07 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4694/19 пров. № А/857/5768/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року, ухвалене суддею Друзенко Н.В. у м.Рівне, повний текст якого складений 31 березня 2020 року, у справі № 460/4694/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" до Головного управління ДПС у Рівненській області про зобов'язання до вчинення дій, -
28 грудня 2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Рівненській області, у якому просив внести зміни до інтегрованої картки платника за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) шляхом виключення податкового боргу в розмірі 255092,59 грн, що виник на підставі податкових декларацій №9041952980 від 21.07.2014 на суму 30717,00 грн, №9048436296 від 20.08.2014 на суму 40801,00 грн, №9054276124 від 22.09.2014 на суму 32067,00 грн, №9059795553 від 17.10.2014 на суму 6613,00 грн, №9066950891 від 18.11.2014 на суму 30776,00 грн, №9073599952 від 19.12.2014 на суму 18929,00 грн, №9078304947 від 19.01.2015 на суму 8044,00 грн, №9018911134 від 19.02.2015 на суму 27502,00 грн, №9043811029 від 19.03.2015 на суму 9767,00 грн, №9069118029 від 15.04.2015 на суму 23,00 грн, №9273783744 від 20.01.2016 на суму 14811,00 грн, пені в сумі 35042,51 грн.
В обгрунтування позовних вимог вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо невнесення на вимогу позивача змін до інтегрованої картки платника податків за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) шляхом виключення податкового боргу в розмірі 255092,59 грн, відсутність якого встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Рішення мотивоване тим, що відповідно до даних ІКП ТОВ "Рівненський МЖК" за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) вищезазначений податковий борг не виключений з податкового обліку.
Інформаційна система "Податковий блок" повинна відображати фактичні задекларовані позивачем показники своєї господарської діяльності, її корегування можливе лише за наслідками узгодження податкових зобов'язань та податкового кредиту, а контролюючі органи використовують згадану систему у своїй роботі, в тому числі, й для відображення рішень судів, які набрали законної сили, якими встановлений факт відсутності узгодженого грошового зобов'язання. Тобто, будь-які зміни до інформаційних баз мають визнаватися протиправними, якщо відповідні дані не співпадають з узгодженими сумами (або іншими показниками) податкового обліку, чого не має у цьому випадку, а навпаки є рішення суду у справах №817/144/15 та 817/1737/16, які набрали законної сили і якими встановлено відсутність податкового боргу ТОВ "Рівненський МЖК" з податку на додану вартість у розмірі 255092,59 грн, що повинно бути відображено в інформаційній системі податкового органу.
Суд дійшов висновку, що з метою захисту прав позивача та відновлення фінансового стану останнього та, враховуючи безрезультатність спроб примирення учасників справи у даному спорі, єдиним ефективним способом захисту є зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що судом не досліджувався податковий борг по податку на додану вартість згідно інтегрованої картки платника. Однак, при цьому суд дійшов висновку про необхідність внесення з змін до ІКП та виключити борг, оскільки є рішення суду про відмову в позові контролюючого органу в стягненні боргу та коштів позивача. Крім того вказує на безпідставне поновлення позивачу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки про існування боргу позивачу було відомо ще у 2014 та 2015 роках, доказом цієї обставини є ряд судових справ, в т.ч. №817/2458/14 та №817/1737/16.
В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, колегією суддів встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" зареєстроване як юридична особа 02.12.1993; вид діяльності за КВЕД: 41.20 будівництво житлових та нежитлових будівель (а.с.101).
30.10.2019 ТОВ "Рівненський МЖК" звернулося до Головного управління ДПС у Рівненській області з листом №30-10/19, в якому просило внести зміни до інтегрованої картки платника за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) шляхом виключення податкового боргу в розмірі 255092,59 грн, що виник на підставі декларацій №9041952980 від 21.07.2014 на суму 30717,00 грн, №9048436296 від 20.08.2014 на суму 40801,00 грн, №9054276124 від 22.09.2014 на суму 32067,00 грн, №9059795553 від 17.10.2014 на суму 6613,00 грн, №9066950891 від 18.11.2014 на суму 30776,00 грн, №9073599952 від 19.12.2014 на суму 18929,00 грн, №9078304947 від 19.01.2015 на суму 8044,00 грн, №9018911134 від 19.02.2015 на суму 27502,00 грн, №9043811029 від 19.03.2015 на суму 9767,00 грн, №9069118029 від 15.04.2015 на суму 23,00 грн, №9273783744 від 20.01.2016 на суму 14811,00 грн, пені в сумі 35042,51 грн, а також за платежем орендна плата з юридичних осіб шляхом виключення податкового боргу в розмірі 136196,12 грн, що виник на підставі декларації №1400024607 від 20.04.2014 на суму 119271,20 грн, в т.ч. по терміну сплати: 30.07.2014 - 23854,24 грн, 30.08.2014 - 23854,24 грн, 30.09.2014 - 23 854,24 грн, 30.10.2014 - 23854,24 грн, 30.11.2014 - 23854,24 грн, пені в сумі 16924,92 грн (а.с.25-26).
Однак відповідач на вказаний лист відповіді не надав, відповідні зміни до інтегрованої картки платника податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) не вніс.
Вважаючи такі дії (бездіяльність) відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).
В розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Підпунктом 14.1.152 цієї статті передбачено, що погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.
Згідно з пунктами 87.1 та 87.2 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Таким чином, з системного аналізу наведених норм випливає, що податковий борг може бути погашено лише коштами (в тому числі надміру сплаченими платником податків) або майном (майновими правами) платника податків.
Відповідно до підпункту 129.1.1. пункту 129.1. статті 129 ПК України пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.
Пунктом 129.3. статті 129 ПК України передбачено, що нарахування пені закінчується: у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань; у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків; у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України); при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини). У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.
Згідно з приписами пункту 129.2. статті 129 ПК України у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частини) скасовується.
У відповідності до пункту 129.4 статті 129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Таким чином, положеннями статті 129 ПК України передбачено можливість нарахування пені лише у разі прострочення сплати узгодженого податкового зобов'язання та, як наслідок, виникнення боргу.
За своєю суттю пеня є видом юридичної відповідальності, яка застосовується до платників податків за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань, та нараховується на основну суму грошового зобов'язання яка визначається платником податку та/або контролюючим органом.
Крім того, пунктом 57.4 статті 57 ПК України передбачено, що пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, відсутність податкового боргу та факт його погашення виключає право податкового органу нараховувати пеню, а факт скасування грошового зобов'язання призводить до скасування пені.
В обгрунтування протиправності оскаржуваного судового рішення контролюючий орган покликається на те, що при його ухваленні податковий борг, що обліковується за позивачем, не досліджено судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
З наявних в матеріалах справи інтегрованих карток ТОВ "Рівненський МЖК" за платежем "платника податку на додану вартість" встановлено, що за ТОВ "Рівненський МЖК" обліковується борг з податку на додану вартість у розмірі 255092,59 грн, що виник на підставі податкових декларацій №9041952980 від 21.07.2014 на суму 30717,00 грн, №9048436296 від 20.08.2014 на суму 40801,00 грн, №9054276124 від 22.09.2014 на суму 32067,00 грн, №9059795553 від 17.10.2014 на суму 6613,00 грн, №9066950891 від 18.11.2014 на суму 30776,00 грн, №9073599952 від 19.12.2014 на суму 18929,00 грн, №9078304947 від 19.01.2015 на суму 8044,00 грн, №9018911134 від 19.02.2015 на суму 27502,00 грн, №9043811029 від 19.03.2015 на суму 9767,00 грн, №9069118029 від 15.04.2015 на суму 23,00 грн, №9273783744 від 20.01.2016 на суму 14811,00 грн, пені в сумі 35042,51 грн (а.с.121-161).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 у справі №817/144/15, яке набрало законної сили 06.06.2019, Державній податковій інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області відмовлено в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс" про стягнення податкової заборгованості з податку на додану вартість у сумі 148409,31 грн, яка виникла: в сумі 30717,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року №9041952980 від 21.07.2014, в сумі 40801,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року №9048436296 від 20.08.2014, в сумі 32067,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року №9054276124 від 22.09.2014, в сумі 6613,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року №9059795553 від 17.10.2014 та в сумі 30776,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року №9066950891 від 18.11.2014 та пеня в сумі 7435,31 грн; за орендною платою за землю в сумі 136196,12 грн, яка виникла: в сумі 119271,20 грн на підставі податкової декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік та пеня в сумі 16924,92 грн (а.с.10-15).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 у справі №817/1737/16, яке набрало законної сили 06.06.2019, відмовлено Державній податковій інспекції у м. Рівному Головного управління Державної фіскальної служби України у Рівненській області в задоволені позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс" про стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках та за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, зокрема, стягнення заборгованості по податку на додану вартість у сумі 106682,28 грн, яка виникла: в сумі 18928,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість №9073599952 від 19.12.2014, в сумі 40801,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року №9048436296 від 20.08.2014, в сумі 8044,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість №9078304947 від 19.01.2015, в сумі 27502,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість №9018911134 від 19.02.2015, в сумі 9767,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість №9043811029 від 19.03.2015, в сумі 23,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість №9069118029 від 15.04.2015, в сумі 14811,00 грн на підставі податкової декларації з податку на додану вартість №9273783744 від 20.01.2016 та пеня в розмірі 27607,28 грн (а.с.16-18).
Зазначеними судовими рішеннями встановлено обставини, що контролюючим органом недостовірно відображались дані податкового обліку щодо наявності заборгованості минулих періодів, перенаправлення поточних платежів платника податків в рахунок погашення боргу, який фактично був відсутнім, встановлено недостовірність визначення суми податкового боргу та нарахованої пені на суму податкового боргу.
Відповідно до ч. 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Не зважаючи на вказані обставини та вимоги чинного законодавства, відповідачем не здійснено належного відображення даних в інтегрованій картці платника податків позивача - на підставі рішень суду, що набрали законної сили та з урахуванням сплати податкових зобов'язань відповідно до поданих податкових декларацій.
Механізм зворотного віднесення протиправно списаних в оплату пені коштів та відображення інформації в інтегрованій картці платника податків з 10.06.2016 передбачено пунктом 5 розділу 1 Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881 (далі - Порядок № 422).
Відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в інформаційній системі (далі - ІКП) облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи. У разі встановлення, що перекручення (викривлення) показників допущене у результаті умисних дій працівників органів ДФС, такі працівники притягуються до відповідальності у встановленому законодавством порядку.
Крім того, згідно підпунктом 3 параграфу 4 розділу 5 Порядку №422 у підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус повідомлень-рішень /рішень/ вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється залежно від наслідків розгляду скарги (заяви) відповідно до інформації з інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, на статуси “Скасовується в адміністративному порядку”, або “Вручено, адміністративний розгляд”, або “Анульовано” при частковому скасуванні.
Згідно з положеннями пункту 21.1.10 статті 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: вносити до інформаційних баз даних інформацію з документів, отриманих від платників податків у паперовій формі, а також інформацію про взаємодію з платниками податків, отриману в іншій формі.
Інтегрована картка платника податків є документом, який відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету, тому відображення в ній податкової заборгованості по фактично сплаченим сумах порушує права платника податків.
У даному випадку у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані карток його особових рахунків правильно відображали точний облік усіх нарахованих і сплачених сум до бюджету, оскільки невідповідність такого обліку фактичним задекларованим показникам сталась не з вини позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2019 року у справі №812/420/18, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи.
Протиправне облікування за позивачем в інтегрованій картці платника заборгованості покладає на нього необхідність повторно сплатити кошти з нарахуванням пені для усунення податкового боргу, який протиправно не виключено з податкового обліку відповідачем на суми податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, скасованими в судовому порядку цим платником податків.
Доводи скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки не зарахування (відображення) відповідних платіжних доручень в обліковій картці (особовому рахунку) платника податку та нарахування відповідної пені є триваючим порушенням прав позивача. Тобто, в даному випадку, предметом адміністративного позову є внесення змін до інтегрованої картки платника, право на відображення яких продовжує існувати до моменту їх відображення (внесення) згідно із законом.
Також, колегія суддів зауважує, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Отже, виходячи з наведеного, зобов'язанню суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, як правило, має передувати встановлення судом порушення діями та/або бездіяльністю цього суб'єкта прав позивача й, відповідно, визнання їх протиправними, що також випливає й зі змісту приписів статті 245 КАС України.
Оскільки позивач звернувся 30.10.2019 до контролюючого органу, на якого законом покладено функції щодо організації та контролю за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом, з відповідною заявою про внесення змін до інтегрованої картки платника, яка залишена контролюючим органом без реагування, звернувшись із позовом 28 грудня 2019 року, позивачем дотримано шестимісячний строк, встановлений процесуальним законом для оскарження бездіяльності відповідача та зобов'язання для вчиненя певний дій.
Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Рівненській області не виконано покладеного ч.2 ст. 78 КАС України обов'язку щодо доказування правомірності своєї бездіяльності.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцієюта законами України.
Закріплений у ст. 6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Справжня Православна Церква у Молдові» та інші проти Молдови» від 27 лютого 2007 року зазначив, що оскільки боржником є сама держава, то у зв'язку з цим не має значення, який з органів державної влади брав участь у судових спорах та який із них несе відповідальність за виконання кінцевого судового рішення.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18.12.2018 № 1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок); Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19.06.2020 № 537 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2. Згідно додатку 2 Головне управління ДФС у Рівненській області реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Рівненській області.
31.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 16081020000015074 про проведення державної реєстрації юридичної особи - Головного управління ДПС у Рівненській області.
Оскільки на час звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права позивач звернувся під час його перебування на обліку у відповідача, який набув публічного правонаступництва адміністративної компетенції та функціональних обов'язків Головного управління ДФС у Рівненській області, колегія суду першої інстанції дійшла вірного висновку, що саме Головне управління ДПС у Рівненській області є належним відповідачем та повинне поновити порушені права позивача.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що з метою захисту прав позивача та відновлення фінансового стану останнього, єдиним ефективним способом захисту є зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) шляхом виключення податкового боргу в розмірі 255092,59 грн, що виник на підставі податкових декларацій №9041952980 від 21.07.2014 на суму 30717,00 грн, №9048436296 від 20.08.2014 на суму 40801,00 грн, №9054276124 від 22.09.2014 на суму 32067,00 грн, №9059795553 від 17.10.2014 на суму 6613,00 грн, №9066950891 від 18.11.2014 на суму 30776,00 грн, №9073599952 від 19.12.2014 на суму 18929,00 грн, №9078304947 від 19.01.2015 на суму 8044,00 грн, №9018911134 від 19.02.2015 на суму 27502,00 грн, №9043811029 від 19.03.2015 на суму 9767,00 грн, №9069118029 від 15.04.2015 на суму 23,00 грн, №9273783744 від 20.01.2016 на суму 14811,00 грн, та пені в сумі 35042,51 грн.
Натомість контролюючим органом не надано, а судами не встановлено обставин, які вказують на відсутність у нього повноважень вчиняти вказані дії, а також апеляційна скарга не містить доводів та заперечень контролюючого органу щодо обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи скаржника на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 460/4694/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Постанова складена в повному обсязі 14.09.2020.