Ухвала
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 753/13488/17
провадження № 61-12457ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі судді Мельника Я. С. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень попередніх інстанцій
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Дарницького районного м. Києва від 03 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на Користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 213 250,90 грн у рахунок погашення заборгованості за порушення грошового зобов'язання за договором позики від 27 квітня 2011 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року.
Ухвалою Дарницького районного суду від 02 грудня 2019 року заяву
ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення визнано неподаною та повернуто заявнику.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник, на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, що відповідно до частини четвертої статті 358 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2019 року, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року відмовлено.
Касаційну скаргу, в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, заявник мотивував тим, що апеляційний суд не звернув увагу, що він подавав два примірники апеляційної скарги на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року, один з яких для суду, який містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а інший для позивача ОСОБА_2 , у якому відсутнє клопотання про поновлення строку. З огляду на наведене у апеляційного суду були відсутні підстави для залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку з пропуском строку та у подальшому відмови у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із неусуненням недоліків.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Пунктом першим частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом частини першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів, з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги 16 січня 2020 року. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не порушував.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали для доплати судового збору та подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначення поважних причин пропуску строку та надання доказів на їх підтвердження.
Копію зазначеної ухвали апеляційного суду заявник отримав 05 лютого
2020 року.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху заявник направив квитанцію про сплату судового збору у належному розмірі. Клопотання про поновлення строку не порушував.
За змістом пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо заявником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Оскільки, ОСОБА_1 у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд обгрунтовано відмовив йому у відкритті апеляційного провадження.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від
21 грудня 2010 року).
Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу, що заявник подавав два примірники апеляційної скарги на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року, один з яких для суду, який містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а інший для позивача ОСОБА_2 , у якому відсутнє клопотання про поновлення строку, Верховний Суд зазначає таке.
Статтею 356 ЦПК України встановлено вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги.
За змістом пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Згідно з абзацом 17 пункту 2 розділу I «Загальні положення»Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року
№ 1000/5 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», визначено, що копія документа - документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак;
Аналізуючи наведене, належним виконанням вимог пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК України є подання копії апеляційної скарги, яка має містити точне знакове відтворення змісту чи документної інформації оригіналу апеляційної скарги.
Заявник, зазначені вимоги процесуального закону належно не виконав, оскільки подані до суду примірники апеляційних скарг не є ідентичними за змістом.
Статтею 357 ЦПК України встановлено обов'язок апеляційного суду перевірити відповідність апеляційної скарги вимогам щодо форми і змісту апеляційної скарги та не встановлено обов'язку перевіряти ідентичність змісту апеляційної скарги та її копій наданих для учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З наведеного убачається, що суд наділений правом поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, лише за заявою учасника справи, а не з власної ініціативи.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отримавши 05 лютого 2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від
31 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху, заявник належно не скористався своїми процесуальними правами та не подав до суду клопотання про поновлення строку.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справа «Рябих проти Росії» ).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).
Доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, судом обмежено право заявника на судовий захист не заслуговують на увагу, оскільки прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи наведене, ухвала Київського апеляційного суду від 22 липня
2020 року постановлена з дотриманням норм процесуального права. Правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак