Справа № 683/552/18
2/683/22/2020
14 квітня 2020 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого - судді Цішковського В.А.
з участю секретаря Крупської В.В.
представника позивача - адвоката Кашина В.А.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинів цивільну справу №683/552/18, 2/683/22/2020 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 6000 доларів США, що еквівалентно 161 640 грн. боргу за договором позики від 28 серпня 2016 року.
В обґрунтування заявленого позову вказує, що 28 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір позики, відповідно до якого він позичив відповідачу на особисті потреби 5000 доларів США, які останній мав повернути 28 грудня 2016 року. У зазначений строк відповідач гроші не повернув й у добровільному порядку повертати не збирається, а тому просить стягнути з нього на свою користь основну суму боргу в розмірі 6000 доларів США, що станом на 01.03.2018 року за курсом НБУ еквівалентно 161 640 грн.
Крім того, на підставі ст.625 ЦК України просить також стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов'язання 3% річних за період з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року в сумі 5 673 грн., а також інфляційні втрати за цей же період в сумі 24 665 грн. 53 коп., а також на підставі ч.1 ст.549 ЦК України - пеню за несвоєчасне повернення боргу, яку нарахував за період з 29 грудня 2016 року по 01 березня 2018 року в сумі 51 100 грн. 38 коп.
В судовому засідання представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Кашин В.А. підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просить позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнав частково.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали в письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 5000 доларів США. За умовами договору ОСОБА_1 мав повернути суму позики в строк до 28 грудня 2016 року включно. Однак, борг відповідачем досі не повернуто, що визнав в судовому засіданні сам ОСОБА_1 , а також це підтверджується оригіналом договору позики від 28 серпня 2016 року, який зберігався у позивача та наданий суду.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст.1047 ЦК України).
В силу ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Із норм ст.1051 ЦК України слідує, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до ч.1, ч.5 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту договору позики від 28 серпня 2016 року, факт підписання якого відповідачем визнається, вбачається, що ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000 доларів США, а останній у своїй письмовій заяві, зазначеній у договорі, підтвердив фактичне одержання 28 серпня 2016 року цих коштів.
Отже, між сторонами виникли позикові правовідносини, в яких ОСОБА_1 мав повернути ОСОБА_2 позичені кошти в строк до 28 грудня 2016 року включно. Оригінал договору знаходиться у ОСОБА_2 , що свідчить про неповернення відповідачем позики.
Досліджені судом докази, вказують на те, що ОСОБА_1 не виконав свій обов'язок з повернення ОСОБА_2 суми позики, а тому з нього на користь позивача підлягають стягненню неповернуті грошові кошти в сумі 5000 доларів США.
Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Кінцевий строк виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики визначено сторонами 28 грудня 2016 року. У зазначений строк забов'язання відповідачем не виконано, кошти в сумі 5000 доларів США. не повернуто, отже з 29 грудня 2016 року слід рахувати прострочення виконання зобов'язання. Станом на 01 березня 2018 року зобов'язання виконано не було. Отже, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних від простроченої суми за період з 28 грудня 2016 року по 01 березня 2018 року, що становить 427 днів, складає 5178,76 грн. (161640 грн. х 3 х 427 днів : 365 днів : 100).
Крім того, просить стягнути за період з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні втрати.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Відповідно до Постанова від 16.01.2019 року № 373/2054/16-ц Верховний Суд. Велика Палата, зроблено висновок, що якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов'язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті.
Подібний висновок зроблено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі N 308/3824/16-ц, де вказано, що, незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.
А тому в цій частині позовних вимог позивачу щодо інфляційних нарахувань слід відмовити, оскільки стягнення проводяться в іноземній валюті.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 просить також стягнути з ОСОБА_1 на підставі ч.1 ст.549 ЦК України пеню за несвоєчасне повернення боргу за період з 29 грудня 2016 року по 01 березня 2018 року в сумі 51 100 грн. 38 коп., яку розрахував, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за 427 днів прострочення.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У договорі позики від 28 серпня 2016 року сторони не передбачили право на отримання позикодавцем неустойки за порушення виконання зобов'язання боржником, а тому у суду відсутні правові підстави для стягнення нарахованої позивачем пені в розмірі 51 100 грн. 38 коп.
Оскільки при подачі позову, ОСОБА_2 , як інвалід ІІ групи, звільнявся від сплати судового збору, тому судовий збір в сумі 1762 грн. слід стягнути з відповідача на корить держави.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 28 серпня 2016 року в розмірі 5000 доларів США, 3% річних за період з 29 серпня 2016 року по 01 березня 2018 року в сумі 178,76 доларів США, а всього 5178,76 доларів США.
В решті позовних вимог відмовити
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1762 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 24 квітня 2020 року.
Суддя