Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 546/1208/18
провадження № 61-839св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), в особі представника - начальника відділу претензійно-позовної роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст 7; Мирончук Ю. І., звернулося в суд із позовом, в якому просить стягнути в порядку регресу із ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 288 995,03 грн та 4 334,93 грн судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Лизенко І. В. позов ПАТ Страхова компанія «ПЗУ Україна» залишено без розгляду.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що копія довіреності не засвідчена у визначеному законом порядку, внаслідок чого представником позивача при поданні позову до суду не підтверджено повноваження на його підписання та подання. Оскільки зазначені обставини були виявлені після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції знайшов підстави для залишення позову без розгляду у відповідності до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» задоволено. Ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2019 року скасовано, справу за позовом ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Мирончук Ю. І. мала повноваження подати позовну заяву від імені ПрАТ «СК «ПЗУ Україна». Копія довіреності на підтвердження повноважень представника, виготовлена з використанням технічних засобів, засвідчена підписом Мирончук Ю. І. , яка за умовами довіреності має право підпису, із зазначенням її прізвища, ініціалів та з прикладенням печатки, з поміткою «копія вірна», що відповідає приписам пункту 6 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року №1000/5, якими обумовлено право засвідчення документів та їх копій посадовими та іншими особам на підставі довіреності, та пункту 5.27 «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, а ухвалу місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи ухвалу місцевого суду, суд апеляційної інстанції припустився помилки, адже як було правильно встановлено судом першої інстанції світлокопія довіреності представника позивача не засвідчена у визначеному законом порядку, внаслідок чого остання при зверненні з позовом не підтвердила повноваження на його підписання і подання.
Заявник вказує, що після того, як він ознайомився із світлокопією довіреності ним не було встановлено, що Мирончук Ю. І. має право завіряти копії документів та довіреності зокрема.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
21 листопада 2018 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», в особі представника за довіреністю Мирончук Ю .І., звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу матеріальних збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди, надіславши позовну заяву рекомендованим листом № 0311326329733.
Відповідно до довіреності від 31 липня 2018 року № 1344, копія якої завірена Мирончук Ю. І. , ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА», в особі членів правління ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що діють спільно на підставі статуту, уповноважують Мирончук Ю. І. представляти інтереси ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА». Для цього їй надається право складати, підписувати, подавати та отримувати документи, що стосуються виконання даної довіреності, претензії, позовної заяви, подання довідки та інше, надавати пояснення, подавати скарги та запити, а також виконувати інші необхідні для здійснення цієї довіреності дії. Довіреність видана на один рік і є дійсною до 31 липня 2019 року.
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 28 березня 2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Решетилівського районного суду Полтавської області.
17 березня 2020 року справа № 246/1208/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб'єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Згідно пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.
За приписами частин п'ятої-шостої статті 62 ЦПК України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Таким чином, вимога обов'язкового подання до суду лише оригіналу довіреності на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копії такого документа лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної вище частини п'ятої статті 62 ЦПК України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті визнає правомірним також інший порядок засвідчення «визначений законом».
Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.
Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов'язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 62 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 (провадження № 11-195апп19) вказувала, що слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов'язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 року).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
У відповідності до частини сьомої статті 177 ЦПК України, довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача, додається до позовної заяви, підписаної представником.
При цьому, позовна заява повертається, якщо її подала особа, яка не має процесуальної дієздатності, вона не підписана, її підписала особа, яка не має права її підписувати, або особа, посадове становище якої не вказано (пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі.
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.
Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 березня 2019 року у справі №199/1478/17.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що Мирончук Ю. І. мала повноваження подати позовну заяву від імені ПрАТ «СК «ПЗУ Україна». Копія довіреності на підтвердження повноважень представника, виготовлена з використанням технічних засобів, засвідчена підписом Мирончук Ю. І. , яка за умовами довіреності має право підпису, із зазначенням її прізвища, ініціалів та з прикладенням печатки, з поміткою «копія вірна».
Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що Мирончук Ю. І. не має права завіряти копії документів та довіреності зокрема.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська