Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 524/9286/15-ц
провадження № 61-20322св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛідерАвто»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 червня 2019 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Одринської Т. В., Пікуль В. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛідерАвто» про визнання правочину недійсним, про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 25 липня 2009 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 15 січня 2015 року розірвано рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука.
За час спільного проживання ними було придбано спірний автомобіль марки Mitsubishi Outlander 3,0, 2008 року випуску, державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , на підставі довідки рахунку ВІА 343471, та 10 травня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_2
19 липня 2014 року була проведена пряма перереєстрація, і без зняття з обліку зазначений транспортний засіб на підставі довідки-рахунку ВІ 558614, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛідерАвто» зареєстровано за сестрою відповідача ОСОБА_1 . У вказаній довідці зазначено, що автомобіль продано на підставі договору від 19 липня 2014 року № 875, номер реєстрації - 6101.
ОСОБА_2 дізнавшись про її наміри розірвати шлюб, без згоди переоформив автомобіль на ім'я своєї сестри ОСОБА_1 , хоча до часу звернення до суду автомобіль фактично перебуває в його володінні та користуванні.
Вона не давала згоди ні в усній, ні у письмовій формі на відчуження автомобіля, тому укладений відповідачем договір не відповідає вимогам закону, оскільки було відчужено спільне майно подружжя без згоди одного з подружжя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Mitsubishi Outlander 3,0, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; визнати зазначений автомобіль спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; поділити автомобіль шляхом його виділу ОСОБА_2 , стягнувши з нього на її користь компенсацію за половину вартості автомобіля в сумі 134 350 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 лютого 2020 року про виправлення описки, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Mitsubishi Outlander 3.0, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , про визнання автомобіля спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про поділ автомобіля шляхом виділу його в натурі ОСОБА_2 та про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 компенсації за половину вартості автомобіля в сумі 134 350 грн задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Mitsubishi Outlander 3,0, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , укладений 19 липня 2014 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 , згідно з яким на підставі довідки-рахунку серії ВІА № 558614 відбулась перереєстрація автомобіля на ім'я ОСОБА_1 .
Визнано автомобіль Mitsubishi Outlander 3.0, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ автомобіля та стягнення на її користь компенсації за половину вартості спірного автомобіля залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що спірний автомобіль придбано сторонами під час перебування у шлюбі, тобто він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільної сумісної власності не спростована. Транспортний засіб є цінною річчю, тому його продаж повинен був вчинятися за письмової згоди другого з подружжя. Ні позивач як заінтересована особа, ні сторони оспорюваного правочину не заявили про застосування наслідків його недійсності. ОСОБА_2 на час розгляду справи користується спірним автомобілем, тому підстав для застосування реституції з власної ініціативи суд не вбачає.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги про поділ автомобіля та стягнення на користь позивача компенсації за половину вартості спірного автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала суду доказів, які б належно підтверджували вартість автомобіля, а відповідачі не погодилися із запропонованою оцінкою автомобіля.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 червня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив частково скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у визнанні недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля та у визнанні цього автомобіля спільним сумісним майном колишнього подружжя. В частині залишення без задоволення позовної вимоги про поділ автомобіля та стягнення на користь позивача компенсації за половину його вартості залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що позивачем не надано жодних доказів того, чи мала вона самостійний заробіток та/або докази на підтвердження наявності поважних причин відсутності самостійного заробітку. Суди попередніх інстанцій не встановили обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, та не застосували норму права, яка підлягала застосуванню.
Згідно з правовими позиціями, Верховний Суд України тягар доказування переклав із особи, яка заявила про те, що майно не належить до спільної сумісної власності, на другу особу, яка про таку обставину нічого не заявляла та стояла на тому, що майно придбано у шлюбі є спільною сумісною власністю незалежно від спільної участі в матеріальній стороні придбання певного майна.
Також, позивачем не надано доказів того, що в період шлюбу подружжя заробило та мало гроші на спірне майно. Спірний автомобіль хоч і був придбаний у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте за кошти позичені у третіх осіб, тому не може бути спільною сумісною власністю подружжя.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині залишення без задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про поділ автомобіля та стягнення на її користь компенсації за половину вартості спірного автомобіля не оскаржуються, тому не переглядаються Верховним Судом.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Автозаводського районного суду міста Кременчука.
03 грудня 2019 року справа № 524/9286/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 25 липня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_6 .
08 травня 2014 року подружжя придбало автомобіль марки Mitsubishi Outlander 3,0, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою-рахунком серії ВІА №3471 Лубенської філії Товариства «ТОРГ ТРАНС».
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 стверджувала про те, що спірний автомобіль було придбано за спільні кошти подружжя.
Відповідач ОСОБА_2 заперечуючи проти заявлених позовних вимог посилався на те, що спільних коштів на придбання автомобіля подружжя не мало. Для його придбання він позичив 16 000 доларів США.
19 липня 2014 року ОСОБА_2 продав спірний автомобіль своїй сестрі ОСОБА_3 за 146 762, 64 грн, що підтверджується довідкою-рахунком серії ВІА №558614, виданою ТОВ «ЛідерАвто».
30 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, встановлення місця проживання дитини, стягнення аліментів та поділ майна, а саме автомобіля марки Mitsubishi Outlander 3,0, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , в якому посилалася на те, що вже майже як місяць сім'я повністю розпалась. Чоловік не бере участі у веденні спільного господарства, не вносить вклад до сімейного бюджету. Ми проживаємо хоча і в одній квартирі, але в різних кімнатах (цивільна справа № 537/4366/14-ц).
Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 15 січня 2015 року, яке набрало законної сили 26 січня 2015 року, шлюб між сторонами було розірвано, місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6 визначено з матір'ю. Позовні вимоги про стягнення аліментів та поділ автомобіля судом залишено без розгляду за заявою позивача (цивільна справа № 537/4366/14-ц).
13 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірний автомобіль. Позов обґрунтувала тим, що вона є добросовісним набувачем спірного автомобіля, але ОСОБА_1 цього не визнає. У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля нечинним. Уточнивши вимоги, просила визнати недійсною довідку-рахунок серії ВІА № 558614 від 19 липня 2014 року.
Позови розглядалися в одному провадженні (цивільна справа Крюківського районного суду м. Кременчука № 537/6239/14-ц). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 01 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 жовтня 2015 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано, а справа в цій частині передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема зазначила, що суди не визначилися з характером спірних правовідносин, не дали оцінку тому, що довідка-рахунок є достатньою та самостійною підставою і документом для переоформлення автомобіля на іншого власника, тобто, є правочином. 21 червня 2016 року під час нового розгляду у Крюківському районному суді міста Кременчука за заявою ОСОБА_1 її зустрічний позов було залишено без розгляду.
У Крюківському районному суді місті Кременчука також перебувала цивільна справа № 537/1860/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, його поділ шляхом виділення у власність ОСОБА_2 та стягнення на користь позивача компенсації половини вартості автомобіля. 09 грудня 2015 року позовна заява залишена без розгляду ухвалою суду за заявою позивача (цивільна справа № 537/1869/15-ц).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення містить і в статті 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Установивши, що шлюб між сторонами був розірваний 15 січня 2015 року, а спірне автомобіль було придбано подружжям 08 травня 2014 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначений автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя Петченків, незалежно від того, що воно було оформлене на ім'я ОСОБА_2 . Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Установивши, що позивач при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу, оформленого довідкою-рахунком, не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власності подружжя, як того вимагає частина третя статті 65 СК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недійсність оспорюваного правочину з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України.
При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об'єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об'єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважно право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об'єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, відтак передати у власність можна лише об'єкт в цілому. Договір купівлі-продажу транспортного засобу, оформлений довідкою-рахунком, який є спільним сумісним майном подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.
У справі, що переглядається, подружжя були співвласниками спірного автомобіля, правовий режим права власності - це право спільної власності, при відчуженні такого майна потрібна взаємна згода подружжя, оскільки встановлено, що згоди позивача не було, суди правильно визнали недійсним договір купівлі-продажу, оформлений довідкою-рахунком, в цілому.
З урахуванням наведеного, оспорюваний договір є недійсними в цілому, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником цього майна, розмір ідеальних часток яких не визначений.
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).
Доводи касаційної скарги про те, що згідно з правовими позиціями Верховний Суд України переклав тягар доказування із особи, яка заявила про те, що майно не належить до спільної сумісної власності, на другу особу, яка про таку обставину нічого не заявляла та стояла на тому, що майно придбано у шлюбі є спільною сумісною власністю незалежно від спільної участі в матеріальній стороні придбання певного майна, не заслуговують, у зв'язку з тим, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 13 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська