Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 601/855/19
провадження № 61-20613св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року у складі судді Коротича І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Ходоровського М. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання припиненим зобов'язань за договором кредиту та визнання припиненим іпотечного договору,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 15 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКСР «Укрсоцбанк», АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 770/38-80-08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 25 000 доларів США на строк до 10 лютого 2018 року зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом на умовах, що передбачені кредитним договором.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 15 лютого 2008 року між АКСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 .
Вважають, що наявні підстави для визнання договору кредиту та іпотечного договору припиненими, оскільки у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором банк вже звертався до Третейського суду при асоціації українських банків з позовом про стягнення кредитної заборгованості, рішенням від 16 травня 2011 року якого стягнуто достроково 213 028,22 грн зазначеної заборгованості за кредитним договором № 770/38-80-08.
У зв'язку з погашенням вказаної заборгованості, 11 січня 2019 року державним виконавцем Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
Враховуючи те, що кредитний договір та договір іпотеки були укладені із строком їх дії до 10 лютого 2018 року, тому правовідносини за вказаними договорами є припиненими з моменту закінчення строку дії таких договорів, а також у зв'язку з виконанням їх умов.
Будь-які вимоги банку до них про виконання зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами не підлягають до задоволення, оскільки рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, у задоволенні позову АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв'язку із тим, що кредитний договір припинив свою дію.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати припиненими зобов'язання за договором кредиту від 15 лютого 2008 року № 770/38-80-08 та іпотечним договором від 15 лютого 2008 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року позов задоволено.
Визнано припиненим договір кредиту від 15 лютого 2008 року № 770/38-80-08, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»,правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 .
Визнано припиненим іпотечний договір без номеру від 15 лютого 2008 року, який укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 787.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з ухваленням рішення Третейським судом від 16 травня 2011 року рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове погашення усієї суми існуючої на той час заборгованості із ОСОБА_1 , його кредитний договір припинив свою дію, а правовідносини сторін позивача та відповідача, що ґрунтувалися на кредитному договорі, зокрема сплата та нарахування процентів припинилися. У зв'язку з погашенням заборгованості за рішенням суду постановою державного виконавця від 11 січня 2019 року виконавче провадження з примусового виконання зазначеного вище рішення Третейського суду закінчено. Відповідач не звертався до суду з позовом про стягнення суми коштів у відповідності до статті 625 ЦК України.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк»,правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», залишено без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року АТ «Укрсоцбанк»,правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», подало касаційну скаргу на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що банк має право на задоволення вимог щодо стягнення відсотків, які правомірно нараховуються і на сьогодні, а також в порядку статті 625 ЦК України, тому визнання кредитного та іпотечного договір припиненими є неправомірним та порушить право банку на стягнення цих сум.
Позивач не виконав обов'язку повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строки та в порядку, що встановлені договором.
Рішення третейського суду не є рішенням суду в розумінні пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач погашав заборгованість саме в межах виконання рішення суду, а не в добровільному порядку, оскільки погашаючи зазначену заборгованість кошти фактично поступили на погашення в добровільному порядку, а не шляхом виконання рішення суду державним виконавцем.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Кременецького районного суду Тернопільської області.
10 грудня 2019 року справа № 601/855/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 770/38-80-08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 25 000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних з кінцевим терміном погашення до 10 лютого 2018 року.
Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих зобов'язань, з урахуванням положень цього договору.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 15 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 6.3 іпотечного договору, цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання, дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема Закону України «Про іпотеку».
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 травня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», 213 028,22 грн заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 770/38-80-08.
26 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження № 34894509 з виконання виконавчого листа № 6-5214, виданого 21 грудня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 213 028,22 грн заборгованості за кредитним договором № 770/38-80-08 від 15 лютого 2008 року.
11 січня 2019 року виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа закінчено. На підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову АТ «Укрсоцбанк»,правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 26 грудня 2014 року до 26 грудня 2017 року відмовлено. В судовому рішенні встановлено, що кредитний договір припинив свою дію.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплатити проценти, належні йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суди встановили, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 травня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»,правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», 213 028,22 грн заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 770/38-80-08.
Зазначене судове рішення було виконано, що підтверджується постановою Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про закінчення виконавчого провадження від 11 січня 2019 року, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Проте такі вимоги банком до позивачів не заявлялись.
Крім того, відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.
За таких обставин, у силу частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» у зв'язку з припиненням основного зобов'язання є вірним висновок апеляційного суду про визнання іпотеки припиненою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1 повністю виконав судове рішення про дострокове стягнення з нього всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка була визначена у розмірі 213 028,22 грн, у зв'язку із чим основне зобов'язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинились і зобов'язання за похідним від основного договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання умов кредитного договору.
Судами при вирішенні спору правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 599 ЦК України.
Вищевикладене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не позбавляє банк права на нарахування процентів в порядку статті 1048 ЦК України, тобто протягом всього часу користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що у разі порушення боржником виконання грошового зобов'язання, кредитор має право вимагати від боржника сплати компенсаторних платежів, санкцій та відшкодування завданих збитків, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року (справа № 357/2808/16-ц) та від 21 березня 2018 року (справа № 520/16150/15-ц), не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 травня 2011 року достроково стягнуто кредитну заборгованість, а згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Посилання у касаційні скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц є безпідставними, оскільки у вказаній постанові наголошено про те, що стягувачу має бути перерахована сума боргу в іноземній валюті, визначена рішенням суду. Отже вирішальною обставиною у такому випадку має бути те, чи стягував суд борг саме в іноземній валюті. У даному випадку Третейський суд на вимогу самого ж банку стягнув заборгованість в національній валюті, банк погодився з таким рішенням і його не оскаржував та пред'явив до виконання вважаючи його вірним, а тому вказана постанова не може бути застосовано до цієї справи, оскільки рішенням суду, у нашому випадку, заборгованість в іноземній валюті не стягувалася. Укладення кредитного договору в іноземній валюті не є тим фактом який веде до скасування рішення суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд у своїй постанові пов'язує настання юридичних наслідків саме з рішенням суду, яким заборгованість була стягнута і валютою у якій ця заборгованість стягнута.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Дію рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його дію.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська