02 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/394/20 пров. № А/857/6163/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.
за участю секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - Воронюк Катерини Юріївни на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року, прийняте суддею Борискіним С.А. в м.Рівне, повний текст складено 22 квітня 2020 року, у справі № 460/394/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-20454-17; від 20.08.2019 №Ф-20454-17
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що спірні вимоги є протиправними та сформованими з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню. Вказує на те, що за результатами розгляду скарги на такі вимоги, контролюючий орган повідомив про те, що спірні вимоги сформовані та передані до Державної виконавчої служби, як узгоджені, та не можуть бути предметом адміністративного оскарження. При цьому, рішення за результатами розгляду скарги було прийняте з пропуском строку на його прийняття, а відтак, у відповідності до вимог чинного законодавства, скарга позивача вважається задоволеною а вимоги скасованими. Також зазначає, що визначальним для нарахування єдиного внеску є отримання доходу (прибутку) у відповідному місяці, який більший за 0,00 грн. та менший або дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць. Таким чином, відсутність у фізичної особи-підприємця, незалежно від загальної чи спрощеної системи оподаткування, зобов'язань з нарахування заробітної плати (доходу) працівникам чи особам, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, зумовлює значення мінімального страхового внеску у розмірі 0,00 грн. Також, при винесенні вимог, відповідач жодним чином не обґрунтував підстав їх винесення, оскільки позивач протягом тривалого періоду не подавав жодної звітності та не займався підприємницькою діяльністю. Не надано жодного розрахунку, який підтверджував би правомірність нарахованих сум, хоча саме відповідач зобов'язаний довести законність та обґрунтованість винесених вимог. Відповідач протягом останніх 4 років не виносив жодних вимог та податкових повідомлень-рішень щодо ФОП ОСОБА_1 , що свідчить про законність та правомірність дій останнього.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу, представника відповідача, який просить залишити без змін рішення суду, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 06.04.2015 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з видами діяльності: код КВЕД 43.32 Установлення столярних виробів; код КВЕД 47.53 Роздрібна торгівля килимами, килимовими виробами, покриттям для стін і підлоги в спеціалізованих магазинах (основний); код КВЕД 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.
11.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача (а.с.88-94).
16.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20454-17 станом на 30.04.2019 на суму 23471,41 грн. (а.с.75)
20.08.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20454-17 станом на 31.07.2019 в сумі 26225,59 грн. (а.с.73).
Відомостями, що містяться в інтегрованій картці платника податків підтверджується наявність за позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на час формування вказаних вимог (а.с.65-71).
Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-20454-17-У та від 20.08.2019 №Ф-20454-17-У сформовані Головним управлінням ДФС у Рівненській області, як узгоджені, для передачі до Державної виконавчої служби (а.с.15, 16).
25.11.2019 представник позивача звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 та 20.08.2019 №Ф-20454-17-У (а.с.23-29), яка зареєстрована 28.11.2019 за вх.№13637/6 (а.с.33).
Рішенням Державної податкової служби України від 28.12.2019 №15130/6/99-00-08-06-08, за результатами розгляду скарги, повідомлено, що оскаржувані вимоги сформовані та передані до Державної виконавчої служби, як узгоджені, та не можуть бути предметом адміністративного оскарження (а.с.30-32). Вказане рішення стороною позивача отримано 02.01.2020 (а.с.34).
Не погодившись з вказаними вище вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем винесено оскаржені вимоги на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (надалі - Закон № 2464-VI).
За визначенням пункту другого частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Перелік платників єдиного внеску передбачений статтею четвертою Закону № 2464-VI, серед якого, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Таким чином, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Відомостями, що містяться в інтегрованій картці платника податків підтверджується наявність за позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017-2019р., зокрема станом на 21.10.2019 сума недоїмки становить 26225,59 грн.(а.с.68).
Так, на підставі даних інформаційної системи Головним управлінням ДФС у Рівненській області 16 травня 2019 року та 20 серпня 2019 року сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), які містили відомості, зокрема, про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк (а.с.15-16).
Таким чином, з 2017 року і до 11 листопада 2019 року позивач був фізичною-особою підприємцем, а відтак, зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу від здійснення підприємницької діяльності та незалежно від місця його перебування (в межах України чи за її межами), тому такий правомірно нарахований контролюючим органом.
Щодо посилань апелянта на порушення строків розгляду скарги позивача, то з матеріалів справи видно, що таку об'єктом поштового зв'язку вручено за довіреністю 27.11.2019. Долученою до матеріалів справи копією рішення про розгляд скарги від 28.12.2019 №15130/6/99-00-08-06-01 підтверджується, що скаргу позивача доставлено для виконання до Державної податкової служби України 28.11.2019 за вх.№13637/6, а, відтак, скарга розглянута у визначений законодавством 30-денний строк.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність винесення Головним управлінням ДФС у Рівненській області вимог про сплату боргу, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - Воронюк Катерини Юріївни - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 460/394/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 14.09.2020