 2019 року (т.1 а.с. 52)
- копії журналу про відсутність працівників на робочому місті (т.1 а.с. 38-43)
- лист за підписом ОСОБА_3 від 02 серпня 2019 року про відмову у задоволенні запита ОСОБА_1 від 24 липня 2019 року (т.1 а.с. 55)
- службову записку ОСОБА_1 від 24 липня 2019 року з приводу надання інформації стосовно договору № 12/684 (т.1 а.с. 57)
- відповідь за підписом ОСОБА_3 від 02 серпня 2019 року про відмову у задоволенні запита ОСОБА_1 від 24 липня 2019 року (т.1 а.с. 58)
- наказ Директора філії Пушкіна О.О. від 25 травня 2019 року про створення комісії по проведенню службового розслідування колективного звершення працівників структурних підрозділів ЦУНМІ (т.1 а.с. 60)
- наказ Директора філії Пушкіна О.О. від 29 вересня 2019 року про скасування Наказу від 25 травня 2019 року (т.1 а.с. 61)
- наказ Директора філії Пушкіна О.О. від 29 травня 2019 року про створення комісії по проведенню службового розслідування колективного звершення працівників структурних підрозділів ЦУНМІ (т.1 а.с. 63)
Згідно витягу з контракту від 22 березня 2017 року, укладеного між керівником ПАТ «Укрпошта» та директором філіалу Донецька Дирекція ПАТ «Укрпошта», директор філії має право у межах своєї компетенції видавати накази та розпорядження, давати доручення, які обов'язкові для всіх працівників філії. (т.1 а.с. 140)
Згідно п.1.3 Положення про господарчу діяльність Центру управління нерухомим майном та інфраструктури Донецької дирекції АТ «Укрпошта», передбачено, що Підрозділ адміністративної підпорядковується Директору філії.
Пунктом 4.4.3 вказаного Положення передбачено, що керівник підрозділу зобов'язаний виконувати доручення оперативного керівника та Директора філії. (т.1 а.с. 141-144)
Згідно витягу з посадової інструкції Директора філії Донецька дирекція ПАТ «Укрпошта» вбачається, що директор філії самостійно вирішує питання діяльності Дирекції; приймає та звільняє з роботи працівників Дирекції, застосовує до них заходи заохочення, матеріального і дисциплінарного стягнення; вирішує питання в межах повноважень, доручає виконання окремих організаційно-розпорядчих функцій іншим посадовим особам. ( т.1 а.с. 145)
Згідно п. 1.3.1. Положення про ЦУНМІ підрозділ адміністративно підпорядковується директору філії (т.1 а.с. 148-155)
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не можна вважати порушенням трудових прав ОСОБА_1 факти відмови підлеглих виконувати розпорядження останнього, якщо вони (вимоги) суперечили розпорядженням, які отримували працівники безпосередньо від директора Філії ОСОБА_3 .
Згідно п.1.3 Положення про господарчу діяльність Центру управління нерухомим майном та інфраструктури Донецької дирекції АТ «Укрпошта», передбачено, що Підрозділ адміністративної підпорядковується Директору філії.
Пунктом 4.4.3 вказаного Положення передбачено, що керівник підрозділу зобов'язаний виконувати доручення оперативного керівника та Директора філії. (т.1 а.с. 141-144)
Згідно витягу з посадової інструкції Директора філії Донецька дирекція ПАТ «Укрпошта» вбачається, що директор філії самостійно вирішує питання діяльності Дирекції; приймає та звільняє з роботи працівників Дирекції, застосовує до них заходи заохочення, матеріального і дисциплінарного стягнення; вирішує питання в межах повноважень, доручає виконання окремих організаційно-розпорядчих функцій іншим посадовим особам ( т.1 а.с. 145)
Згідно п. 1.3.1. Положення про ЦУНМІ підрозділ адміністративно підпорядковується директору філії (т.1 а.с. 148-155)
Таким чином, наведеними письмовими доказами не підтверджується наявність порушень з боку роботодавця, які були б підставою для звільнення позивача в порядку ч.3 ст.38 КЗпП України, а ініціювання роботодавцем перевірки щодо позивача шляхом проведення службового розслідування колективного звернення не свідчить про порушення законодавства про працю.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, надання невірної оцінки письмовим доказам а також не надання відповідної оцінки доказам не знайшло своє підтвердження.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду України, зокрема у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12 та постанові від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13, у постановах Верховного Суду у справах (№6-10082св13 №6-25976ск15, (№442/9258/14-ц) є необгрунтованими, оскільки стосуються інших обставин справи.
Позивач також посилається на лист головного управління Держпраці Донецької області №04.4-11-8/9741/19 від 23 грудня 2019 року. Проте в даному листі зазначено, що в разі якщо працівником причини звільнення-порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3. статті 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину 1 статті 38 КЗпП України.
Також позивач посилається на лист Міністерства соціальної політики України від 29 серпня 2012 №311/13/116-12, та зазначає, що у випадку звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, закон зобов'язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, про якій він просить. Проте в даному листі зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП України є звільненням за власним бажанням. Якщо трудовий договір укладений на невизначений строк, працівник має право у будь-який час розірвати його, письмово попередивши роботодавця про звільнення за два тижні. Таке звільнення вважається «за власним бажанням без поважних причин». У цілому ряді випадків закон зобов'язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, про який він просить, тобто мова йде про скорочення двотижневого строку. Таке звільнення вважається "за власним бажанням з поважних причин». Поважними причинами можуть бути: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію, у т. ч. у зв'язку з інвалідністю; прийняття на роботу за конкурсом, а також інші поважні причини. До трудової книжки працівника роботодавцем вноситься запис: «Звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України». У разі звільнення за власним бажанням з поважної причини робиться, наприклад, такий запис: «Звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за інвалідністю, ст. 38 КЗпП України».
Доводи апеляційної скарги, про те, що жодних вимог, що порушення роботодавцем законодавства про працю мають бути саме стосовно працівника в статті 38 КЗпП України не зазначено, такі критерії цією нормою не передбачені, є необгрунтовані.
В постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 761/23311/17 (провадження № 61-45935св19), на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, зазначено, що порушення трудових прав інших працівників не можуть бути підставою для розірвання між сторонами трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги, що відповідачем надані суду в якості доказів матеріали, які підтверджують факти виконання робіт, не передбачених трудовим договором, що є порушенням вимог статті 31 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки порушення трудових прав позивача у майбутньому через ймовірне порушення антикорупційного законодавства, не свідчить про наявність підстав для розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано належну оцінку доказам, в яких зазначені факти порушення трудового законодавства, не знайшли свого підтвердження, оскільки законність зазначених доказів у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не оскаржував.
За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20).
В п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснюється, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).
Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Стаття 38 КЗпП України передбачає, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
Обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору є необґрунтованими, оскільки для розірвання трудового договору з указаних підстав факт порушення роботодавцем законодавства про працю має значення. При цьому позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а судом не встановлено факт порушення відповідачем законодавства про працю.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду щодо їх оцінки, адже, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Таким чином суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню у даному випадку, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення норм трудового законодавства відповідачем.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумцій щодо фактів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.І. Корчиста
Судді: О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська