Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 686/19347/18
провадження № 61-12104св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та її поділ,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 25 травня 2013 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .
У них є малолітній син ОСОБА_3 .
18 вересня 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрстандарт» (далі - ТОВ «ФК «Укрстандарт») було укладено договір № 6/73 про участь у фонді фінансування будівництва виду А, згідно з умовами якого він протягом вересня 2015 року - січня 2016 року вніс 503 424 грн на фінансування будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . На оплату вартості зазначеної квартири ним витрачено особисті кошти, які він виручив від продажу набутої до шлюбу однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , у тому ж житловому масиві, та одержав від своєї матері ОСОБА_4 за договором позики.
Однак ОСОБА_2 не визнає його права власності на житло.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати на ним право особистої приватної власності на зазначену квартиру.
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним зустрічним позовом, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, оскільки вона з 2001 року перебувала у трудових відносинах, мала самостійний дохід, який на період придбання житла становив 91 475,01 грн, тоді як ОСОБА_1 постійно не працював та отримував мінливий дохід.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 та здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши їй у власність частини спірної квартири та припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року первісну позовну заяву залишено без задоволення.
Зустрічну позовну заяву задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Здійснено поділ спільного майна подружжя, виділено у власність ОСОБА_2 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 та припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за особисті грошові кошти, що також підтверджується показаннями свідка.
Також поза увагою судів залишився той факт, що за період з вересня 2015 року до лютого 2017 року він отримав у особисту власність від ОСОБА_4 за договорами позики, оформленими розписками, грошові кошти на загальну суму 493 000 грн, які були витрачені на придбання спірної квартири.
Факт отримання грошових коштів в особисту власність підтверджується судовим рішенням від 05 липня 2018 року, яке має преюдиційне значення.
Наявні у матеріалах справи свідчать про відсутність у ОСОБА_2 грошових коштів, за які можна було б придбати спірну квартиру.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
09 грудня 2019 року справа № 686/19347/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 25 травня 2013 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням суду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
З осені 2018 року сторони припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства.
18 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Укрстандарт» та ОСОБА_1 було укладено договір № 6/73 про участь у фонді фінансування будівництва виду А, за умовами якого протягом вересня 2015 року - січня 2016 року останній вніс 503 424 грн на фінансування будівництва трикімнатної квартири. Після завершення будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Укрстандарт» передало ОСОБА_1 квартиру у власність.
Перший внесок за даним договором було вчинено 25 вересня 2015 року в сумі 100 000 грн та 30 вересня 2015 року в сумі 51 027 грн, що підтверджується квитанціями, які знаходяться в матеріалах справи.
Другий внесок було вчинено 07 грудня 2015 року в сумі 115 200 грн, третій - 18 січня 2016 року в сумі 115 200 грн, а четвертий - 20 січня 2016 року в сумі 121 996,80 грн, що підтверджується квитанціями.
02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу продав однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Грузевицькою сільською радою 28 січня 2011 року, за 190 890 грн.
У період з 29 вересня 2015 року до 16 лютого 2017 року ОСОБА_1 позичив у своєї матері ОСОБА_4 493 000 грн.
ОСОБА_1 не виконав зобов'язання з повернення позики, внаслідок чого ці кошти стягнуті з нього за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року.
Місцевим судом також встановлено, що ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_5 на підставі розписок грошові кошти, а саме: 29 вересня 2015 року - 51 000 грн; 06 грудня 2015 року - 115 000 грн; 17 січня 2016 року - 115 000 грн; 19 січня 2016 року - 120 000 грн, всього - 401 000 грн з цільовим призначенням їх на внески в об'єкт будівництва спірної квартири.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення містить і в статті 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Згідно з правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Установивши, що спірна квартира придбана сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а договір про участь у фонді фінансування будівництва було укладено ОСОБА_1 в інтересах сім'ї, суди попередніх інстанцій належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, взаємовідносини сторін договору, принцип справедливості рішення суду, дійшли обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , незалежно від того, що воно було оформлене на ім'я ОСОБА_1 .
Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт отримання грошових коштів в особисту власність підтверджується судовим рішенням від 05 липня 2018 року, яке має преюдиційне значення, не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним судовим рішенням лише встановлено факт одержання позики та невиконання умов договорів позики, оформлених розписками, у строки, встановлені договорами.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська